Наша мета - сформулювати більш-менш переконливе пояснення вторгнення в біографію людського роду модерної епохи як непередбачуваного повороту.
Потрібно стерегтися спокуси, яка завжди переслідує історіографію, і уникати твердження, що розказана історія мусила завершитися саме цим результатом і що зроблені реконструкції доводять цю потребу.
Історія Франція повинна була привести до Французької революції, а історія Німеччини - до нацизму: ці детерміністські твердження усувають випадковість і, ігноруючи випадки й непередбачене, перетворюють історію людства на заздалегідь записані програми, а людських дієвців на маріонеток. Ми уникаємо еволюційної пастки і залишаємо максимально широке місце випадковостям, визначаючи кінцевий пункт як умову можливості ймовірних процесів. Ми прямуємо до багатоступеневого пояснення, в якому підтримується достатній зазор між ними, щоб дати змогу проявитися всім випадкам і при цьому щоб загальна побудова мала пристойну пізнаваність.Ми маємо зосередити наші зусилля на головній аномалії європейської історії, на тому, що вона ніколи не призводила до повної, вдалої й тривалої імперіалізації. Як і чому Європа уникла імперіалізації - ось поставлене питання. Воно має ту додаткову перевагу, що уможливлює постійне порівняння з трьома іншими імперськими історіями: китайською, індійською та азійською. Цей величезний історичний матеріал, накопичений від початку неолітизації до вирішального повороту XIV-XV ст., тобто протягом восьми тисячоліть, стихійно ділиться на п’ять основоположних етапів: індоєвропейська фаза виявляється не китайською; грецька фаза рішуче не індійська; римська фаза залишається не азійською; каролінгська фаза демонструє невдалу спробу нормалізації; феодальна фаза дає змогу аномалії утвердитися остаточно.