Передмова до другого тому

Проблеми історії населення України за доби раннього заліза та майже синхронного їй античного часу постійно привертали й привертають увагу як спеціалістів з різних галузей науки, так і широкий загал читачів.

З IX ст. до н. е. на теренах України починається впровадження нового матеріалу — заліза. Його засто­сування у господарстві та військовій справі викликало справжню технічну революцію, що в подальшому мало суттєві соціально-економічні наслідки. Широке освоєння заліза, з одного боку, та міграції іраномовних скіфських номадів і греків у цей регіон — з іншого, стали однією з головних передумов для остаточного формування в ме­жах нинішньої України трьох найважливіших і взаємо­пов’язаних господарських систем: лісостепової, голов­ним чинником якої стало орне землеробство, степової, що базувалася на кочовому скотарстві, та прибережної північнопричорноморської, де грецькі переселенці ство­рили потужні аграрно-промислові та торгово-ремісничі зони. Це не тільки спричинилося до чіткішого розмежу­вання обширної території на три культурно-економічні регіони, а й дало змогу значно ефективніше використо­вувати природні ресурси суміжних областей та займа­тися торгівлею. Проте лише кочові скотарі спромоглися освоїти величезні степові пасовиська, на які був такий багатий південь України.

Економічний розвиток, перехід до досконаліших форм господарювання, налагодження міжетнічних контактів, у свою чергу, зумовили поступовий розклад первісних відносин та формування перших ранньодержавних утво­рень на теренах українського Лісостепу і Степу.

Тісні контакти греків з місцевим населенням, з одного боку, та з багатьма містами Еллади, а пізніше Римської імперії — з іншого, позначилися на бага­тьох сферах їхнього життя. Склалася унікальна історична ситуація: Північне Причорномор’я перетворилося на своєрідну контактну зону, де взаємодіяли три різні за своїм політичним і культурним розвитком світи (номади, елліни та землеробські племена). Усі разом вони відіграли надзвичайно велику роль у безперебійному постачанні Афінам і багатьом іншим полісам Греції, особ­ливо в V—IV ст. до н. е., продуктів харчування, передусім зерна, що значною мірою стимулювало їхній економічний та культурний поступ. Північнопри- чорноморські міста сприяли прискоренню соціального розвитку етнічних об’єднань на території України, становленню в них соціально-станового ук­ладу і державності. Тому історія античних держав-Північного Причорномор’я розглядається як невід’ємна частина давньої історії України.

Завдяки багатовіковим контактам між греками і місцевим населенням до наших днів збереглися свідчення про різноетнічне населення України за доби раннього заліза. Хоч корінне населення цієї території не мало ще своєї писем­ності, розповіді про нього дійшли до нас у творах численних античних авто­рів. Стали відомі етноніми багатьох племен і народів того часу — кімме­рійців, скіфів, агафірсів, будинів, гелонів, таврів, савроматів (сарматів) тощо. З них ми дізнаємось про територію їхнього розселення, війни, побут, звичаї, релігійні вірування. Справжньою енциклопедією є, зокрема, четверта книга («Мельпомена») грандіозної праці «батька історії» — Геродота. Важливі також свідчення інших грецьких та латинських авторів, зокрема, «Географія» Страбона, географічна праця Птоломея, «Землеопис» Помпонія Мели та гео­графічний нарис Північного Причорномор’я з книги «Природна історія» Плінія Старшого.

Оскільки письмові джерела збереглися головним чином у фрагментах різ­ної повноти, що заважає відтворенню цілісної історичної картини, величезне значення для фахівців мають інші різноманітні джерела: епіграфічні, нуміз­матичні та археологічні. Вони сприяють повнішому з’ясуванню особливостей політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держав і різ­них етнополітичних утворень.

З відкриттям 1763 р. Мельгунівського скіфського кургану поблизу сучас­ного Кіровограда були зроблені перші кроки на шляху становлення однієї з сучасних галузей науки — скіфознавства, що вивчає походження і розвиток культур скіфського типу, а також історичні долі населення, що населяло пів­день Східної Європи. Дещо пізніше, після локалізації 1794 р. відомим ака­деміком П. С. Палласом давньогрецького міста Ольвії у Нижньому Побужжі, почалося поступове вивчення античної культури Північного Причорномор’я. В результаті подальшої локалізації відомих за свідченнями давніх авторів міст (Пантикапей, Німфей, Феодосія, Херсонес, Керкінітида, Борисфен, Tipa, Ніконій тощо), їх систематичного дослідження разом з сільськими округами і некрополями, особливо у другій половині XX ст., зусиллями багатьох вчених України і Росії накопичено величезну кількість археологічного, епіграфіч­ного, нумізматичного матеріалів. Своєрідні яскраві пам’ятки північнопричор- номорських держав складають істотну частину історії культури давнього населення України і входять до загальної скарбниці найпередовішої на той час античної цивілізації.

За допомогою сукупності писемних і археологічних джерел, даних лін­гвістики, антропології, археології, історичної географії фахівці з давньої істо­рії, а також спеціалісти суміжних галузей науки вивчають далекі події ми­нулих часів, культуру народів і племен, які періодично з тих чи інших причин змінювали один одного.

За останні десятиріччя практично не робилися спроби цілісного осмис­лення значного комплексу проблем (якщо не брати до уваги коротких та схе­матичних розділів у кількох багатотомних виданнях з історії України). Це пояснюється, головним чином, величезним обсягом накопиченого фактич­ного матеріалу — насамперед археологічного, який диктував необхідність глибокої та детальної розробки окремих проблем історії населення України у зазначений вище час.

Основною прикметою сучасного етапу у вивченні цієї історії за окре­мими хронологічними періодами стала помітна спеціалізація фахівців. Головні зусилля спрямовувалися на дослідження вагомих питань історії та культури кіммерійців, скіфів, населення античних держав Північного При­чорномор’я та інших етносів.

Нагромадження значного нового матеріалу з археології, нумізматики та епіграфіки, численні наукові праці дають змогу авторському колективу і ред­колегії цього тому підійти до розгляду історії населення України в І тис. до н. е. — першій половині І тис. н. е. в усіх її аспектах: політичному, соціально- економічному, культурному. Виклад матеріалу побудовано згідно із загально­прийнятими періодизаціями в історії населення України за доби раннього заліза та античності. Звичайно, не всі питання з нашої історії вивчені одна­ково повно, що теж відбилося на даній праці. Зокрема, одним із складних питань усе ще залишається дослідження взаємовідносин греків і варварів Північного Причорномор’я. Однак автори прагнули об’єктивно висвітлити ці контакти та їхню специфіку впродовж тисячоліття. Розширення географіч­ного ареалу, вивчення археологічних пам’яток, зокрема сільських округ ан­тичних міст, накопичення нових матеріалів, комплексне використання джерел уможливлюють дещо ширше висвітлення питань економіки, динаміки торго­вельних зв’язків місцевого населення з Елладою, елліністичними державами і Римом, численними народностями від Дунаю і Карпат до Кавказу і Уралу.

У книзі викладено найголовніші з існуючих в історіографії кіммеро-, скіфо- і сарматознавства гіпотези, концепції і погляди, матеріали останніх наукових досліджень з історії та культури античних держав Північного При­чорномор’я та їх взаємовідносин з оточуючим негрецьким населенням. Автори тому ставили за мету висвітлити найвагоміші проблеми і події з історії населення України розглядуваного часу, дотримуючись хронологічної послідовності.

*

* *

Другий том “Давньої історії України” підготовлено до друку авторським колективом у складі Крижицького С. Д.— передмова до другого тому, глава 4 (архітектура) розділу І частини другої, глави 5, 6, 8 (архітектура) у розділі II частини другої, глава 5 (архітектура) у розділі III частини другої; Мурзіна В. Ю. — передмова до другого тому, глава 1 у розділі І частини першої, глава 1 (від початку скіфської історії до утворення Північнопричор- номорської Скіфії) та глава 2 (загальні відомості про етногеографію та насе­лення степової смуги) у розділі II частини першої; Скорого С. А.— глава 2 розділу І частини першої; Черненко Є. В.— глава 1 (скіфо-перська війна та військово-політична історія Великої Скіфії) у розділі II частини першої та глава 2 (крім «Малої Скіфії» в Криму) у розділі III частини першої; Бессонової С. С.— глава 2 (населення лісостепової смуги та Криму), глава 4 у розділі II частини першої; Гаврилюк Н. О.— глава 3 у розділі II частини першої; Симоненко О. В.— глава 1 у розділі III частини першої; Зубаря В. М.— глава 2 («Мала Скіфія» в Криму) у розділі III частини першої, глава 4 у розділі II частини другої, глави 1 та 2 у розділі III частини другої, глави 1, 2, 3 у розділі IV частини другої; Пуздровського О. Є.— гла­ва 2 («Мала Скіфія» в Криму) у розділу III частини першої; Русяєвої А. С.— глави 1, 2, 3, 4 (крім архітектури) у розділі І частини другої, глави 1, 2, З, 8 (крім архітектури) у розділі II частини другої, глава 5 (крім архітектури і побуту) у розділі III частини другої, глава 6 у розділі IV частини другої; Лейпунська Н. О. — глави 5, 6 розділу II частини другої; Крапивіної В. В.— глави 3, 5 (побут) у розділі III частини другої, глава 4 у розділі IV частини другої; Сон Н. О.— глава 7 у розділі II частини другої, глава 4 у розділі III частини другої, глава 5 у розділі IV частини другої.

Бібліографія складена авторами.

Показчики імен та місцезнаходження археологічних пам’яток уклали Є. Ю. Батуревич, В. І. Назарчук.

Ілюстрації підібрані авторами та А. В. Буйських і Є. Ю. Батуревич.

Авторський колектив і редколегія другого тому висловлюють щиру подяку всім колегам, які взяли участь в обговоренні книги у відділах скіфо- сарматської та античної археології, а також рецензентам і всім тим, хто люб’язно надав допомогу у підготовці цієї праці до друку.