Опозиційна діяльність земств.
Запровадження земств стало важливим кроком на шляху демократизації управлінської системи й залучення до неї представників різних верств населення. Але нововведення не могло пройти безболісно й безконфліктно.
Традиційні органи влади не бажали поступатися своїми правами, а нові прагнули вийти за вузькі межі встановленої компетенції та добитися ширших прав. Йшлося про владну першість, а відповідно й про визначальний вплив на місцях. Правда, всередині земств точилася боротьба з цього приводу між дворянами-поміщиками, з одного боку, і селянами та різночинною інтелігенцією — з іншого. Опозиційна діяльність ліберальних земців виявлялась у виході за межі відведеної земствам компетенції, надсиланні на адресу уряду, губернаторів і царя різних клопотань і петицій з приводу тих або інших питань. Своєю опозиційністю земства вже в перші роки існування стимулювали розробку і введення нових прогресивних законодавчих актів, стримували дії уряду стосовно громадівців та представників інших суспільно-політичних течій.У більшості випадків не передбачені законодавством дії земств розцінювались урядом як крамольні й не дозволялись. У 1866 р. губернатори дістали право не затверджувати земських гласних, якщо ті вважалися неблагонадійними. З 1868 р. губернатори мали можливість встановлювати цензуру над друкованими звітами земських зібрань, а уряд заборонив земствам входити між собою в контакти й приймати рішення з приводу урядових постанов. Цим уряд не припускав створення собі серйозної противаги у проведенні внутрішньої політики.
До діяльності земств по-різному ставилися громадівці та народники. На перших порах народники не вважали за можливе йти на зближення з лібералами, у тому числі із земцями, будучи переконаними, що таке співробітництво може їх тільки скомпрометувати. Такі погляди чітко відбились у статті члена чернігівського народницького гуртка Гаврила Божка-Божинського для рукописного журналу.
Він наголошував на ворожому ставленні народників до лібералів і закликав перешкоджати їхньому впливу на селянство. Народницька організація «Земля і воля» (1876) вважала не-ефективною діяльність земців і засуджувала подання ними різних петицій на адресу царя.
Тим часом дозволена й недозволена діяльність земських установ ставала досить помітною і щодалі більше цінувалась як селянами, так і прогресивною інтелігенцією. Земства брали активну участь у будівництві шкільних приміщень, забезпеченні їх усім необхідним, матеріальній підтримці учителів, організації лікарень і медичної допомоги населенню, налагодженні регулярного поштового зв’язку, розгортанні наукових статистичних досліджень і використанні їх результатів у практичній роботі тощо. Але водночас частина земств почала виходити за межі дозволеної їм діяльності: визначати напрям освіти, виробляти й схвалювати власні шкільні програми, вилучати земські школи з-під нагляду губернських училищних рад, влаштовувати вчительські курси, перетворювати одні типи училищ на інші. Крім того, окремі земства під впливом своїх ліберальних гласних намагалися виробити загальні заходи щодо усунення причин незадовільного матеріального становища селянства. Гласні чернігівського губернського земства І. Петрункевич та О. Карпінський протягом 1869— 1875 рр. порушували питання про хронічне голодування селян Мглинського і Суразького повітів, пропонували переоцінити їхні землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно-позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найзлиденніших.
Найбільш опозиційно настроєна частина земців почала виношувати плани об’єднання всіх прогресивних сил для протистояння панівній системі. Вони залучали до участі у таємних зборах громадівців, народників, обговорювали гострі питання внутрішньої політики й намічали плани дальшої демократизації суспільства. Широкого розголосу серед опозиційно настроєної інтелігенції Лівобережної України набула нелегальна нарада земських лібералів у Ніжині на початку 1878 р.
Відомі діячі земської опозиції О. Русов, О. Ліндфорс, М. Константинович та інші наголошували на невідповідності внутрішнього устрою Російської держави потребам часу й виступали за введення конституційного ладу.Радикально настроєні земці зробили спробу перетягти на свій бік частину народників-терористів. З цією метою у Києві в грудні 1878 р. нелегально зібралися чернігівські земці І. Петрункевич, О. Ліндфорс, київські народники Валерій Осинський, Марія Ковалевська, Володимир Дебого- рій-Мокрієвич та інші, а також громадівці Федір Вовк, Максим Ковалевський, Михайло Старицький та члени моло- зі* 483
діжного конституційного гуртка й представники від польських гмін. Земці запропонували колишнім прихильникам конституціоналізації Російської держави Осинському, Григорію Попку та іншим народникам об’єднатись, аби здобути для народу конституційні права. Для цього пропонувалося використати всі легальні засоби: петиції, мирні демонстрації, агітацію населення через пресу, доставку відповідної літератури з-за кордону контрабандою. З цими пропозиціями народники погодились, але рішуче відкинули вимогу припинити терористичну діяльність щодо вищих чиновників. Переговори ні до чого не привели: опозиційний і революційний рухи пішли різними шляхами.
Ліберальні земці продовжували добиватися від уряду демократичних поступок. Під приводом святкування 100- річного ювілею Григорія Гулака-Артемовського у Харкові наприкінці 1878 р. відбувся з’їзд земських діячів, у роботі якого взяли участь також викладачі місцевого університету, вчителі, лікарі, земські службовці тощо. На неофіційній частині з’їзду Петрункевич виголосив промову, де пропонував встановити зв’язки з земцями південних губерній, діячами інших суспільних рухів для боротьби за політичні свободи, за конституцію. Він же запропонував створити комісію, яка б об’єднала всі опозиційні гуртки й групи та виробила проект програми такої організації. Однак більшість зустріла ці пропозиції вороже, меншість схвалила.
Боротьба всередині земств розгорнулась у зв’язку зі зверненням Олександра II до громадськості із закликом допомогти урядові в його боротьбі з «крамолою». Переважна більшість земств відгукнулась на ці заклики вірнопідданськими адресами, хоча при цьому й натякала на бажаність проведення конституційних реформ. Навіть за готовності харківського та полтавського земств викоріняти «злочинну пропаганду», «гіршу і згубнішу, ніж зовнішні вороги», місцеві земці натякали, що така боротьба буде успішнішою, якщо уряд розширить права земств, зніме цензуру із земської преси, дозволить земствам спілкуватися між собою. Таку позицію піддав нищівній критиці гласний чернігівського земства Петрункевич, заявивши, що той, хто «душить ідеї і винищує людей, які ними живуть», не має права говорити про жодні конституційні блага. У запропонованому ним проекті адресу на ім’я царя вказувалося на відсутність у державі свободи слова, друку, урядові репресії у вищій та середній школах і робився висновок, що всі реформи Олександра II суперечили існуючому ладу. Петрункевич запропонував чернігівському земству не підтримувати уряд у його боротьбі з народниками. Але на засіданні 24 січня 1879 р. голова зборів не дозволив йому зачитати свій адрес, викликав наряд жандармів, внаслідок чого 19 гласних на знак протесту залишили зал засідань. Незважаючи на це, адрес підписали голова чернігівської земської управи Карпінський, інспектор міського банку Константинович, член міської управи Шраг та інші ліберали.
У березні 1879 р. Петрункевич написав статтю, надруковану лише в 1883 р., в якій засуджував вірнопідданські адреси й вимагав свободи слова, друку, недоторканності особи, відміни адміністративного заслання, незалежності селянського стану від поліції, скликання Установчих зборів. Поліція дізналася про статтю, заарештувала й вислала Пе- трункевича на поселення спочатку в Костромську губернію, а потім до Смоленська. У відповідь на це борзненське земство Чернігівської губернії заочно обрало Петрункевича своїм гласним, а деякі ліберальні гласні чернігівського земства домагалися надання йому дозволу брати участь у засіданнях губернських земських зборів.
Справа дійшла до того, що Ліндфорса і Карпінського викликали до Петербурга давати показання особисто шефові III відділення Мезенцеву. В 1880 р. чернігівське губернське й борзненське повітові земства заявили, що недовір’я адміністрації Петрункевичу місцеві жителі не поділяють. Водночас гласний Карпінський запропонував зібранню клопотатися про обмеження всевладдя властей, оскільки воно суперечило нормальному розвитку суспільства й гласності. Тільки увільнивши з роботи ліберальних земців, уряд у 1883 р. нарешті поклав край опозиційній діяльності чернігівського земства.Однак боротьба земців за введення в країні конституційного ладу дала свої результати. Навіть запеклі монархісти вже навчилися вимовляти слово «конституція» і не жахалися його. Свої сподівання змін на краще ліберали пов’язували з головою створеної 12 лютого 1880 р. Верховної розпорядчої комісії М. Лоріс-Меліковим. Нещадно розправляючись з народниками, Лоріс-Меліков водночас робив натяки на майбутні реформи, схвалював ліберальні думки. За таких умов земські опозиціонери активізувалися, почали створювати різні проекти реформ, «конституцій» і надсилати їх до комісії чи царя. Загострились їхні відносини з реакціонерами всіх мастей, які виступали за необмежену самодержавну владу й визнавали існування лише дорадчої державної установи з участю земців.
У 1880 р. у Москві відбувся земський з’їзд, який вирішив добиватися дальших поступок мирним шляхом. Але лібералів не задовольнили положення розробленої комісією JIopic- Мелікова «конституції», і в 1881 р. вони зібрались у Харкові на свій з’їзд. Він затвердив «Програму земського союзу 1881 р.», яка передбачала впровадження широкого місцевого самоврядування. У програмі ліберальні земці заявляли про невизнання як народницького, так і урядового засобів розв’язання гострих політичних проблем, висували вимоги скасувати подушні податки тощо. Важлива увага приділялась зміні управлінської системи в країні, зокрема децентралізації влади, переданню владних повноважень общинам, повітам, волостям і губерніям. Містилася також вимога обрання загальним голосуванням вищого законодавчого органу — Державної думи. Проте й цього разу законодавчі ініціативи ліберальних земців, так само як і апарату JIopic-Мелікова, залишилися без уваги. Спроба уряду мирними засобами нейтралізувати революційних народників виявилася марною, і він вдався до силових методів. Репресивні дії уряду щодо терористів відштовхували ліберальних земців і від одних, і від інших. Зневірившись, вони почали згортати свою діяльність. Правда, у травні 1881 р. вони ще організували у Женеві видання свого журналу «Вольное слово», але внаслідок зміни політичної обстановки в Російській державі він уже в серпні 1881 р. припинив своє існування. Після цього опозиційна діяльність земств остаточно пішла на спад.