Війна після війни

Змушена включитись у повоєнне протистояння двох блоків, назване „холодною війною" протидіяти комуністичному світові офіційно закликав у промові в американському місті Фултоні 5 березня 1946 р У Черчілль), Україна саме тоді не тільки розширила можливості виходу на міжнарод­ну арену, а й включила до свого складу нові тери­торії В червні 1945 р УРСР стала членом OOH Це відбулось за наполяганням і особистим контро­лем Сталіна, а відтак вже з самого початку несло в собі зерно лицемірства й обмеженості (Москві були необхідні голоси в OOH) Та навіть обмежена й де­коративна українська дипломатія мала одну незапе­речну перевагу час від часу вона нагадувала, що на карті світу є Україна, а окреме членство в OOH (разом з CPCP і Білоруською PCP) певною мірою могло служити натяком на українську ок­ремість

Восени 1945 р підготовча комісія OOH розро­била порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї OOH Першим віце-головою ПІДГОТОВЧОЇ комісії був обраний тодішній нарком закордонних справ УРСР Д Мануїльський Він же став голо­вою Першого комітету (з політичних питань і без­пеки) першої сесії Генеральної Асамблеї OOH (Лондон, січень 1946)

До 1950 р УРСР стала членом 12 міжнародних організацій Крім того, в цей період вона була чле­ном 8 міжнародних організацій та їх органів У 1951—1958 рр Україна набула членства ще у 16 міжнародних організаціях та їх органах

Для колишніх членів антигітлерівської коаліції цей вихід України на дипломатичну арену не був не­сподіванкою, оскільки це було обумовлено під час роботи Ялтинської конференції (4—11 лютого 1945), в якій брали участь лідери США, Великоб­ританії та CPCP і яка вирішувала питання закінчення 2-і світової війни та повоєнного ладу Саме тоді й було ухвалено запросити Україну та Білорусію як окремих співзасновників OOH

„Декларація про визволену Європу” як частина рішень Ялтинської конференції, фактично роз­в’язала руки сталінському режимові у діях щодо на­дання „братської допомоги” майбутнім країнам „соціалістичного табору”, стимулювала „радя- нізацію” Східної Європи, а тим самим підштовхну­ла початок „холодної війни”

Ще одне рішення цієї ж конференції не ТІЛЬКИ привернуло увагу світу до України, а й породило чергову війну після війни Йдеться про домо­вленість провести кордони Польщі на сході за так і званою „лінією Керзона” Фактично це означало

визнання принципу етнічного кордону між Поль­щею та Україною, суттєво зміцнювало стратегічні позиції CPCP у Східній Європі Для Західної Ук­раїни це означало остаточне входження до складу УРСР, значить, тотальну „радянізацію” всього життя, для Сталіна і його оточення — створення передумов для вирішального етапу безкомпромісної війни проти українського націоналістичного руху, поширеного на цих теренах

Зміцненню позицій центральної московської влади в цьому регіоні сприяло вирішення долі За­карпаття 29 червня 1945 р було підписано ра­дянсько-чехословацький договір про включення Закарпатської України до складу УРСР В листо­паді 1945 р його ратифіковано Національними зборами Чехословацької республіки і президією Верховної Ради CPCP, а 22 січня 1946 р в складі УРСР було створено Закарпатську область з цен­тром у м Ужгороді Крім неї, до західних областей входили Волинська, Львівська, Ровенська, Тер­нопільська, Дрогобицька (1959 р об'єднана із Львівською), Станіславська (1962 р перейменова­на на Івано-Франківську), Чернівецька, Ізмаїльсь­ка (існувала у 1940—1954 рр, увійшла до складу " Одеської області) Наприкінці 1945 р територія УРСР становила понад 580 тис км²

Врегулювання територіальних питань не обійшлось без переміщення населення Понад 40 тис чехів і словаків виїхали до Чехословаччини Ще 9 вересня 1944 р голова Ради народних комісарів УРСР M Хрущов та голова Польського комітету національного визволення E Осубка-Мо- равський підписали угоду про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польського населення з території України до Польщі У 1944—1946 рр близько 800 тис поляків, а також євреїв та українців, які визнали се­бе поляками, переселились до Польщі Складнішим

виявився процес переселення українців, яких до УРСР повернулось понад 500 тис чол Відносно добровільно переселилось приблизно 90 тис ук­раїнців, а з середини 1945 р розпочалось кон­трольоване польською владою примусове пересе­лення Однак понад 150 тис українців у другій по­ловині 1946 р все ще залишались у своїх домівках І тоді політбюро ЦК ПРП під головуванням В Го­мулки своїм рішенням від 29 березня 1947 р запо­чаткувало акцію „Вісла” — виселення українських і змішаних українсько-польських сімей з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя і поселення IX у так званих повернутих західних і північних рай­онах Польщі з обов’язковим розпорошенням серед польського населення 23 квітня 1947 р політбюро ЦК ПРП ухвалило рішення про створення спеціального концтабору для „підозрілих ук­раїнців” у Явожно поблизу Кракова 3 1947 до по­чатку 1949 р в цьому таборі побувало близько 4 тис в’язнів-украінців (у тому числі жінок, дітей, людей похилого віку), з них загинуло близько 200 чол Акція „Вісла”, що тривала з квітня до серпня 1947 р і внаслідок якої було переселено 140,6 тис українського та змішаного українсько-польського населення, допомогла польським комуністам за­воювати симпатії шовіністичних сил, стала заключ­ною фазою політики етнічної антиукраїнської „чи­стки” південно-східної Польщі від автохтонного українського населення

Однак реали репресивної політики довелось пе­реживати українцям не тільки поза межами Ук­раїни „Радянізація” західноукраїнських земель бу­ла, по суті, війною за утвердження вже випробува­ної сталінським режимом в 20—30-ті рр моделі соціалізму Кінцевий результат соціально-еко­номічної і культурної політики пов’язувався із здатністю місцевих парторганізацій ефективно ре­алізовувати настанови центральних органів Під контролем ЦК ВКП(б) і ЦК КП(6)У в західних областях швидко зростала чисельність партор­ганізацій На початку 1947 р їх було тут 4 тис, і вони об’єднували понад 60 тис чол, на початку 1953 р — 8 тис, і до них входило понад 85 тис чол Характерно, що питома вага членів партії з місцевого населення була незначною Кадровий по­тенціал нарощувався переважно за рахунок приїжджих з центральних і східних областей, з інших республік CPCP Так, до середини 1946 р сюди прибуло понад 86 тис партійних, радянських працівників, спеціалістів промисловості, сільського господарства, системи освіти, охорони здоров’я,

культурно-освітніх закладів Вони не тільки в пере­важній більшості не знали мови, звичаїв, традицій, але й не намагалися пристосуватись до місцевих умов, не бажали бодай поважати місцеве населення, яке довгий час жило в інших соціально-політичних, культурних, побутових умовах

Одним з перших і жорстоких кроків комуні­стичного режиму стало знищення Української гре- ко-католицької церкви (УГКЦ) Для того, щоб оцінити масштабність і наслідки цієї репресивної акції, варто пригадати, що до встановлення влади більшовиків у Західній Україні УГКЦ складалась із 3040 парафій, 4440 церков, Духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів, вида­вала 3 тижневих часописи і 6 місячних Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпис­копів, 2950 священиків, нараховувалось 520 ієро­монахів, 1090 ченців, 540 семінаристів УГКЦ відігравала надзвичайно велику роль у духовному житті Західної України, а головне — була національною церквою Цьому значною мірою сприяла багатогранна й невтомна діяльність А Шептицького, котрий перебував на митрополи­чому престолі з 17 січня 1901 до листопада 1944 _tp З 31 листопада УГКЦ очолив митрополит И Сліпий, який у грудні того ж року направив до Мо­скви делегацію у складі архімандрита K Шептиць­кого, каноніка ГКостельника, радника митрополи­чої консисторії 1 Котова, ієромонаха ГБудзинсько- го Делегацію прийняли в Раді у справах релігійних культів при Раднаркомі CPCP, де вона ознайомила із зверненням И Сліпого „До духовенства і вірую- чих“ від 23 листопада 1944 р Від імені духовенст­ва і віруючих делегація передала у фонд Червоного Хреста на оборону країни 100 тис крб Делегації обіцяли, що УГКЦ буде забезпечено вільне відправлення богослужінь

Однак уже в березні 1945 р з’явилась схвалена особисто Сталіним інструкція для ліквідації цієї церкви Невдовзі розгорнулась пропагандистська робота щодо дискредитації УГКЦ як „слуги Ватікану”, „ворога народу”, знаряддя „українсько­го буржуазного націоналізму” Услід за тим розпо­чалися репресії, і вже в квітні 1945 р всі наявні в тодішньому CPCP найвищого рангу священнослу­жителі УГКЦ були заарештовані В травні 1945 р під контролем органів безпеки було сформовано „ініціативну групу”, яка агітувала за розрив унії з Римом і виправдовувала репресивні акції проти УГКЦ

8-10 березня 1946 р відбувся контрольований НКДБ Львівський собор — з’їзд представників УГКЦ, на якому було ухвалено (за це голосували 216 делегатів-священиків і 19 представників ми­рян) скасувати Берестейську унію 1596 р, возз єднавши галицьку церкву з руською право­славною

ГКостельник, який виконав головну роль у цьо­му спектаклі, перестав цікавити комуністичних можновладців, а коли його почало гризти сумління, він став небезпечним 20 вересня 1948 р його було вбито за загадкових обставин, причому вбивця покінчив життя самогубством

1949 р під тиском влади рішення про припи­нення діяльності уніатської церкви прийняла Му­качівська єпархія І знову-таки не обійшлось без крові із санкції M Хрущова агентами спецслужби було знищено впливового єпископа T Ромжу От­же, і в Закарпатті УГКЦ було ліквідовано Багато її священиків заарештували і репресували або зму­сили перейти у православ’я, але, навіть заборонена, вона жила, оскільки залишались близько 5 млн віруючих Вони продовжували молитись за своїми звичаями, тим самим стверджуючи незнищенність УГКЦ

Більш довготривалою виявилась боротьба вла­ди проти Української повстанської армії (УПА) і підпілля ОУН 3 другої половини 1945 р за вказівкою центрального проводу великі підрозділи повстанців були переформовані у дрібніші, згурто­вані та озброєні, з дислокацією у лісових масивах Виникла мережа підпільних „боївок” (10-15 чол ) у сільській місцевості Загони УПА тією чи іншою мірою контролювали територію площею до 150 тис км Вони прагнули до утвердження нелегальних національно-державних структур, альтернативних органам більшовицької влади Це було криваве протистояння За офіційними даними, українське підпілля вчинило 14,5 тис диверсій і терористичних акцій, в яких загинуло не менш як 30 тис представ­ників комуністичної о режиму, військовослуж­бовців, місцевих жителів

В свою чергу особливо після капітуляції нацист­ської Німеччини сталінське керівництво одержало можливість посилити протидію ОУН-УПА У своєму виступі у Львові 14 лютого 1946 р на на­раді секретарів обкомів КП(б)У, начальників об­ласних управлінь HKBC, НКДБ, командуючих військовими округами M Хрущов наголошував на максимально повному використанні військової сили в Західній Україні, за допомогою яких пропонував „у кожному селі створити своє опертя”

Так воно, зрештою, й сталося військова сила, помножена силою репресивно-каральних органів, стала вирішальним фактором „радянізацн“ Західної України, ліквідації опору ОУН-УПА Блокада й прочісування величезних територій, арешти й депортації, розстріли й провокації, коли спецзагони держбезпеки, замасковані під УПА, чинили свавілля — ось лише деякі „штрихи до портрета" повоєнної дійсності на західноу­країнських землях За офіційними даними, тут у

1944- 1953 рр було заарештовано майже 104 тис осіб „бандитів, учасників ОУН, а також бан- дпосібного елемента", під який легко підводились усі, хто підозрювався у зв’язках з ОУН-УПА За цей час було виселено (за винятком Закарпатської області) майже 66 тис сімей (203662 чол ) У

1945- 1953 рр за різного роду „антирадянські політичні злочини" в Україні було заарештовано 43379 чол віком до 25 років, з них у західних об­ластях України — 36340 чол

Фінал цієї історичної драми був визначений Надії керівництва ОУН і УПА на радянсько-аме­риканський конфлікт, який дозволив би відродити державність України, не справдились Не допомог­ли й встановлені контакти із спецслужбами США і Великобританії В кінці 40-х рр збройне підпілля почало відчувати нестачу зброї, амуніції, харчів У багатьох місцях після розгрому міської і сільської мережі ОУН зменшився її вплив на вояків УПА, бракувало скоординованості дій Дехто з учасників українського визвольного руху піддався закликам уряду У PCP з’явитися з повинною 3 1947 р по­чав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА, а після загибелі 5 березня 1950 р її головно­го командира РШухевича (ТЧупринки) вона ос­таточно починає втрачати боєздатність, хоча окремі боївки протримались ще до середини 50-х рр

Чималу роль у цьому відіграв той факт, що ко­муністичний режим провадив перманентну анти- нацюналістичну агітацію, використовуючи для цьо­го будь-який привід (як, наприклад, убивство в 1949 р за загадкових обставин письменника-ко- муніста Я Галана), а також те, що паралельно з бо­ротьбою проти ОУН і УПА в Західній Україні по­чали ефективно здійснюватись соціально-еко­номічні зміни за випробуваною в Східній Україні моделлю