Азійський варіант

Схема, прийнята в Передній Азії, найстаріша за часом, оскільки вона має сягати щонайменше шумерів на пере­хресті IV i III тисячоліть, а контури її окреслилися набагато раніше, ще з початком самої неолітизації.

Будова ґрунтується на базовій одиниці, яку не можна визначити краще, ніж місто, але місто, що не є полісом. Це - беззаперечне місто. Воно є містом у фактичному сенсі, має вигляд щільного скупчення жителів, зазвичай обмежене за­хисним муром. Оселя за своїм принципом - це певна кількість житлових приміщень, розташованих навколо по­рожнього простору, а назовні вона виходить глухою стіною. Порожній простір - це внутрішній двір, розміри якого можна міняти і де можна здійснювати будь-які облаштування. Зовнішній простір - це вулиця у формі простого ходу сполу­чення. Така міська схема різко контрастує з іншим можли­вим варіантом, коли оселя будується навколо чимось зайня­того місця, виходить і відкривається назовні, а її центральне місце - публічна площа, оточена громадськими цивільними й релігійними будівлями. Це теж місто в соціальному ро­зумінні, тому що воно населене не хліборобами або при­наймні рільництво не основне заняття більшості мешканців. Така схема не придатна для дуже ранніх епох, коли населені пункти, які мають уже міський вигляд, займали рільники. У соціальному плані місто - це насамперед місце перебування соціальної еліти, усіх тих, хто посідають політичні, релігійні та економічні посади. Ця перевага діє в обох напрямках: місто приймає до себе еліту, а еліта мешкає в місті.

Розділ V. Суспільства прямо забезпечує функціонування трьох головних інсти­туцій.

Урешті-решт, це також і місто в економічному розумінні, принаймні в домодерному економічному сенсі слова. Місто є місцем проживання феодалів, які не живуть при своїх зем­лях, а також і місцем, де вони витрачають ренту, одержува­ну від землі. Власне, земля належить не тим, хто її обробляє, а політичній владі, духовенству та купцям. Хлібороби є орен­дарями, але їм залишається не половина їхнього продукту, а лише п’ята частина. Орендарі, які постійно перебувають на межі виживання, нездатні заощаджувати кошти, вкладати їх та впроваджувати які-небудь новації. Таке хліборобство мо­же прогресувати технічно й економічно тільки за рахунок інвестицій із боку тих, хто володіють достатніми капіталами. Оскільки, з огляду на кліматичні умови, найвигідніше вкла­дати кошти в збирання, подачу, розподіл води, у дренаж, а ці гідротехнічні роботи потребують значних коштів, капітал, у принципі, може надходити тільки від політичної влади. Цей спосіб створення гідротехнічної інфраструктури за ініціати­вою та за фінансування державними органами різко контра­стує з китайською системою, де цим опікуються еліта та місцеві об’єднання. Землевласники не живуть на селі, а задо­вольняються одержанням орендної плати. Це - суто рантьє й у жодному разі не сільськогосподарські підприємці. Така по­ведінка має своє правове й економічне обґрунтування. Земля - це власність, а права власності можна передавати та діли­ти. З часом це призводить до надзвичайного розпорошення власності. Коли таке розпорошення досягнуте, воно прагне увічнитися, бо це - певна перешкода будь-яким кон­фіскаціям, адже довелося б експропріювати надто багато лю­дей, кожен з яких володіє надто малою площею.

Така структурна неспроможність інвестувати в сільське господарство ще раз підкреслює роль політичної влади в цій царині. Месопотамія не була місцем, в якому виринули не­олітичні зміни. Вони відбувалися протягом тисячоліть на рельєфах периферії. Долини та міжріччя Тигру, Євфрату та їхніх приток завойовувалися і трансформувалися набагато пізніше, майже за тих самих часів, коли з’являються перші документальні свідчення про Шумер, Аккад і Вавілонію. Гео-

графічні умови - надмірна посушливість, екстремальний і руйнівний водний режим річок, болотисті землі - настільки несприятливі, що їх можна перебороти тільки значними й дорогими роботами зі створення інфраструктури. Потрібно було, щоб економічні, морфологічні та політичні процеси дійшли аж до князівства й царства, аби можновладці змогли зібрати потрібні кошти.

Місто, про яке йдеться, з усіх точок зору глибоко відірва­не від сільської місцевості, яка його оточує, є також і ринком, але ринком дуже особливого типу. Місто не є, як в Європі, ринком для села, соціальним простором, де хлібороби прода­ють свої надлишки від рільництва та продукти своєї праці в міжсезоння. Це насамперед ринок для міщан, не тільки для мешканців цього міста, а й для міщан узагалі, тобто для верств соціальної еліти всюди, де її можна досягти. Призна­чення міського ринку полягає в тому, щоб бути проміжним пунктом у набагато ширшій торговій мережі. Залежно від свого розташування та величини, місто входить у мережу торгівлі на більшу або меншу відстань. Цей статус відбиває і підкреслює характер міста як оази, але оази караванної. У місті стан і значення великих купців прямо залежить від становища та важливості міста, до якого вони належать. А оскільки ієрархія міст своєю чергою також залежить від майже виключно політичних чинників, таких як сфера впли­ву палацу (правителя) та економічний потенціал його ареалу домінування, то висновок цілком очевидний: торгова діяльність прямо залежить від успіху зброї та від поширен­ня політичної могутності.

Місто Передньої Азії - це не поселення-держава під жод­ним кутом зору. Різниця між ними починається вже з розміру. Поселення може бути малесеньким і ніколи не буває величезним, тоді як місто може стати гігантським і вражати домодерну уяву. Вавілон, Дамаск, Багдад, Стамбул виклика­ли захоплення століттями й тисячоліттями. Ясна річ, більшість міст маленькі ба навіть малесенькі, але ця малість - результат і фактичний стан, а не структурна вимога, як у випадку з полісами. Поліс прагне до однорідності та стиран­ня границь між міщанами й селянами: ці відмінності, які ма­ють свої слушні соціальні й культурні підстави, не мають жодного морфологічного і політичного обґрунтування. Тут же, навпаки, селян зневажають і експлуатують міщани; ті й ті мешкають у двох різних світах. Важливішим з морфо­логічної точки зору є контраст між політичним сувереніте­том полісу і міста, яке може бути столицею політії, але може так само бути й частиною політії, столиця якої знаходиться в іншому місці. Місто не має політичного статусу як таке, він визначається для нього можновладцями ззовні. І навпаки, будь-яке місто може отримати політичний статус столиці від якоїсь сили. Оскільки владі притаманно мати багато сту­пенів, а кожному ступеневі відповідає політія певних розмірів, то можна припустити, що кожне місто Передньої Азії є фактичною або ймовірною столицею громади, князівства, царства чи імперії.

Поліс сприяє в односторонньому порядку демократично­му режимові в його аристократичному, а надто олігархічному варіанті. Для міста притаманний - від тих часів, які нам до­зволяють осягнути документальні свідчення, тобто аж до шумерів, - ієрократичний режим як абсолютний варіант. Під цим кутом зору фінікійські та іонійські поліси зовсім не впи­суються в Передню Азію. Режим виражає і пояснює багато характерних рис політичного життя. Влада завойовується силою і належить найсильнішому; ніхто цьому не суперечить і не ображається на це.

За такого абсолютного ієрократичного режиму міст міща-

ни не є громадянами. Деякі - члени військового, адміністра­тивного та ідеологічного апарату. Простий люд політично нічого не важить. Залишається ринок. А він залежить від па­лацу навіть у самому своєму існуванні. Поза цим їхні стосун­ки базуються на обміні. Палацові потрібен ринок для військо­вого оснащення та для свого комфорту, щоб отримувати гроші через податки, надзвичайні мита та позики, щоб мати звідки набирати собі цивільних і судових чиновників, а ще поетів і артистів для двору. Зі свого боку ринок відчуває по­требу в палаці, щоб забезпечувати постачання харчами та матеріалами, підтримувати порядок у місті, домагатися до­тримання правил, забезпечувати гігієну та послуги загально­го призначення, гарантувати безпеку торгових шляхів, підтримувати стосунки з іншими правителями в торгових цілях. Зв’язок між палацом і ринком такий самий тісний, як і з храмом. Ці три функції й ці три міські групи діють спільно, а їхні узи настільки органічні й тісні, що й не видно можли­вості їх будь-коли розірвати.

Місто не політія, але воно може бути столицею. Столиця може існувати у два способи. Або вона очолює територію, що утворює політію, де вона виконує функції контролю та коор­динації. Спершу утворюється політія, яка вже згодом обирає собі столицю. Або ж попервах утворюється місто, яке потім поширює свою владу назовні й завойовує собі політію. У Пе­редній Азії переважає другий спосіб існування столиці. Політії тут мають форму променів, які слабшають із відстан­ню та через природні й людські перешкоди. Така динамічна картина дає змогу вирізняти три типи регіонів і форм домінування. На відкритих рівнинах і в річкових долинах ви­рощують рис, пшеницю, ростуть фінікові пальми... і розташо­вані плодові сади, городи й квітники. Вони перебувають під прямим контролем монарха й міської еліти. Постійні гарнізо­ни та регулярні експедиції дозволяють запобігати появі ло­кальних вождів. З села витискають останні соки податками, якими обкладається або земля, або врожай, а також оренд- ною платою. До другої зони входять гори, степи, оази, які відрізняються своєю близькістю до центру, величиною над­лишків, які тут утворюються, або своїм розташуванням на великих торгових шляхах. Контроль не обов’язково здійснюється безпосередньо, а ведеться через місцевих на­чальників, які отримують посаду в обмін на щорічну чи періодичну сплату данини. Начальників тримають у покорі загрозою каральних експедицій чи передачі місця іншому: палац править поділом. І зрештою, зона, що складається з віддаленіших і, отже, важчих для контролю гір, степів, пус­тель. Тут палац має задовольнятися підтриманням торгових шляхів відкритими та запобіганням заворушенням. Вождів племен контролюють погано чи й зовсім не контролюють, хіба що зіштовхують їх один з одним та грають на їхній по­требі в міських продуктах. Між другим і третім типом межі непевні й несталі, адже вони змінюються залежно від сили палацу й міста та від співвідношення між рільництвом і тва­ринництвом, на що знову ж таки впливає ступінь посушли­вості клімату та зрошення.

Наведена система Передньої Азії робить неминучою пе­ремогу відцентрових сил. У принципі, можливі дві теоре­тичні моделі організації, щоб охопити весь культурний ареал міською моделлю. Політична модель базується на завоюванні ареалу, виходячи з потужного ядра, і на контролі завойова­ного за допомогою ієрархії міст, які контролює ядро, розта­шоване в столиці. Друга модель полягає в тому, щоб покрити ареал інтегрованою мережею проміжних міст, відносна вага яких може коливатися в часі. Усе говорить на користь другої моделі, і її вперто нав’язували. Клімат спричиняється до не­рівномірності у використанні та занятті простору. Ресурси, яких потребує політична модель, перевищують об’єктивні економічні можливості ареалу. Її складові - міста, гори, оази, кочівники, племена - не тільки добре здатні жити й вижива­ти поза межами політичної моделі, але вони також і стихійно прагнуть до неї. Кожне місто може зазнавати нападів із боку якогось угрупування, очевидно, племінного, досить сміливого й потужного, щоб захопити владу, адже метою є палац: до­статньо взяти місто і знищити династію, аби зайняти її місце. Крім цього, влада не може розраховувати на вірність чи відданість, адже вона ґрунтується на силі та договорі між групами еліти, але цей договір включає в себе палац як та­кий, а не того, хто його займає. За таких обставин контролю­вати відцентрові сили неможливо, принаймні постійно.

Найважливішим наслідком є те, що всі політичні конст­рукції тут ефемерні й штучні. Політії не можуть стати стабільними і чітко обмеженими. Вони передають свою не­стабільність будь-якій можливій трансполітії. За таких умов завжди десь знайдеться хтось, щоб спробувати скористатися з цієї нестабільності та плинності на власну користь, адже політична авантюра є джерелом влади, авторитету, багатст­ва. Такі авантюри полегшуються і перетворюються через уже згадуване стратегічне обмеження: несуцільність засе­лення сприяє здійсненню блискавичних набігів на дуже ве­ликі відстані, вражаючий приклад яких - похід Александра й арабські завоювання. Але з огляду на наявність міст і їхнього безперервного існування, політична нестабільність у Передній Азії зовсім не схожа на нестабільність в Індії. Тут вона схожа на конвекційний рух у в’язкій рідині. Там вона більше скидається на гру «Конструктор», де деталі незмінні, але їх можна складати різно, причому жодна з них не має більшого значення, ніж решта.