КУЛЬТУРНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ У 20-Х РОКАХ

Культурне будівництво в УСPP у 20-х роках тісно пов’язане з політикою “українізації”, яку проводила КП(б)У в цей період. Тому важливо з’ясувати суть “українізації”.

Після 1917 р.

Під знаком “українізації” розвивався культурний процес в УСРР у 20-х роках. Інтенсивніше “українізація” запроваджувалася з 1925 р., коли було усунено з постів секретарів ЦК КП(б)У Є. Квірінга та Д. Лебедя. Головну роль в “українізації” відігравав народний секре­таріат освіти, зокрема його керівники С. !Думський (1925- 1927) та М. Скринник (1927-1932). Завдяки їхнім заходам було досяг­нуто значних успіхів у поширенні української мови, розвитку на­ціональної освіти та культури. Все службове листування та діловод­ство поступово переводилося на українську мову. Збільшилась кількість українців у державному й адміністративному апаратах.

Активну роль у національно-культурному відродженні відігра­вала Українська автокефальна православна церква, створена в жовтні 1921 р„ на чолі з митрополитом В. Литовським. Вже у 1924 р. вона мала ЗО єпископів, близько 1,5 тис. священиків, понад 1100 парафій (із загальної кількості 9 тис.) та мільйони віруючих.

Під впливом цих змін з еміграції повернулися М. Грушевський, С. Рудницький, А. Ніковський, П. Христюк, М. Чечель, М. Шраг та інші. На західних землях України змінювалось на краще став­лення до більшовицької влади.

У 20-х роках вагомих результатів було досягнуто в справі ліквідації масової неписьменності. Рівень грамотності зріс за деся­тиліття з 24-х до 57%. На 1928 р. чисельність учнів у школах зросла до 2,6 мли. осіб, хоча третина дітей ще залишалася поза школою. 80% загальноосвітніх шкіл були українськими. Крім того, діяли май­же 1,5 тис. польських, німецьких та єврейських шкіл.

На хвилі “українізації" набувають поширення ідеї М. Хвильового. Переконаний комуніст, М. Хвильовий був у той час відомим україн­ським письменником. Він повів активну боротьбу проти російсько­го шовінізму, партійної бюрократії і закликав українських діячів культури відмежуватися від згубного впливу Москви. На думку М. Хвильового, тільки непримиренність до шовіністичних поглядів могла прискорити світову пролетарську революцію.

Ідеї Хвильового знайшли підтримку серед українських більшо­виків. IIoro прихильником виступив нарком освіти, один із відомих у минулому боротьбистів О. !Думський. В листі до Сталіна він про­понував висувати на керівні посади в Україні місцевих комуністів, вбачаючи в цьому могутній засіб зміцнення комуністичної ідеології.

Група українських діячів культури у 1925 р. створила організа­цію “Вільна академія пролетарської літератури” на чолі з М. Хвильо­вим.

Поети, прозаїки, драматурги, критики - вихідці із західноукраїн­ських земель, які з різних причин опинилися на території Радянсь­кої України, у 1925 р. об’єдналися в Спілку революційних письмен­ників “Західна Україна". Крім того, у 20-х роках в УСРР діяли такі письменницькі організації як “Плуг", “Гарт”, “Молодняк”, “Нова ге­нерація", “Урбіно”, “Ланка” та інші. У цей період розквітає творчість П. Тичини (“Замість сонетів та октав", “Вітер з України"), М. Рильсь­кого (“Синя далечінь", "Тринадцята весна”). Серед багатьох інших по­етів того часу на особливу увагу заслуговують М. Зеров, П. Филипо- вич, М. Драй-Хмара, Є. Плужник, ІЗ. Сосюра, М. Бажан, T Осьмачка.

Значне місце в українській літературі зайняли твори М. Хвильо­вого (“Я”, “Повість про санаторійну зону”, “Про сатану в бочці", “Дві сили”, “Вальдшнепи"), Г. Косинки (“В житах”), В. Підмогиль- ного (“Місто”). І. Сенченка (“Із записок холуя”), Ю. Японського (“Чотири шаблі"), М. Куліша (“Народний Малахій”, “Мина Ma- зайло”, “Патетична соната”).

Національно-культурний розвиток УСРР, політика “укра­їнізації” посилили позиції Haniona_jIbHoro комунізму. Діяльність М. Хвильового, О. !Думського, М. Скрипника, М. Волобуева об’єк­тивно була спрямована на захист суверенних прав УСРР. Це стри­вожило Москву. Позиції названих діячів були кваліфіковані як "ухили”, і розпочалася кампанія по їх “нейтралізації”. Щоб по­класти край самостійницьким проявам в УСРР, всьому українсь­кому культурному процесові “українізації", у вересні 1929 р. було заарештовано визначних діячів української науки, культури і авто­кефальної церкви як членів вигаданої ОДНУ “Спілки визволення України”.

У роки непу освіта, наука і культура зробили важливий крок уперед. Центром наукової роботи була в цей час Українська Ака­демія наук, де працювали такі визначні вчені як М. Василенко, К. Воблий, Д. Граве, М. Крилов, М. Грушевський, С. Єфремов, А. Кримський та інші. Загалом же 20-і роки стали періодом неба­ченого в радянських умовах українського національного культур­ного піднесення. Причиною цього був перехід до нової економіч­ної політики та політики “українізації”.

@ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що таке політика коренізації та “українізації" і яка причина її проголошення ?

2. ¹Iilm зумовлені були зрушення у сфері народної освіти, літера­тури, мистецтва у 20-х роках?