КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ кінця XVI ст. - 1630-х рр.

Наприкінці XVI ст почали формуватися основні причини, що призвели до широкомасштабних народних повстань. Основні з них: Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії.

В 1590 році гетьман реєстрового козацтва Криштоф Косинський, разом з іншими представниками козацької старшини, одержав від короля подарування на маєток Рокитне на Білоцерківщині. Але на ці землі заявив претензії князь Януш Островський, староста білоцерківський і домігся на них грамоти від короля. Це призвело до конфлікту між К.Косинським і Я.Островським, який поступово переріс у 1591 році в збройне повстання широких мас українського народу. В грудні того ж року Косинський очолив загін козаків-реєстровиків, який штурмом оволодів Білою Церквою. Ця подія послужила сигналом для загального повстання, козаки та селяни, міська біднота громили шляхту на всій Правобережній Україні, масами стікалися до Косинського, який успішно оволодів містами Трипілля та Переяслав. Повстання охопило Волинь, Поділля, Брацлавщину і Київщину і лише люта зима 1592-1593 рр. перешкодила подальшому його розгортанню. Повстанці нападали не тільки на шляхетські маєтки, але й на міста. Сам Косинський очолив похід на Київ, внаслідок чого місто було обложене. Феодали Речі Посполитої почали знову формувати посполите рушення, на цей раз під Костянтиновим на Волині і набирали найманців аж у Угорщині.

На початку 1593 року Туреччина разом з кримським ханом починає війну з Австрією та Угорщиною. Австрійський імператор Рудольф II хотів використати у війні Австрії проти Туреччини запорожців. Козаки здійснили цілий ряд походів проти татар і турків. Навесні 1594 року запорожці під проводом Лободи напали на Білгород (Акерман), де зібралося турецьке військо для походу проти Угорщини, зруйнували місто і знищили багато турків. Незалежно від запорожців влітку 1594 року рушив до Молдавії і Наливайко на чолі загону в 2000 козаків. Наливайко напав на татар, що йшли на Угорщину, розгромив їх, захопив кілька тисяч коней. Після цього походу Наливайко відіслав своїх посланців до Запорозької Січі з пропозицією дійти разом. В жовтні 1594 року Наливайко і Лобода на чолі 12 тис. війська здійснили перший похід на Молдавію. Ранньої весни 1596 року Лобода під Києвом об‘єднався з загонами полковника Шаули, який повертався з Білорусі. Біля Білої Церкви всі три повстанські загони об‘єдналися. В березні 1596 року повстанці під натиском переважаючих сил противника відійшли до Дніпра. Біля Трипілля, в урочищі Гострий Камінь, карателі наздогнали повстанців і нав‘язали їм генеральну битву. Саме тут, в ході жорстокого бою Наливайка було поранено кулею, а М.Шаулі гарматним ядром відірвало руку, загинуло чимало повстанців. Але й Жолкевський втратив вбитими і пораненими 60 шляхтичів та 300 солдат і змушений був тимчасово припинити погоню.

Після придушення селянсько-козацьких повстань 1591-96 рр. польський уряд, магнати і шляхта продовжували захоплювати українські землі, збільшувати панщину та інші повинності, закріпачувати селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом (банітовані). Однак вони не хотіли підкорятись королю, готували нові повстання для повернення старих привілеїв та отримання нових.

1. Занепокоєний утворенням козацької “окремої республіки”, уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 р. черговий каральний похід проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський разом з іншими магнатами на чолі 30-тисячного війська вирушив з м. Бара на Поділля. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла, до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Перші сутички між карателями і козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили до Куруківського озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 р. біля с. Таборище (м. Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців. Зрештою, справу вирішив не бій, а суперечки серед козаків. Помірковані запоріжці під приводом Михайла Дорошенка вступили в переговори з поляками. 25 жовтня 1625 р. була підписана Куруківська угода, за якою козацький реєстр становив 6 тис., а решта, приблизно 40 тис. козаків, повинні були повертатися до своїх панів. Реєстрові козаки обирали гетьмана, але затверджувати його мав король; проживати вони мали право лише на державних землях. Звичайно, така угода не влаштовувала ні шляхту, ні козацько-селянські маси. Новий вибух в Україна був не за горами.

2. Уряд Речі Посполитої знову посилює тиск на козаків, не кажучи вже про широкі маси селян та міської бідноти, намагається обернути козаків у підданих польської шляхти. У своїй політиці уряд Речі Посполитої спирався на проурядову політику частини козацької старшини, а також використовував суперечності між реєстровими козаками і запорожцями.

3. Російсько-польська війна 1632-34 рр. закінчилася перемогою Речі Посполитої і підписанням Поляновського мирного договору. Після цього уряд Речі Посполитої знову посилив тиск на козаків, оскільки Османська імперія та Кримське ханство безперервно скаржилися на козаків, які постійно здійснювали напади на їхні володіння, погрожували війною Речі Посполитій.

І. Сулиму уряду Речі Посполитої і захопила його разом із 5 сподвижниками та відправила до Варшави, де вони були страчені. Однак боротьба тривала.

4. Невдовзі після страти І. Сулими уряд Речі Посполитої відбудував Кодак, а потім почав “очищати” реєстр Війська Запорізького від бунтівників. Це і стало приводом до нового повстання, керівником якого був спочатку полковник реєстровців Павло Бут (Павлюк). Це повстання охопило Лівобережну та Правобережну Україну. На початку червня 1637 р. П. Бут разом з повсталими нереєстровцями захопив у Корсуні артилерію і перевіз її на Січ. 3 липня 1637 р. на раді в Каневі Павлюк виступив з програмою боротьби проти польської шляхти за фактичне відокремлення від Речі Посполитої козацьких земель, починаючи від Києва до пониззя Дніпра. Після ради Павлюк послав на Лівобережну Україну 3 тис. козаків під командуванням Павла Скидана та Семена Биховця, які зайняли Переяслав і заарештували старшину-зрадників. Незабаром загони повстанців оволоділи Черкасами, Корсунем, Білою Церквою, взяли під контроль велику територію на Подніпровці та Лівобережній Україні. Першу битву біля Сахнового мосту через р. Рось повстанці виграли, але 16 грудня 1637 р. вони були обложені карателями Миколи Потоцького під Кумейками (між Черкасами та Каневом). Зав’язалася жорстока битва. Повстанці успішно відбили 3 штурми. Лише під час четвертого штурму карателям пощастило, бо їм вдалося підпалити козацькі вози з порохом. Відбувся страшний вибух, який вніс сум’яття у лави повстанців. Частина з них втекла, а частина, якою командував Дмитро Гуня, знов укріпила табір і під прикриттям ночі розпочала організований відступ. М. Потоцький не насмілився їх наздоганяти, а через 2 дні рушив проти загонів Павлюка і зумів оточити його під Боровицею в 100 км від Кумейок. Під час облоги карателі розпочали переговори про мир. 24 грудня 1637 р. повстанці вирішили припинити опір, їхні вожді, всупереч обіцянкам, були заарештовані і відправлені до Варшави. Там, у лютому 1638 р. Павлюк був страчений. П. Скидан і Д. Гуня пробилися на чолі невеликого загону на Запорожжя. У лютому 1638 р. сейм Речі Посполитої прийняв “Ординацію Війська Запорозького”, за якою значно урізалися права реєстрового козацтва. В цілому “Ординація” 1638 р. була спрямована проти інтересів народних мас і породила нову хвилю протесту в Україні. У відповідь на жорстокі репресії козаки обрали на Січі нового гетьмана Якова Острянина, який закликав український народ до продовження боротьби і почав очищати Подніпров’я і Лівобережжя від карателів. Крім нього активно діяли такі повстанські керівники, як Д. Гуня, П. Скидан. Однак після перших успіхів повстанці зазнали поразок на Лубенщині і під Жовнином (10-14 червня 1638 р.) та Старицею (початок серпня 1638 р.). Повстання було остаточно придушене.

Народні повстання 20-30-х рр. XVII ст., як повстання кінця XVI ст. були викликані широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша - посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а також поява українського козацтва, як серйозної окремої політичної та військової сили. Посилення народних рухів у 1620-30-х рр. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни. Замість обіцяних під час війни послаблень, Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв’язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом М. Жмайла (1625 р.), Т. Федоровича (1630-31 рр.), П. Бута (Павлюка), Я. Острянина, Д. Гуні (1637-38 рр.).

Ключові слова: повстання Кшиштофа Косинського (1591-93 рр.), Северина Наливайка (1594-96 рр), повстання Марка Жмайла (1625 р.), Тараса Федоровича (1630-31 рр.), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-38 рр.), “Тарасова ніч”, фортеця Кодак, “Ординація Війська Запорозького”.

Вимоги до знань та вмінь:

Знати: хронологію, перебіг, результати та наслідки повстань, їх лідерів.

Вміти: позначати на картосхемі території, охоплені національно-визвольним рухом 1620­30-х рр.; визначати причини, наслідки та значення козацьких повстань.

Запитання: З’ясуйте причини козацько-селянських повстань кінця XVI ст.; Охарактеризуйте перебіг козацько-селянських повстань кінця XVI ст.. і першої половини XVII ст.; З’ясуйте головні вимоги повстанців. Чи можна стверджувати, що повстання носили національно- визвольний характер? Визначте значення козацько-селянських повстань. З’ясуйте причини козацько-селянських повстань 20-30-х рр. XVII ст.; Чи з’явились нові елементи тактики і стратегії у повстаннях 20-30-х рр. XVII ст. у порівнянні з повстаннями кінця XVI ст.? Визначте значення козацько-селянських повстань 20-30-х рр. XVII ст. Чи можна стверджувати, що вони були генеральною репетицією національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького?

Рекомендована література: Антонович В. Коротка історія козаччини. - К., 1991; Грушевський М. Історія України-Руси. -Київ, 1995. - Т. VII; Петровський В.В. та ін. Історія України: неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі. - Харків, 2007.

Дискусійні запитання

1. Причини козацьких війн кінця XVI -1630-х.