Культурне будівництво

Lоба “великого перелому” характеризувалася істотними, але неоднозначними підсумками в галузі культурного будівнцтва 3 одного боку, були досягнуті вагомі позитивні ре­зультати у розвитку масової культури 3 іншого — репресії сталінського керівництва поширювалися у першу чергу на найбільш освічену частину сус­пільства і тому істотно підірвали його культурний потенціал Керівні працівники більшовицької пар­ти, які теж в основному вийшли з інтелектуальної еліти, постраждали в ході репресій не менше, якщо не більше, ніж безпартійна частина спеціалістів Під час внутріпартійної боротьби інтелектуали, по­чинаючи від X Раковського, здебільшого стали жертвою ста хінських апаратників, які прийшли до влади в парти і державі

Серед партапаратників переважало вкрай нігілістичне ставлення до культурних здобутків по­передніх поколінь Адже самі вони не могли їх ос­мислити й оцінити Найбільш разюче таке ставлен­ня виявилося у холоднокровному винищенні старо- виних храмів, які нібито заважали реконструкції міст, а також в активному розпродажу за валюту націоналізованої культурної спадщини

Услід за Леніним апаратники сталінського типу повторювали, що кожній людині повинні бути дос­тупні інтелектуальні багатства, нагромаджені люд­ством протягом віків Однак внаслідок ідеологізації культурного життя, яка дійшла до крайніх меж і найбільш потворних форм, за рамками дозволеного опинилися колосальні пласти із загальнолюдської культурної спадщини Життя митців стало нас­тільки зарегламентованим, що почало втрачати оз­наки творчості Відрізаність їх від здобутків за­рубіжних майстрів теж боляче позначалася на куль­турному процесі

Разом з тим зусилля партійно-державного апа­рату в галузі реалізації гасел культурної революції сприяли підвищенню загальноосвітнього рівня на­родних мас Відтак зростали масштаби використан­ня народних талантів, розширювалося коло людей, професійно зайнятих творенням культурних цінно­стей

У розвитку масової культури ставився наголос на елементарній грамотності мас Це було зро­зуміло єдиний у дореволюційний час перепис насе­лення 1897 р показував, що в українських губер­ніях налічувалося тільки 27,9% письменних

Величезні зусилля щодо ліквідації неписьмен­ності, прикладені державою та суспільством у міжвоєнний період, не дали стовідсоткового ре­зультату І все-таки досягнуті показники були ваго­мими Перепис населення 1939 р зареєстрував в Україні 85,3% письменних у віці до 50 років

Щоб не відтворювалося нове покоління непись­менних, загальноосвітня школа повинна була охо­пити навчанням усіх без винятку дітей Впровад­ження всеобучу розпочалося з осені 1930 р Одно­часно розв’язувалися проблеми створення підруч­ників, будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів У 1932/33 навчальному році, як свідчать статистичні довідники, навчанням було охоплено 98% дітей віком до 10 років, а 95% ви- пусників початкової школи продовжували вчитися далі Проте ці дані суто формальні Більшу частину цього навчального року в сільській місцевості люту­вав голодомор, в умовах якого годі було й говорити про навчальний процес

У 1932 р була запроваджена єдина структура загальноосвітньої школи, яка у незмінному вигляді збереглася до хрущовських реформ початкова (І— IV класи), неповна середня (І—VII класи) і серед­ня (І—X класи) Стандартизація торкнулася й навчальних програм Учителі у викладі матеріалу повинні були дотримуватися тексту підручника Еталоном для розробки шкільного курсу з історії у 1938 р став сталінський короткий курс “Історії ВКП(б)”

Після 1934 р збільшилося будівництво шкільних приміщень, що дало змогу ліквідувати навчання у третю зміну Середньою школою в сере­дині 30-х рр було вже охоплено до третини учнів Понад 80% дітей навчалося в українських школах 31938 р почалося згортання мережі шкіл, орієнто­ваних на національні меншини

Культурний процес здійснювався силами інтелігенції Та вона з кінця 20-х рр зазнавала постійних і жорстоких переслідувань з боку вла­стей Не дивно, що розвиток культури був поверхо­вого характеру

Спочатку власті майже не усвідомовели, що за­довільне функціонування державних структур не­можливе без спеціалістів Вони спробували заміни­ти тих, хто емігрував або був позбавлений роботи за спеціальністю через політичну недовіру “висуван­цям” з робітничого класу і селянства Зрозуміло, що серед “висуванців” знаходилося не так багато самородків, які без спеціальної підготовки за­довільно справлялися з покладеними на них функціями Тому з початку 30-х рр зросли масшта­би підготовки фахівців робітничо-селянського по­ходження через робітфаки, технікуми і вузи

Кількість вищих учбових закладів в Україні підвищилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39 р, а чисельність студентів у них — відповідно з 27 тис до 124 тис Отже, радянська Україна випередила за кількістю студентів Вели­кобританію (50 тис ), Німеччину (70 тис ), Францію (72 тис ), Італію (75 тис ) чи будь-яку іншу країну Західної Європи Вперше вузівськими центрами стали 28 міст республіки По чотири ву­зи з’явилося у Вінниці, Полтаві, Сталіно (колишня Юзівка, тепер — Донецьк), по три — у Вороши- ловграді (Луганську), Запоріжжі (Олек- сандрівську), Житомирі, Кривому Розі, Мико­лаєві, Херсоні

У підготовці спеціалістів почали більше приділяти уваги занедбаним раніше якісним показ­никам Строки навчання в учбових установах по­довжилися Система короткострокової підготовки була скасована Знову почала розвиватися універ­ситетська освіта, яка давала засади наукової підго­товки У вересні 1933 р відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі 1 Харкові Різко зросли можливості для науково- дослідної роботи професорсько-викладацького складу вузів, що благотворно позначилося на якості підготовки спеціалістів

У січні 1934 р було встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також наукові звання доцентів і професорів Наприкінці 1935 р скасовані обмеження, пов’язані з соціальним походженням абітурієнтів

У роки першої п’ятирічки (1929—1932) вузи 1 технікуми України підготували 110 тис, у роки дру­гої (1933—1937) — близько 196 тис спеціалістів Це майже дорівнювало кількості спеціалістів, що були в усій дореволюційній Pocn

Головним осередком наукової діяльності про­довжувала залишатися ВУАН Під час затверд­ження в лютому 1936 р нового статуту іі було пе­рейменовано на Академію наук УСРР Президен­том ВУАН у 1928—1929 рр працював Д Забо­лотний, з 1930 р ним став O Богомолець

У 1929 р партійно-державне керівництво Ук­раїни наважилося здійснити давно плановані заходи щодо оновлення складу ВУАН шляхом істотного збільшення кількості дійсних членів за рахунок кан­дидатур, визначених безпосередньо в ЦК КП(б)У Для забезпечення бажаних результатів вибори здійснювалися, як виняток, відкритим голосуван­ням Щоправда, в цековському списку переважали науковці, які ма\и всі об’єктивні дані для того, щоб стати дійсними членами ВУАН Разом з тим не по­соромилися висунути свої кандидатури і були об­рані такі представники партійно-державної верхів­ки, як В Затонський, ГКржижанівський, M Скри­пник, O Шліхтер

З 1930 р у ВУАН було взято курс на інститут як основний осередок науково-дослідної роботи В діяльність Академії почала запроваджуватися пла­новість Цілком фінансуючи іі, держава намагалась контролювати виконання планових завдань

В 1931 р поза рамками ВУАН було утворено Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів, президентом якої став O Шліхтер Власті розраховували на те, що таке угруповання наукових установ більш успішно розроблятиме про­блеми суспільних наук, ніж “консервативна” ВУ­АН Однак після 1933 р, коли посилилися репресії науковців, від них найбільше постраждали “свої” — вчені-марксисти У 1936 р в AH УPCP утво­рився ряд суспільствознавчих інститутів — еко­номіки, історії України, українського фольклору, української літератури Установи ВУАМ-ЛІНу формально були злиті з ними, але фактично в них уже майже не залишалося співробітників

Літературу та мистецтво державна партія по­воєнному розглядала як одну з ділянок “культурно­го фронту” Тут, як і на інших ділянках власті до­бивалися зміни складу інтелігенції шляхом сприян­ня припливу митців робітничо-селянського поход­ження Психологія і політика “великого перелому’ глибоко вплинула навіть на цю галузь у вересні 1930 р профспілки проголосили всесоюзний при­зов робітників-ударників у літературу Через рік виявилося, що в Україні до літературних гуртків бу­ло “призвано” близько 2 тис робітників

Нове поповнення письменників і поетів разом з тими, хто працював у літературі раніше, надіслали делегатів на І з’їзд письменників України З’їзд розпочався у червні 1934 р в Харкові, а після пе­ренесення столиці продовжився у липні в Києві На ньому була оформлена Спілка письменників Ук­раїни Слідом за письменниками об’єдналися у творчі спілки працівники мистецтва

За допомогою спілок письменників, худож­ників, композиторів ідеологічні відділи державної парти придушували в зародку будь-яке відхилення від регламентованого мислення і лінії поведінки При зовнішній повазі до національних форм куль­тури власті виявили неабияку вправність в уніфікації глибинного змісту культурного процесу за ідеологічними стандартами, так званого “соціалістичного реалізму”

Істотну частку духовної культури народу стано­вило релігійне життя Державна партія поставила собі за мету контролювати або зовсім винищити релігійні установи — єдиний елемент дореволюцій­них організаційних структур суспільства, що зберіг­ся Йшлося про те, щоб виховати нове покоління радянських людей з атеїстичною свідо-містю

Перший удар по церкві було завдано в добу Леніна Тоді влада відібрала у неї не тільки землі та іншу власність під час загальної націоналізації за­собів виробництва, але й, скориставшись голодом 1921 р, — предмети культу, виготовлені з доро­гоцінних металів або оздоблені коштовним камінням

З початком сталінського штурму наступ на церкву відновився У квітні 1929 р були заборонені всі види діяльності релігійних установ, крім бого­служіння Розпочалося масове винищення ма­теріальної основи релігійних громад У приміщен­нях храмів влаштовувалися сільбуди, школи, клуби, гаражі, склади тощо В 1930 р була поставлена по­за законом Українська автокефальна православна церква

Перепис 1939 р показав істотне зростання кількості інтелігенції Порівняно з переписом 1926 р чисельність сільської інтелігенції зросла в 5,5 раза, а міської — в 6,4 раза Індустріальні та аграрно-технічні кадри працівників розумової праці збільшилися у 8,2 раза За темпами зростання до цієї групи наближалася наукова і науково-викла­дацька інтелігенція (у 6,2 раза)

Порівняно із серединою 20-х рр національний склад інтелігенції істотно змінився Майже в усіх видах розумової праці (за винятком нечисленних “елітних” категорій — працівників мистецтва і юридичних працівників) питома вага українців ста­ла переважаючою В цілому частка українців серед інтелігенції наблизилася до їх питомої ваги у складі всього населення