Політико - ідеологічна реакція

Невдоволення Сталіна насамперед викликало те, що M Хрущов, який очолював ЦK КП(б)У з 1938 р, а з 1944 р за сумісниц­твом займав ще й посаду голови Ради народних комісарів УРСР (згодом — голови Ради міністрів УРСР), неодноразово звертався до Москви з про­ханням про допомогу з метою ліквідації трагічних наслідків голоду У відповідь на одне із таких звер­нень Сталін дав образливу телеграму, в якій назвав M Хрущова „сумнівним типом" і викликав його до Москви Лідер КП(б)У приготувався до найгіршо­го, але сталося інше з метою „зміцнення" керівниц­тва в Україну було відряджено Л Кагановича 3 бе­резня 1947 р пленум ЦК КП(б)У затвердив його першим секретарем ЦК КП(б)У, a M Хрущов за­лишився на чолі уряду

Енергійно займаючись питаннями сільського господарства, Л Каганович разом з тим послідовно почав створювати враження, ніби в Україні не тільки в сільськогосподарській сфері, а й взагалі не все гаразд І причини цього буцімто полягають у націоналістичних проявах На одній з нарад з пер­шими секретарями обкомів парти він заявив, що кожний випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві буде роз­глядатись як прояв українського буржуазного націоналізму з боку керівників різного рангу

Особливу увагу у своїх „викривальних" діях сталінський посланець приділяв українським інте­лектуалам Зокрема, 7 жовтня 1947 р політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову „Про перевірку виконання Спілкою письменників України постано­ви ЦК ВКП(б) про журнали „Звезда" і „Ленин­град" У цьому документі вказувалося, що „рішен­ня ЦК ВКП(б) Спілкою сприйняті формально", а ι^ι члени „опинилися фактично на позиціях обива­телів і до самого останнього часу не бачили гострих і різних ухилів націоналістичного характеру, буржу­азних перекручень у творах окремих письмен­ників “

Трохи раніше, в серпні 1947 р на пленумі Спілки радянських письменників України, на нараді молодих письменників, в якій брав участь Л Ка­ганович, було започатковано брутальну крити­ку письменників Ю Яновського, І Сенченка, M Рильського, до яких згодом приєднали „буржу­азних націоналістів" — літераторів Д Косарика, П Карманського, M Рудницького, А Патрус-Кар- патського та ін Тоді ж, у серпні, було ухвалено постанову ЦК КП(б)У „Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР" Цього разу викривались „помилки" та „перекручення" в працях M Пет- ровського „Возз’єднання українського народу в єдиній Українській державі" (1944) і „Незламний дух великого українського народу" (1943), а також,Короткий курс історії України" (вийшов 1941 р за ред C Белоусова, K Гуслистого, M Петровсь- кого, M Супруненка, Ф Ястребова), „Нарис істо­рії України" (опублікований в Уфі за ред K Гусли­стого, M Славша, Ф Ястребова) та 1-й том „Історії України" (виданий 1943 р за ред M Петровсь- кого)

Дотягнуті масштаби й характер кампанії, роз­горнутої проти діячів літератури, мистецтва, науки, не задовольняли Л Кагановича За його ініціати­вою розпочалася підготовка пленуму ЦК КП(б)У з порядком денним „Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У“ Є свідчення то­го, що Каганович і ті, хто в Україні підтримував йо­го, не просто ідейно тероризували інтелігенцію, деяких представників партійно-державної номенк­латури, а готували черговий тур фізичних репресій Однак цьому завадив особисто Сталін, відкликав­ши в грудні 1947 р свого вірного учня знову до Москви Напевно, „вождь народів" виходив з того, що не слід надто загострювати і без того важку об­становку в Україні, а також з того, що після даного уроку, M Хрущов не наважиться більше виявляти будь-які проукраінські симпатії

Сталін мав підстави вважати саме так, оскільки кроки Л Кагановича у викритті українського націоналізму були лише малою часткою тієї кам­панії, що і'і за директивами Москви слухняно здійснював M Хрущов, починаючи з критики кіно­повісті O Довженка „Україна в огні" (1943— 1944) Під його керівництвом були ухвалені поста­нови ЦК КП(б)У з питань ідеологічної роботи Спрямованість цих документів визначив сам Сталін у виступі на засіданні оргбюро ЦК ВКП(б) 14 серпня 1946 р та головний тодішній ідеолог А Жданов, який 15 серпня того ж року на зборах партактиву і письменників Ленінграда „роз’ясню­вав" постанову ЦК ВКП(б) про журнали „Звез­да" і „Ленинград" Відповідно до рішень ЦК ВКП(б) було ухвалено ряд постанов ЦК КП(б)У погромницького характеру під приводом оцінки стану справ в українській літературі та мистецтві „Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в „Нарисі історії української літератури" (1946), „Про журнал сатири і гумору „Перець" (1946), „Про журнал „Вітчизна" (1946), „Про репертуар драматичних і оперних те­атрів УРСР і заходи його поліпшення’ (1946) Вже після від’їзду Л Кагановича з’явилась поста­нова політбюро ЦК КП(б)У „Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) „Про оперу „Большая дружба" В Мураделі” (1948)

Поява цих рішень зайвий раз свідчила, що то­талітарна система не могла існувати без „підсистеми страху", в тому числі страху перед „буржуазно- націоналістичною загрозою" Це був яскравий при­клад того, як розмитість критеріїв національного і націоналістичного дозволяла у будь-який момент створювати атмосферу „націоналістичної загрози, вважати „націоналізмом" вірність традиціям свого народу, патріотичні почуття Цю лінію було продов­жено в наступні роки, коли з’явились постанови ЦК КП(б)У „Про журнал „Дніпро" (1950), „Про підсумки VI Пленуму правління Спілки радянсь­ких письменників України" (1951), „Про стан і за­ходи поліпшення ідеологічної роботи партійної ор­ганізації України" (1951), „Про видавництво Спілки радянських письменників України „Ра­дянський письменник" (1951) 2 липня 1951 р, не­вдовзі після 11 декади української літератури і мис­тецтва, шо пройшла у Москві, в газеті „Правда" з’явилась редакційна стаття „Проти ідеологічних перекручень у літературі", яка піддавала нищівній критиці написаний 1944 р вірш В Сосюри „Любіть Україну" І хоча тому, хто прочитав цей вірш, дове­лося б докласти величезних зусиль, щоб побачити в ньому „націоналізм" чи „шкоду", в редакційних та авторських статтях у пресі, на численних зборах та активах літераторів і митців гнівно „таврувалися" саме ці „вади" твору

Всього за період з 1946 по 1951 р було прийня­то 12 партійних постанов з ідеологічних питань Цькували не тільки письменників Представника­ми „антинародного, формалістичного, згубного для радянської музики напряму" категорично кваліфікувались такі українські композитори, як Б Лятошинський, M Колесса, M Вериківський, ГТаранов та ін Характерно, що 1958 р, після того як ЦК КПРС „виправив" оцінки опер „Великая дружба" В Мураделі, „Богдан Хмельницький" K Данькевича (за лібретто цієї опери був ще за Сталіна розкритикований навіть такий відданий системі літератор, як O Корнійчук), „Від усього серця" ГЖуковського, з’явилась спеціальна ухвала ЦК КПУ (від 24 червня 1958) „Про виправлення помилок в оцінці творчості деяких композиторів Української PCP", за якою з митців знімались найбільш одіозні обвинувачення Але самі згадані постанови з ідеологічних питань пережили багатьох комуністичних вождів і були офіційно скасовані ЦК КПУ лише в часи горбачовської „перебудови", у 1990 р

Не обминули Україну наслідки „лисенківщини" Після сесії Всесоюзної академії сільськогоспо­дарських чаук їм Леніна, що відбулась у Москві в серпні 1948 р і закріпила перемогу в біологічній на­уці консервативно-реакційної групи академіка T Лисенка, в Україні почалась „чистка" серед нау­ковців 3 кафедр вузів, установ AH УРСР було увільнено чимало фахівців, котрі не поділяли по­глядів Лисенка Так, з Київського університету пішли зав кафедрою генетики і селекції академік AH УРСР M Гришко, зав кафедрою дарвінізму професор C Гершензон, з Харківського університе­ту — зав кафедрою дарвінізму і генетики профе- cop І Поляков, з Харківського сільськогосподарсь­кого інституту — професор Л Делоне та ін Цьку­ванню й недобросовісній критиці був підданий підручник для вузів „Курс генетики" M Гришка та А Делоне

Наприкінці 1948 р в Україні, як і в усьому CPCP, було розгорнуто боротьбу проти „низькопо­клонства перед Заходом", а згодом з „космо­політизмом" Ця кампанія особливо посилилась після публікації в газеті „Правда" редакційної статті „Про одну антипатріотичну групу театраль­них критиків" в січні 1949 р Відомі літератори єврейського походження (О Борщагівський, А Го- зенпуд, І Стебун, Є Адельгейм, Л Санов та ін ) були звинувачені в антипатрютизмі, в схилянні пе­ред культурою Заходу, в замовчуванні зв’язків культури українського і російського народів, в інших „гріхах" Статті про них рясніли такими сло­вами, як „безродні космополіти", „естетствуючі нікчемності" „низькопоклонники", „антипатріоти­чні торгаші" тощо В березні 1949 р відбувся пле­нум правління Спілки радянських письменників України з порядком денним „До кінця розгромити космополітів-антипат рютів"

Все це було кроками сталінського керівництва щодо посилення антиєврейської кампанії, розпоча­тої ще після закінчення війни Наприкінці 40 — на початку 50-х рр тривали репресії проти єврейських літераторів, митців, учених, діяльність яких була пов’язана з Україною Зокрема, в цей час були піддані арештам і засуджені до різних строків по­збавлення волі ГЦолянкер, Ю Мижирицький, H Аур’є, І Кіпніс, И Бухбіндер та ін Декому з них та іншим діячам єврейської культури, зокрема, інкримінувались зв’язки з „Єврейським антифаши­стським комітетом" (ЄАК), фабрикація „справи" якого почалась 1946 р, а закінчилась розстрілом у 1952 р в Москві його активних діячів В цьому контексті не можна обминути примітну за своїм трагізмом подію, що сталася в Києві 1950 р саме тоді було остаточно ліквідовано кабінет єврейської літератури, мови і фольклору при AH УPCP, який очолював член-кореспондент AH УРСР мовозна­вець E Співак Він був заарештований у січні 1949 р і невдовзі помер у в’язниці Арештам були піддані також співробітники кабінету

Дивним і водночас закономірним для тодішніх умов чином цей антисемітизм уживався з україно­фобією і призводив часто до висунення обвинува­чень у спільних діях єврейських і українських „націоналістів" Характерно й те, що вже під кінець життя, під час зустрічі з керівниками УРСР у квітні 1952 р Сталін докладно цікавився станом ідеологічної роботи в Україні, наполягав на тому, що тут не все гаразд, що в цій ділянці працюють слабкі кадри Однак і ці „слабкі кадри", проходячи постійний партійний вишкіл, встигли зробити чима­ло для утвердження в духовному житті України політичного обскурантизму