МОДЕРНА ІСТОРІЯ
Аналіз традиційної історії показує, що процеси, які відбувалися в Європі, мають виражений анормальний характер порівняно з процесами на інших культурних ареалах і головно в Китаї, де проходила дуже активна нормалізація.
Ми пропонуємо виходити з цього висновку, щоб спробувати пояснити виникнення модерності як випадок, що виявився плідним для виду. Аби дотримати зв’язність нашої аргументації, слід спиратися на гіпотезу, виведену з попередніх історичних процесів, і зробити з неї нові висновки.Якщо подивитися на минуле, то Європа не вирізняється жодною оригінальністю чи аномалією в жодному з розглядуваних політичних, економічних, морфологічних, демографічних, релігійних процесів. Можна констатувати певне еволюційне відставання від трьох інших великих культурних ареалів, яке може бути пов’язане з пізнішим таненням четвертинних льодовиків і з їхнім впливом на клімат. Це відставання не африканського типу в тому сенсі, що воно не виражене аж до такої міри, аби поставити під сумнів саму реальність європейського ареалу. Якщо ареал банту не існує як дієвець загальної історії, європейський ареал є реальним, активним і вирішальним. Тисячоліття еволюції в періоди неоліту та постнеоліту в Європі порівняно з іншими ареалами дозволяють підкреслити єдину абсурдну рису щодо домінантної еволюційної лінії, яка веде від племені до імперії: остаточну відсутність будь-якої імперіалізації, що виразно контрастує з прекрасно здійсненою імперіалізацією китайського ареалу та з більш-менш невдалою чи крихкою імперіалізацією в Індії та Передній Азії. Зазначена відсутність імперіалізації є найвиразнішою рисою загальнішої характеристики, а саме проблематичного характеру європейської історії до 1000 р. й далі. На трьох інших ареалах єдність та ідентичність кожного з них іще від початку неолітизації можна констатувати протягом тисячоліть. В Європі ситуація менш чітка.
Скандинавський, слов’янський і балтійський світи виникають запізно в документальному та історичному планах, тільки перед кінцем І тисячоліття нашої ери. Доля кельтів і германців контрастніша з огляду на незавершеність римської експансії, під час якої Рим завоював основну частину кельтського ареалу й майже повністю виключив зі сфери своїх інтересів германський ареал. Грецький світ відвертається від європейського ареалу і зосереджує свій інтерес на азійському ареалі. І зрештою, романський світ орієнтований на Середземномор’я, що лежить на перетині азійського та європейського ареалів і частини берберського ареалу, якого не торкнулося перетворення Сахари на пустелю. Сама розбудова Європи як окремого й об’єднаного культурного, політичного та історичного утворення виглядає проблематично.З іншого боку, перехід до епохи модерності - це, за нашою гіпотезою, еволюційний аналог неолітизації. Як і період неоліту, модерність - це загальне поле можливостей. Таке її становище вимагає виявити в європейських процесах, коли європейська історія вже міцно утвердилася в своїй єдності після поворотного етапу приблизно від 500-го до 1000 р. н.е., об’єкти, про які можна з достатньою слушністю твердити, що вони відкривають цілком нове поле культурних можливостей і пропонують їхню розробку всьому людству. Обидва зазначені критерії настільки жорсткі, що об’єктів, які дають змогу перевірити їх, небагато. Найочевиднішим є наука та науки, чий характер прориву в формі перетворення помітили філософи від самої їхньої появи в першій третині XVII ст. Другий предмет окреслили історики вже в ХІХст.: це - індивідуалізація. Третій виявили соціологи: це диференціація ладів. Четвертим і останнім є демократизація, яка була сприйнята всіма в ХІХ ст.
Отже, ми намітили шлях, який треба пройти, аби досягти нинішнього стану світу. Після того як ми проаналізуємо європейську аномальність і виведемо з неї певну кількість культурних особливостей, потрібно буде показати, як вони можуть пояснити загальну появу демократизації, наукової раціональності та індивідуальності.