Переяславська рада. Укладення українсько- російського договору та його значення
У цій ситуації перед гетьманом гостро постає ⅝. проблема пошуку військово-політичної допо- ! моги зовні. У реальному житті її можна було одержати від Порти чи Московії.
Адже, як справедливо зауважував Я.Дашкевич, трагедія України полягала в тому, що як соборна держава вона могла виникнути й зміцніти лише під протекторатом одного з сусідів; не було можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду. Більшість старшини надавала перевагу московському варіанту. Зумовлювалося це дією кількох чинників: приналежністю до православного віросповідування, наявністю в історичній пам’яті українського народу ідеї спільної політичної долі за часів княжої Русі, відсутністю в етнопсихології українців антиросійсь- ких настроїв, близькістю мови й культури, військово-політичною слабкістю Росії у порівнянні з Османською імперією, що давало надію на збереження Україною повнішої державної самостійності.В результаті тривалих переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке “під свою государеву високу руку” й розпочати війну проти Речі Посполитої. 29 жовтня посольство В.Бутурліна виїхало в Україну для юридичного оформлення цього акту з боку гетьмана й старшини. У такий спосіб Московія прагнула запобігти небезпечному для себе зближенню України з Портою і небажаному зміцненню Польщі у разі її поразки.
Хоча скликана 18 січня Переяславська рада ухвалила рішення про прийняття протекції царя, подальші переговори ледь не зірвалися через відмову посольства В.Бутурліна присягнути від імені царя в тому, що той не віддасть українців польському королеві й не порушить їхніх прав та вільностей. Лише усвідомлення цілковитої безвиході, неспроможності власними силами відстояти незалежність, довести до переможного кінця війну з Польщею й домогтися возз’єднання українських земель у межах єдиної держави змусило гетьмана й старшину погодитися на однобічну присягу цареві як протектору.
Адже в разі відмови від неї знесилена Українська держава залишалася сам на сам з Річчю Посполитою, яка відповідно до Кам’янецької угоди, заручилася підтримкою ханства на проведення її негайної окупації. Поділяємо міркування І.Лисяк-Рудницького, що гетьман “гостро відчував уразливість геополітично- го становища України і його, як і Бісмарка, переслідував “кошмар коаліцій”. Здається, головною турботою Хмельницького було бажання уникнути війни на два фронти.Не торкаючись перебігу подальших переговорів (вони добре з’ясовані в історіографії), обмежимося констатацією факту укладення наприкінці березня в Москві договору. Він передбачав цілковите збереження за козацькою Україною витворених форм правління й устрою інституцій політичної влади, території, суду і судочинства, армії (в 60 тис. реєстрових козаків), фінансової системи, територіально-адміністративного поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики Важливе значення мала реалізація Б Хмельницьким ідеї пожиттєвого гетьманства Суверенітет України частково обмежувався в царині зовнішньополітичної діяльності (відносини з Річчю Посполитою і Портою), а також обов’язком виплачувати данину до московської скарбниці За своїми формально-правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачав створення під верховенством корони Po- манових конфедеративного союзу, спрямованого проти зовнішнього ворога
Як оцінити значення цього договору, який проіснував лише до вересня 1658 р (часу укладення українсько-польського Гадяцького договору)^ Поділяємо міркування O Апанович, щр він не був “для України ні трагедією, ні ганьбою” Його значення полягало в наступному
— по-перше, в царині міжнародних відносин він засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої,
— по-друге, він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичної суверенності Української держави, недоторканості існуючих державних інституцій і витвореної системи соціально-економічних відносин,
— по-третє, він відкривав перспективу В СОЮЗІ з Московією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об’єднання земель у кордонах національної дерджави,
— по-четверте, він виступав у СВІДОМОСТІ національно-патріотичної еліти наступних поколінь, за визнанням П Орлика, “найсильнішим і найнепе- реможнішим аргументом і доказом суверенности України ”