Побут та культурне життя.

З давніх-давен словянські племена, а між ними й наші українсько- PІД. руські, жили — кожен рід осібно, не густими хуторами, бо простору тоді було доволі. Рід такий - се було кілька родин, велика сімя близь­ких чи далеких родичів.

Згодом такий рід збільшувався — в ньому були вже не тільки близчі свояки, але й „далекий родочок", і з такого великого роду з часом витворилось „племя". Так воно діялося у инших Славян (напр. у Сербів пізніш), так певно було й на нашій прабатьківщині перед розселенням Словян.

Коли велика родина, рід так вже розростався, що далі вже тру­дно було разом господарити, то така родина ділилася на кілька мен­ших, що сідали собі окремим дворищем, як найдалі, на нових грунтах. Згодом з таких родин-дворищ, що межували між собою й памятали, що вони одної крови, творилося село, „вервь". Але село — се вже був не рід, а громада, і всі справи сільські рішають на зборах, на „вічу", старшини з поодиноких дворищ..

Городи. Для сіл потрібні були городи (міста). Само слово город показує, що то було огорожене, безпечне місце. Город ставився для захисту, оборони, щоб було куди в небезпечну годину сховати своє добро й себе самого. Та не тільки од сторонніх ворогів треба було захисту: між дрібними волостями та племенами бували завзяті бійки, то й тут треба було мати якесь безпечне місце. Часом город такий був для цілого гурту сіл, а часом і поодинокі села мали свої невеликі городки. І справді, на українській землі — особливо в більш засиженій частині, північній — бачимо велику силу „городищ" — останків тих городів (в Київщині налічують їх 435, на Волині - 348, на Поділю більш як 250, в Чернигівщині коло 150).

ДАВНЄ ГОРОДИЩЕ

(у м. Голтві, Полтавської губернії).

ГОРОДИЩЕ З КНЯЗІВСЬКИХ ЧАСІВ.

вянщину „краєм городів"! „Городища" ті не однакові: одні круглі, часом на рівнині, обсипані валом, а часом і ровом — се звичайно- найдавніщі, прості городи; другі — на високих, крутих шпилях, в кутку між річками та яругами, обсипані з того боку, де можна увійти, кіль­кома валами один по-за другим. Ce звичайно „городища" пізніщі — князівсько-дружинних часів. Окрім валів, город часто боронили дере- вляні стіни. А коли сам город не міг змістити усіх осадників, то „пе- редгородьє" обводили деревляними палісадами - частоколом (звалося то „острог").

Городи єднали людей — сусідні громади: треба було усім разом будовати та поправляти город. Крім того підчас війни була спільна оборона; громади гуртом повинні були дбати про громадський спокій, вишукувати винуватих та злочинців. Все се звязувало людей в одну цілість, привчало до громадського й політичного’ (потрохи) життя.

З городів багато зосталося й надалі тільки тим місцем, куди люде ховалися під час небезпеки. Але деякі з них здобули велику силу й стали осередком не тільки для сусідніх сіл та своєї околиці, але й для сусідніх городів та їх округів. Ce могло статись од того, що город був дуже вигідний та міцно укріплений, але ще більш мали вагу торговельні причини: коли город стояв на якійсь торговельній дорозі, то там осідали, назавжди торговці та промисловці; той город притягав людей, що селились в його окопах, а коли там не зміщалися, то по-під ними, і виростав тоді „острог" —огорожені села навколо города. Такий город здобував собі повагу, і до голосу його „гражан" прислу­халися й инші, менші городи. Од такого міста часом почали прозивати себе й люде: наприклад, Бужане та Червняне на Дулібській землі. На місці давніших племен повстають тепер землі — волості з своїми го­родами. Ті племена, що не розвинули у себе городського життя, по­притягали до себе сусідні, чужі центри (осередки). Так наприклад Київ- притягнув до себе Деревлян, Чернигів — Радимичів і Вятичів. А з дру­гого боку, через сильний розвиток городських центрів, де-які племінні землі розпадаються на кілька волостей - князівств: Сіверщина поді­лилась на Чернигівську й Переяславську волость, Кривицька земля — на Смоленську, й Полоцьку (або й Псковську).