Політична реакція на фоні «розрядки»

очаток 70-х рр і наступні 15 років харак- I терні наростанням реакційних тенденцій у J суспільно-політичному житті республіки та в сфері ідеологи Україна в котрий раз стала ареною жорстокої боротьби із жупелом „українського націоналізму", яка знову завдала непоправних збитків національній культурі, підсилилися ру­сифікаційні процеси Реакційність внутрішньої політики правлячої парти була викликана бажанням утримати стабільність у суспільстві методами адміністрування та ідеологічних маніпуляцій, тоді як деградація однопартійної моноідеолопчної то­талітарної системи виходила у завершальну фазу Реакційний поворот початку 70-х рр супроводжу­вався досить успішним проведенням політики „роз- рядки“ на міжнародній арені Однак Україна, яка мала власне міністерство закордонних справ і юри­дично була представлено в OOH як самостійна країна, фактично ніяк не впливала на міжнародну політику

Відкритий наступ реакції почався з тотального погрому інакомислення в CPCP, який набув в Ук­раїні за сумною традицією найбільшого масштабу і найжорстокіших форм У січні 1972 р в Києві, Львові та деяких інших містах України було за­арештовано близько двох десятків чоловік, найак­тивніших дисидентів В Чорновіл, І Світличний, І Гель, Ip Стасів-Калинець, Л Плющ, Є Сверстюк та ін Спочатку КДБ намагався представити їх як людей, пов’язаних із закордонними центрами ОУН

Навесні1972 р була проведена нова серія арештів серед дисидентів У слідчих ізоляторах, за різними підрахунками, на цей час перебувало від 70 до 122 чол, яких звинувачували за політичними статтями Восени 1972 — навесні 1973 р майже 90 засудили на максимально можливі строки ув’яз­нення Арешти супроводжувались повальними об­шуками, допитами сотень свідків, переслідуванням родин інакодумців та їх друзів Декого із заарешто­ваних примусили прилюдно покаятися в „антира­дянщині" і створити таким чином украй негативний образ інакодумців У результаті цього погрому май­же повністю був паралізований самвидав Припи­нилося видання „Українського вісника" (хоча і спо­стерігалися спроби відновити його) Більшість ак­тивних дисидентів опинилася у таборах для політичних в’язнів

Паралельно розгорнулась шалена ідеологічна боротьба з „українським буржуазним націона­лізмом", яку очолив новий секретар ЦК КПУ з пи­тань ідеологи В Маланчук Після гучного святку­вання 50-1 річниці утворення CPCP у грудні 1972 р навесні 1973-го в усій Україні відбулися засідан­ня партійних активів усіх рівнів, присвячених цій даті Вони звелися до переспівування промови А Брежнєва „Про п’ятдесяту річницю Союзу РСР“ Посилено експлуатувалась теза про те, що формування нової історичної спільності — ра­дянського народу завершилося і національне питан­ня в Радянському Союзі вирішено остаточно Цілком логічно ця теза супроводжувалась іншою — про необхідність боротьби проти „буржуазної ідеологи", передусім проти „буржуазного націона­лізму та сіонізму"

За звичним сценарієм почалися переслідування інтелігенції, винної у названих „гріхах" У пресі, на зборах у творчих спілках, наукових закладах і вузах письменників, митців, учених громили за „відхід від партійної лінії" у національному питанні, „іде­алізацію минулого", „смакування національної са­мобутності" тощо Звертатися до національної про­блематики у творчості і науці стало просто небез­печно, віталася тільки розробка тем, присвячених дружбі народів і благотворному впливові російсько­го народу на інші нації CPCP 3 тематичних планів видавництв початку 70-х рр було знято 157 назв книжок, де ідеологічні куратори знайшли хоча б на­тяк на „націоналізм" та інші відхилення від пар­тійної лінії 3 бібліотек вилучались література „націоналістичної" спрямованості, бібліографічні покажчики, де зустрічалися прізвища опальних ав­торів Відповідним чином переглядався репертуар театрів, сценарії на кіностудіях і телебаченні, му­зейні експозиції тощо

Все це супроводжувалося адміністративними переслідуваннями людей, яких запідозрювали в „націоналізмі" або зв язках із самвидавом, виклю­чали з парти, комсомолу, творчих спілок, позбавля­ли роботи В інститутах Академії наук УРСР (філософи, мовознавства, фольклору та етнографи, літератури, археологи, ботаніки та ін ) прокотилась хвиля звільнень співробітників з ідеологічних мо­тивів Чистка торкнулася також вузів та інших нау­кових установ Києва, Львова, Дрогобича, редакцій центральних і обласних газет, видавництв тощо

У березні 1972 р на засіданні політбюро ЦК КПРС П Шелест та його прибічники в КПУ були піддані розгромній критиці за недоліки у справі „інтернаціонального виховання трудящих” і „при­миренське ставлення до проявів націоналізму” У травні того ж року він був усунутий з посади пер­шого секретаря ЦК КПУ, а через рік виведений зі складу політбюро ЦК КПРС На вищу посаду в республіці прийшов В Щербицький, давній конку­рент П Шелеста у боротьбі за владу, людина, яка найретельніше виконувала всі вказівки Москви

Прихід нового намісника Москви викликав і відповідні кадрові зміни в керівництві КПУ на всіх рівнях Під кураторством В Маланчука була прове­дена заміна усіх керівників ідеологічних відділів ЦК КПУ і значної частини керівників відповідних структур обласних, міських і районних комітетів парти Фактично це було усунення прибічників по­переднього першого секретаря ЦК КПУ

У другій половині 70-х рр нові імпульси були дані процесові русифікації 3 подання Л Брежнєва у хід пішла теза про злиття у недалекому майбутнь­ому націй і народностей CPCP в єдину „радянську націю” під егідою російського народу Сотні суспільствознавців, преса, радіо, телебачення, вся ідеологічна сфера працювали на обгрунтування й пропаганду цієї ідеї Російська мова, що пропагува­лась як засіб міжнаціонального спілкування, на практиці витискувала українську з освіти, науки, культури, навіть на побутовому рівні Українська мова не існувала як державна

У 1977 р була прийнята нова конституція CPCP Вона формально узаконювала реальний стан речей безмежну владу комуністичної парти Республіки Союзу PCP, у тому числі Україна, та­кож прийняли свої конституції, які були копіями со­юзної Нова конституція декларативно підкреслю­вала зростання ролі народу в управлінні суспільст­вом, надавала широкі права громадським ор­ганізаціям і підвищувала роль та значення рад Усі ці положення були фіктивними й суто формальни­ми Саме партія і партійні організації були реальни­ми місцями зосередження реальної влади Ця без­межна монополія на владу погано прислужилася самій парти і суспільству в цілому Державна партія десятками років перебувала поза будь-якою крити­кою ззовні, а зрештою і зсередини, поступово за­гнивала В другій половині 70-х рр цей процес прискорився Країною правила купка старців, зосе­реджених у політбюро ЦК КПРС на чолі з хворим Л Брежнєвим Вони були зацікавлені, головним чином, у збереженні влади номенклатури, яка підтримувала їх, отримуючи натомість усі можли­вості для безконтрольного зловживання владою на місцях В результаті друга половина 70 — початок 80-х рр увійшли в радянську історію як період не- чуваної корупції, службових злочинів, безгосподар­ності тощо В суспільстві швидко поширювались настрої зневіри, подвійна мораль, апатія і цинізм Це не заважало „верхам” дотримуватись неухильно обраного ними курсу всередині країни, додавши до цього реакційно-агресивну зовнішню політику на­прикінці 70-х рр

Найнаочніше реакційність внутрішньополітич­ного курсу проявлялась у переслідуванні інакомис­лення У 1975 р на Нараді з питань безпеки і співпраці в Європі, що відбулася у Гельсінкі, CPCP зобов’язався дотримуватися гуманітарних статей заключного акта Наради, які, зокрема, передбача­ли недопустимість переслідування громадян за їх переконання У листопаді 1976 р в Україні утвори­лася громадська група сприяння виконанню гельсінських угод До неї ввійшли відомий письмен­ник M Руденко (керівник групи), письменник- фантаст O Бердник, правозахисники та колишні політичні в’язні O Мешко. Л Лук’яненко, І Кан- диба та ін — всього 10 чол Це була перша в рес­публіці позаофіційна громадська група, яка прагну­ла діяти тільки легально і підкреслювала, що не пе­реслідує політичних цілей Своїм завданням члени групи вважали інформування урядів країн—учас­ниць Гельсінської наради про дотримання урядом CPCP і відповідними республіканськими структу­рами обіцянок у галузі прав людини УГГ, яка діяла цілком у рамках радянської конституції та підписа­них CPCP міжнародних угод, стала об’єктом жах­ливих переслідувань і репресій 3 тридцяти семи членів групи протягом 1977—1985 рр 23 були за­суджені за політичними і кримінальними статтями (завжди за сфальсифікованими звинуваченнями) та відправлені у табори і на заслання, шестеро по­збавлені радянського громадянства Інші стали чле­нами групи, вже перебуваючи за колючим дротом Три члени групи — В Стус, O Тихий та Ю Литвин загинули у таборах Знищення легальної громадсь­кої організації, діяльність якої відповідала нормам радянського і міжнародного права, була, мабуть, однією з останніх судорог тоталітарної системи, яка неухильно наближалась до колапсу

В першій половині 80-х рр в Україні не було якихось визначних суспільно-політичних зрушень У 1980 р в деяких містах проводилися змагання Московської Олімпіади, 1982 р було відсвяткова- но 1500-у річницю заснування Києва, що перетво­рилася на помпезну пропаганду „єдності братерсь­ких народів" і супроводжувалась грандіозними фальсифікаціями історії України Після смерті Л Брежнєва, під час змін у керівництві в Москві, українські „верхи" залишалися майже недоторкан­ними Республіка залишалась справжнім за­повідником політичної та ідеологічної стагнації, що збігалась у часі з економічним застоєм