Шістдесятники

Свідомість цього покоління меншою мірою бу- ⅛ ла отруєна радянським ідеологічним моно­теїзмом, генетичним страхом попередників Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна У системі цінностей цього покоління з’явилися не­сподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скеп­тицизм, гуманізм без сурогатних домішок класово­го підходу, космополітичність культурних смаків Воно уособлювало собою суспільно-культурне яви­ще, течію, духовний феномен — шістдесятників Цей термін активно вживався вже на початку 60-х рр

Важливим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури Різними стежками, здебільшого через переклади, до України потрапляли твори E Хемінгуея, А Камю, А Сент-Екзюпері, Ф Каф­ки та ін Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні, мексикансь­кий монументальний живопис і скульптуру Над­бання західної культури сприяли підвищенню ста­тусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму” За­кономірним наслідком цих зрушень було відрод­ження інтересу до власної культури, іі багатств З'явилась потреба знайти своє місце не поруч з культурою „старшого брата", а в контексті загаль­носвітової культури

Нове покоління інтелігенції, крім більшої свобо­ди та інформованості, мало в активі вищий культур­ний рівень, талант і смак Воно вважало природним своє прано на розкутість, щирість почуттів, звер­нення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культиву­вало красу, палко бажало новизни й подолання провінційності своєї культури В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у монолітній системі заідеологізованої офіціозної культури

Поетичні вечори І Драча, Ліни Костенко, M Вінграновського та ін збирали тисячні ауди­тори Справжнього громадянського звучання була сповнена поетична творчість В Симоненка, В Сту- са Потяг до чистого мистецтва відчувався у витон­чених естетських віршах І Калинця, Є Гуцала, В Дрозд, В Шевчук та ін повернули українській прозі зацікавленого читача своїми неординарними, сповненими психологізму творами Нові форми й незвичний зміст принесла творчість художників П Заливахи, А Горської, В Кушніра, В Зарецько- го та ін Плеяда блискучих літературних критиків — І Світличний, І Дзюба, Є Сверстюк повернули цьому жанрові звання літератури Нову хвилю в кінематографі представляли C Параджанов, Ю Іллєнко, Л Осика Непересічний талант і май­стерність визначали переклади ГКочура і M Лука­ша Нові імена, ідеї з явилися в гуманітарних нау­ках історії, археологи літературознавстві, мистец­твознавстві Звичайно, коло шістдесятників було значно ширшим До них горнулися молоді вчені, вчителі, студентство

Все це не могло не викликати незадоволення можновладців Попервах його доводилося стриму­вати, оскільки воно не збігалося з віяннями часу Втім довго чекати не довелося з центру надійшов сигнал 8 березня 1963 р у Москві відбулася зустріч M Хрушова з мистецькою інтелігенцією, іі параноідальна атмосфера, брутальне цькування митців послужили „керівництвом до дп“ для маси апаратників усіх рівнів Почалася чергова кампанія на зразок ідеологічного погрому 40 — початку 50-х рр

У пресі, на зборах творчих спілок почалося цькування шістдесятників Першими пролунали звинувачення у „формалізмі", „космополітизмі", відході від „марксизму-ленінізму" Словесні атаки супроводжувались адміністративними заходами Спочатку почали обмежувати публікації шістдесят­ників у літературних журналах („Жовтень", „Пра­пор", „Вітчизна", „Ранок", „Дніпро" та ін ), газе­тах — скрізь, де вони раніше мали трибуну Більшість шістдесятників-поетів „першої хвилі" ---------------------------------------------------------------------

А Костенко, І Калинець, Г Кириченко, Б Мамай- сур, В Голобородько та ін перестали друкуватись саме після 1963 р Стали забороняти, а то й просто розганяти літературно-мистецькі вечори Закрили клуби творчої молоді

Перекриваючи повітря шістдесятникам, влада сподівалася, що таким чином вдасться підкорити їх, примусити діяти суто за законами системи Проте результат не відповідав задуму Частина шістдесят­ників дійсно досить швидко „переорієнтувалась" (серед таких були й дуже талановиті люди) і стала робити те, що від них вимагалося, частина відійшла від громадської діяльності і поринула у суто фахові проблеми Однак певна частина нового покоління не змогла відмовитися від своїх позицій і пішла на приховану або відкриту конфронтацію з владою

Невід ємною частиною суспільно-культурного життя України у першій половині 60-х рр став сам- видав ціла система розповсюдження не визнаної офіційно або забороненої літератури Десятки літе­ратурних і публіцистичних творів, яким був пере­критий шлях до публікації в офіційних виданнях, передруковувались на машинках, перефотографо- вувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофонні стрічки, навіть переписувались від ру­ки і читалися тисячами людей, здебільшого інтелігенцією

Поширювались твори Ліни Костенко, В Симо­ненка, Є Сверстюка та ін Згодом самвидав став політизуватися В 1964—1965 рр з’явилась ціла серія анонімних публіцистичних статей („З приво­ду процесу над Погружальським" — відгук на по­жежу в Центральній науковій бібліотеці у Києві, під час якої згоріла безцінна колекція україніки, „Про сучасне і майбутнє України", „Націоналісти^", „12 запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство") та ін Статті підіймали най­актуальніші та найболючіші проблеми сучасності підлегле становище України в CPCP, стан ук­раїнської мови і культури, русифікація, злочини сталінізму тощо

Поява політичної публіцистики стала свідчен­ням зародження політичної течи у шістдесятництві, певної групи, яка прагнула обговорювати не тільки суто культурницькі, а й важливі суспільно- політичні проблеми

У системі розповсюдження самвидаву головни­ми були два центри Київ (тут активно діяли І Світличний, В Чорновіл, Є Пронюк) та Львів (М і Б Горині, І Гельта ін ) Саме тут писалися й передруковувалися самвидавчі статті, саме звідси вони розповсюджувались у містах України Це бу­ли головні осередки духовної опозиції та інакомис­лення У цьому ж середовищі виношувалась ідея організації опозиційного руху 1964 р з явилися анонімні тези „Стан і завдання українського виз­вольного руху", в яких йшлося про колоніальне ста­новище України в складі CPCP, ставилися завдан­ня організації визвольного руху в Україні, котрий

K- _efi.

мав би діяти легальними й нелегальними „рево­люційно-демократичними"" методами Частина шістдесятників стояла на порозі формування ПОЛІТИЧНОЇ ОПОЗИЦІЇ

Проте в 1964^,р період „мирного"¹ співіснування системи з інакомисленням закінчився В жовтні цього року M Хрущов, який остаточно заплутався у своїх планах, проектах і стосунках з партійно-дер­жавною бюрократією, в результаті справжньої змо­ви був усунутий з посади першого секретаря ЦК ¾ /Г КПРС (До влади прийшла консервативна частина Л партійної верхівки на чолі з Л Брежнєвим і M Cy- '^r cλobhmJ Подальший хід подій в Україні, як завжди, був визначений поза й межами На зміну „відлизі"" приходила реакція