СТАНОВИЩЕ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ В ЗО-Х РОКАХ

У кінці 20-х років разом із початком форсування індустріалі­зації, насильницької колективізації розпочався масовий штурм у галузі культури: за негайну ліквідацію неписьменності і впровад­ження загальнообов’язкового початкового навчання, різке збільшенім кількості студентів і поповнення студентства вихід­цями з робітничого середовища, сталінізацію сфери літературно- художнього життя і її уніфікацію.

Значні -усилля докладалися для завершення ліквідації непись­менності. У1929 р. була введена адміністративна відповідальність кожного ^грамотного за ліквідацію своєї неписьменності. За партії сіли мільйони селян і робітників. На кінець 30-х років освіченість населенняУРСР у віці до 50 років складала майже 95%.

У 1930 J.B радянській Україні почали впроваджувати загально- обов’язкоіу початкову освіту. Збільшувалися асигнування на шкільну страву, розширювалась підготовка вчителів. У 1932/33 навчально^ році в Україні працювало близько 21,7 тис. шкіл, у яких навчалося йійжє 4,5 мли. учнів. Переважна більшість навчалася в українській школах, а близько 400 тис. - у російських, єврейсь­ких, німецьких, польських, болгарських, чеських, грецьких та ін. Наслідком глоду 1932-1933 рр. було те, щоу 1933/34 навчальному році за пармсіло на 170 тис. дітей менше, ніж у попередньому.

У 1934 j. були встановлені три типи загальноосвітніх шкіл: по­чаткова (4Д неповна середня (7 р.) та середня (10 р.). Протягом другої п’ятірчки завершився перехід до загальнообов’язкової по­чаткової OCiirn₁ а в містах - до загальної семирічної.

Відбули.» зрушення і в галузі вищої освіти. Значно зросла кількість втих навчальних закладів. До вузів приймали в основ­ному через кбітфаки - підготовчі відділення, що комплекту вали­ся партійнімі і профспілковими організаціями за класовим прин­ципом. Ці ірцеси отримали на партійних з’їздах гучну назву “культурна хволюція".

Посилювалась ідеологізація навчального процесу. Учні та сту­денти все більше вивчали “науки”, що насаджувались сталінським режимом. Адміністративна система культивувала неприязнь і во­роже ставлення до інтелігенції. Належність до інтелігенції вважа­лася чимось непристойним. Інтелігенцію не тільки принижували, а масово знищували. У вересні 1929 р. відбулися арешти визнач­них діячів української науки, культури й УАПЦ як членів вигада­ної ОДПУ “Спілки визволення України”. У 1930 р. відбувся про­цес над 45 “керівниками" СВУ. Під лещата репресій потрапили най- відоміші представники української національної інтелігенції - академік С. О. Єфремов, професори Й. Ю. Гермайзе, О. Т. Черняхів- ський, Г. М. Іваииця, М. Є. Слабченко, наукові співробітники Акаде­мії наук Г. К. Голоскевич, Г. Г. Холодний, письменники М. Є. Івчен- ко, Л. М. Старицька-Черняхівськата ін. В 1931 р. відбувся ще один процес - Українського національного центру (УНЦ), за яким були репресовані 50 представників української інтелігенції, в тому числі академік М. С. Грушевський та його брат О. С. Грушевсь- кий, відомий історик-марксист М. І. Яворський та ін. Всесвітньо відомого вченого М. С. Грушевського вислали до Москви, де він перебував під домашнім арештом, решта опинилась в ув’язненні на Соловках.

У 30-х роках репресовані вчені-історики Ф. М. Гавриленко, В. О. Пархоменко, М. В. Горбань, В. О. Рожанський та ін. У сталін­ських застінках загинули українські академіки геолог H. І. Сві- тальський, генетик 1.1. Агол, філософ С. Ю. Семківський. Десятки інших науковців академії було заарештовано і засуджено. Чимало з них загинуло в концтаборах ГУЛАГу.

Умови наукової діяльності були жахливими. Однак і тоді вчені працювали над розв’язанням актуальних наукових проблем, важ­ливих результатів досягли Український фізико-технічний інсти­тут.

Розширилася мережа культурно-освітніх установ - клубів, музеїв, бібліотек. У 30-х роках ця сфера була остаточно ідеоло- гізована і підпорядкована адміністративно-командній системі, яка всемірно використовувала її для зміцнення своїх позицій і нав'язування суспільству фальшивих цінностей та пропагандист­ських догм.

Наступ на українську культуру особливо посилився з прихо­дом у 1933 р. на посаду секретаря ЦК КП(б)У П. П. Постишева, який одержав фактично диктаторські повноваження. Одразу ж була припинена "українізація". В УСРР розпочалася неприкрита русифікація усіх сфер українського життя. На знак протесту про­ти антиукраїнської політики наклали на себе руки М. Хвильовий (13 травня 1933 p.), М. Скрипник (7 липня 1933 р.). Більшовиць­кий режим твердив про існування цілої серії змов, "розкривались" одна за одною "націоналістичні" та інші таємні організації - "Блок українських націоналістичних партій", "Терористичний соціаліс­тичний центр", "терористичний блок троцькістів-націоналістів".

Після вбивства у 1934 р. С. Кірова в УСРР було засуджено до розстрілу, за фальшивими звинуваченнями у прилежності до "білогвардійської організації", діячів української культури Г. Ко­синку, К. Буревія, Д. Фальківського, О. Близька, І. Крушельниць- кого та ін. Загалом із 240 українських письменників було ре­пресовано 200. Всі створені у 20-х роках літературно-художні об'єднання ліквідовувались. Натомість у 1932 р. створена єдина Спілка радянських письменників України, яка стала, по суті, но­вим наркоматом.

Репресії не обминули і український театр. У 1933 р. було за­арештовано видатного режисера Л. Курбаса, а організований ним театр "Березіль" закрито. Така ж доля спіткала багатьох українсь­ких художників, у тому числі М.

У складних умовах перебувало кіномистецтво Радянської Ук­раїни. Матеріальні труднощі, важка суспільно-політична атмосфе­ра стримували його розвиток. І все ж новими творами збагачували вітчизняне кіномистецтво О. Довженко, І. Кавалерідзе, І. Савчен­ко І. Пир'єв, Л. Луков та ін. На початку 30-х років з'явилося зву­кове кіно. За 1929-1937 рр. В УРСР було знято близько 180 фільмів різних жанрів. О. Довженко створив такі відомі фільми, як "Арсе­нал", "Земля", заявивши про себе як про кінорежисера світового рівня. У 30-х роках О. Довженко змушений був залишити Україну і переїхати до Москви.

Отже, культурне життя України, досягнувши значних успіхів у 20-х роках завдяки політиці "українізації" на рубежі 30-х років потрапило під прес сталінського режиму і зазнало непоправних втрат. У результаті репресій була знищена значна частина україн­ської інтелігенції, а ті, хто залишився в живих, мусили пристосо­вуватися до нав'язаних режимом ідеологічних та творчих обме­жень. Література і мистецтво розглядалися владою як додаток до ідеології, як інструмент в руках більшовицької партії.

@ ЗАПИТАННЯ £,АЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. В яких умовах розвивалася освіта в Радянській Україні у 30-х роках. Які її здобутки ?

2. Чого домагався більшовицький режим, організовуючи політичні процеси проти української інтелігенції?

3. Які були наслідки репресій для української культури ?