Активізація громадівського студентського руху в 90-х роках.
Наприкінці 80-х років під впливом ідей «неполітичної культури» серед молодого покоління інтелігенції посилилося прагнення вивести українство на ширший шлях національного розвитку й надати йому політичного звучання.
Першою такою організацією в 90-х роках стало «Братерство т а р а с і в ц і в», час та ініціатори створення якого по- різному визначаються в літературі. В одному випадку — це 1891 р. і студенти Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський, в іншому — 1892 р. і студенти з Харкова Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич і студент Київського університету Віталій Боровик. Вірогіднішою є остання версія. Зате вчені єдині в тому, що організаційно «Братерство тарасівців» оформилося на могилі Тараса Шевченка у Каневі й ставило за мету реалізувати його основні ідеї.З самого початку члени братерства розгорнули активну діяльність із залучення до товариства однодумців у різних містах України. Найбільший успіх мали «тарасівці» у Харкові, де з їхньої ініціативи понад 20 чол. об’єднались у «Молоду громаду» й понесли визвольні ідеї в маси. Організація мала статут і програму дій, зайнялась налагодженням лекцій, таємних сходок, постановкою вистав на різну тематику, в тому числі й українську, створила бібліотеку з нелегальних видань, приступила до написання праць національно-визвольного змісту. Товариство встановило зв’язки з аналогічними гуртками у Полтаві, Чернігові, Києві, Олександрії, Херсоні та Одесі, після чого рух «тарасівців» набрав загальноукраїнського характеру й більшої політичної гостроти.
«Тарасівні» мали велику ідейну підтримку Олександра і Софії Русових, які в 1892 р. переїхали до Харкова й незабаром створили таємний гурток з місцевої інтелігенції. Члени гуртка організовували видання популярних брошур для народу, спільно з «тарасівцями» збиралися на квартирі Русових для читання й обговорення доповідей і рефератів на різні гострі суспільно-політичні теми.
Найчіткіше погляди «тарасівців» на майбутнє України викладені у програмному документі «Кредо віри молодих українців», опублікованому в львівському журналі «Правда» у 1893 р. В ньому «тарасівці» заявили про свою незгоду з українофілами через їх інтелектуальні зв’язки з російською культурою й прагнення стати космофілами (грец.— ті, що люблять увесь світ). «Тарасівці» вважали це за можливе лише за умови досконалого знання й розвою національної культури українського народу. Тому автори «Кредо» ратували за демонстративний прояв свого українства: розмовляти виключно українською мовою, домагатися запровадження її в школах, виховувати дітей в національному дусі. У програмному документі дальшого розвитку дістала започаткована ще «Руською трійцею» ідея нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій. Але на відміну від своїх попередників «тарасівці» ставили за головну мету визволити не тільки свою націю, а й «усі російські народи» від деспотизму й централізму, проголошували принцип толерантного ставлення до міжнаціональних і міжконфесійних відносин. Одне з визначальних місць вони відводили вирішенню економічних питань, справедливо вважаючи, що тільки матеріально забезпечений народ здатен піклуватися про національно-освітні справи.
Як вважають деякі вчені, «Братерство тарасівців» поступово розчинилося серед інших українських політичних угруповань. Інші стверджують, що поліції в 1893 р. стало відомо про одержання зі Львова «тарасівськими» гуртками Харкова й Херсона великої партії забороненої в Російській державі літератури. У травні було проведено масові арешти серед «тарасівців», багато з них зазнало різних покарань, внаслідок чого братерство припинило своє існування.
Діяльність «Братерства тарасівців» активізувала студентський громадівський рух. У 1895 р. студенти Київського університету В. Домницький, Г. Лазаревський, П. Холодний та І. Руденко створили таємну «Українську студентську громаду».
В 1897 р. у Харкові Дмитро Антонович, Михайло Русов, Іван Кухта та інші організували Харківську студентську громаду. Незабаром вона налічувала близько 100 чол. і встановила зв’язки з іншими аналогічними товариствами, зокрема «Полтавською семінарською громадою», серед членів якої виділялися своєю активністю семінаристи Симон Петлюра, брати М. і В. Міхновські, С. Андрієвський та ін.Всього в різних містах України виникло приблизно 20 студентських громад. Вони різнилися між собою не тільки кількісним складом, а й баченням долі України й засобами досягнення поставленої мети. Але основною ідеєю було дотримання принципів самостійності України, її федералізму чи автономізму в складі Російської імперії, виховання людей у відповідному дусі легальними чи нелегальними засобами. З метою залучення на свій бік громадської думки громадівці організовували різні вечори, спектаклі, лекції, зустрічі для обговорення злободенних питань, зокрема з української тематики, а також готували й розповсюджували антиурядові прокламації. Харківські громадівці, зокрема, у 1898 р. провели нелегальне зібрання, присвячене пам’яті Тараса Шевченка, в якому взяли участь також представники місцевих польського, грузинського і вірменського земляцтв. Присутні читали твори поета, співали пісні на його слова, а також заборонений гімн «Ще не вмерла Україна», зустрінутий гро- мадівцями бурхливими оплесками,
Діяльність студентських громад у другій половині 90-х років набрала такого широкого розмаху, що виникла необхідність її координації в межах всієї України. З ініціативи Дмитра Антоновича у Києві в серпні 1898 р. відбувся загальноукраїнський нелегальний з’їзд студентських громад. Він об’єднав усі громади в одну «Загальну українську безпартійну організацію» і утворив виконавчий комітет, який мав координувати діяльність усіх громадських організацій. Прийнята з’їздом відозва закликала студентів домагатися свободи слова, друку, зборів, широкого запровадження в культурі, освіті, літературі української мови. Організація створила в Києві видавництво «Вік», відкрила книгарню для поширення своїх та інших видань, влаштовувала шевченківські свята, вшановувала діячів української національної культури. На другому студентському з’їзді в 1899 р. одним з головних завдань визначалося залучення всіх сту- дентів-українців до служіння на благо свого народу. Зовсім по-новому і незвично була проголошена думка про те, що головним винуватцем тяжкого соціально-економічного й культурного становища українського народу є російський абсолютизм. Звідси напрошувався і висновок про необхідність його
повалення в інтересах усього народу. Щоправда, таке завдання прямо не ставилось, а діяльність громадівців обмежувалася культурно-освітньою сфёрою. Всеукраїнську студентську спілку Іван Франко назвав «Молодою Україною», вбачаючи в ній носія майбутнього України.