Поворот до неосталінізму

У серпні 1965 р у декількох містах України бу­ли заарештовані близько трьох десятків чо­ловік з кола шістдесятників, майже всі — представники інтелігенції Більшість з них мала пряме або посереднє відношення до виготовлення й розповсюдження самвидаву Мета акції була оче­видною — придушити інакомислення, залякати ту частину інтелігенції, яка ще наважувалась на незго­ду Проти більшості заарештованих було висунуто звинувачення в „антирадянській агітації і пропа- ганді“, і навесні 1966 р під час серп судових про­цесів 20 чоловік були засуджені у Львові, Києві, Луцьку, Тернополі, Житомирі та Івано- Франківську на різні строки покарання В резуль­таті у таборах Мордовії опинилися науковці M і Б Горині, M Осадчий, інститутські викладачі В Мороз та Д Іващенко, художник П Заливаха, інженери O Мартиненко, І Русин та ін

Паралельно розгорталась програма утисків і пе­реслідувань тих, хто співчував заарештованим, їх однодумців ЦК КПУ надіслав до місцевих парт- організацій „закритого листа"", в якому виправдову­вались репресії (їх жертв виставляли як „антира- дянщиків"") і йшлося про необхідність посилення „виховної роботи"" з інтелігенцією Республікою прокотилась хвиля відкритих партійних зборів з участю громадськості, на яких „відщепенців"" за­суджували й всіляко паплюжили їх однодумців Людей, згаданих у листі, звільняли з роботи, вик­лючали з парти і комсомолу, виганяли з інститутів Переслідували навіть членів їх родин

Очевидно, що чергова зміна курсу, наочно про­демонстрована арештами, була продиктована з Мо­скви, де теж почалися переслідування інакодумців При цьому масштаб таких дій в Україні знову був значно більшим, ніж деінде в Союзі Українське керівництво на чолі з П Шелестом, як завжди, слухняно виконало вказівку, хоча й не було зацікав­лене в такому ході подій

Сплеск репресій у 1965 —1966 рр супровод­жувався досить масштабним ідеологічним поворо­том Газети зарясніли статтями, спрямованими про­ти „буржуазної ідеологи"" та „українського буржу­азного націоналізму*" Пожорсткішала цензура ЦК КПУ ухвалив ряд „закритих"* постанов, що стосувалися виправлення „ідеологічних помилок"" у роботі деяких журналів („Вітчизна"", „Жовтень"" та ін ), кіностудії їм ОДовженка Тривала прихована ідеологічна чистка редакцій газет, журналів, видав­ництв, інститутів гуманітарного профілю Академії наук УPCP Усе це нагадувало сталінські ідео­логічні чистки 40—50-х рр, хоча, зрозуміло, не могло зрівнятися з ними за масштабами та інтен­сивністю

Однак у суспільно-політичному житті ще відбу­валися процеси, які можна вважати інерцією „відлиги"" Репресії не були зустрінуті „загальнона­родним схваленням"", як у попередні роки, більше того, саме з кола шістдесятників почалися протести 4 вересня 1965 р в київському кінотеатрі „Україна"" під час прем'єрного показу кінострічки C Парад­жанова „Тіні забутих предків"" І Дзюба, В Стус, В Чорновіл та ін організували щось на зразок де­монстрації протесту проти арештів Навесні 1966 р під час судового процесу над діячами самвидаву у Львові відбувалися вже справжні демонстрації біля будинку суду на підтримку підсудних До ЦК КПУ, прокуратури, КДБ, ЦК КПРС відправля­лися колективні та індивідуальні петиції на захист репресованих, підписані здебільшого представни­ками інтелігенції Серед їх авторів нерідко були відомі вчені, митці, письменники Ці листи протес­ту розповсюджувались у самвидаві, потрапляли за кордон

Дуже неприємним сюрпризом для властей став стихійний протест проти заборони відзначення нам’яті І Шевченка 22 травня 1967 р у Києві Цього дня міліція спробувала розігнати неформаль­не зібрання біля пам’ятника У відповідь присутні організували маніфестацію протесту і демонст­рацію, яка дійшла до будинку ЦК КПУ

Партійна верхівка України, безумовно, підтри­муючи лінію Москви, в той же час намагалася використовувати настрої громадськості у власних інтересах, у боротьбі з центром за більший обсяг влади у республіці Гірка пілюля 1965—1966 рр була підсолоджена заходами, спрямованими на підвищення статусу української мови Вищі нав­чальні заклади отримали директиву щодо ширшого впровадження української мови у викладання Яв­но з дозволу „верхів“ на V з’їзді письменників Ук­раїни (листопад 1966) було піднято мовне питання, і його обговорення стало справжньою подією в гро­мадсько-культурному житті республіки Апогеєм цієї „малої відлиги¹* став вихід 1969 р книги П Шелеста „Україно наша радянська**, яка викли­кала незадоволення в Москві своїми національними мотивами Цей досить примітивний ідеологічно- публіцистичний трафарет не тільки став демонст­рацією уваги партійного керівництва республіки до і'і специфічних інтересів, а й відігравав роль віхи, яка вказувала інтелігенції межі можливого у висвітленні національного питання

Та період загравань з інтелігенцією закінчився 1968 р В квітні цього року до Л Брежнєва (гене­рального секретаря ЦК КПРС), O Косигіна (го­лови Ради міністрів CPCP) та M Підгорного (го­лови президії Верховної Ради CPCP) надійшов лист-петиція з України, спрямований проти пору­шення „норм соціалістичної демократи** (йшлося про арешти інакодумців в Україні та Москві) Лис­та підписали 139 осіб, серед них члени-кореспон- денти AH УPCP₁ доктори і кандидати наук, відомі митці, літератори Хоча лист мав цілком прора- дянський зміст і спрямованість, його авторів почали переслідувати їх звільняли з роботи, виключали з парти, „проробляли** на зборах колективів тощо Реакція влади була неадекватно жорсткою Коли влітку 1968 р війська країн Варшавського догово­ру на чолі з CPCP вторглися у Чехословаччину, щоб придушити там процес демократизації, стало зрозумілим радянське керівництво остаточно пе­рейшло на рейки неосталішзму У березні 1969 р ЦК КПУ ухвалив постанову „Про підвищення відповідальності керівників органів преси, радіо, те­лебачення, кінематографи, установ культури і мис­тецтва за ідейно-політичний рівень матеріалів, що друкуються, та репертуар" Вона встановлювала персональну відповідальність керівників усіх струк­тур ідеологічного циклу за ідейно-політичний зміст діяльності, зобов’язувала їх виступати у першу чер­гу проти будь-яких проявів „буржуазної ідеологи** 1, зрозуміло, „націоналізму** Тоді ж була ухвалена подібна постанова, що стосувалась кінематографу

З цього часу ідеологічний контроль за діяльністю інтелігенції став майже тотальним Письменників, митців, учених картали в пресі і на зборах творчих спілок за „аполітичність", „ідейну незрілість", „формалізм", „націоналізм" тощо

Митців, літераторів, які намагалися зберігати в цих умовах незмінним своє творче й громадське об­личчя, всіляко цькували Об’єктом пильної уваги ідеологічних наглядачів став критик І Дзюба Всіма можливими адміністративними засобами пересліду­вався скульптор І Гончар, який утримував вдома унікальну колекцію творів українського мистецтва В умовах постійних гонінь діяв самодіяльний на­родний хор під керівництвом Л Ященка, врешті- решт хор у 1971 р розігнали, а його керівника по­збавили роботи і виключили із Спілки композиторів України Фактично наприкінці 60 — початку 70-х рр в Україні відбувалась ідеологічна війна з „ук­раїнським націоналізмом", хоча, як правило, мало хто був у змозі точно окреслити рамки цього понят­тя Це було повторенням „ждановщини"

Українське партійне керівництво цілком йшло у фарватері політики, яка ініціювалась з Москви Утім воно було незадоволене постійно зростаючим диктатом центру в ідеологічних питаннях, прекрас­но розуміючи, що цей диктат зростатиме й в інших сферах Тому нерідко ідеологічні „проробки" тих чи інших представників інтелігенції не доводились до логічного кінця — адміністративних або навіть су­дових переслідувань Прибічники П Шелеста се­ред вищої номенклатури нерідко навіть заступалися за деяких з тих, хто піддавався ідеологічним гонінням Однак позиції самого П Шелеста перед Москвою ставали дедалі слабкішими Влітку 1970 р в Україні відбулася заміна шефа КДБ на місце В Нікітченка, людини П Шелеста, був призначе­ний В Федорчук, який орієнтувався виключно н • Москву і був прибічником „жорсткого курсу" щодо нонконформістів Це був явний сигнал, що прихо­дять останні дні правління П Шелеста і Україна стоїть на порозі чергової „чистки"