Козацько-селянські повстання у другій половині XVI ст.

У другій половині XVI ст. польська й литовська шляхта посилила експансію на українські землі, особливо ті, які почали колонізувати у так званому Дикому полі «уходники» і запорожці.

У березні 1586 р. загін з кількох сотень козаків під проводом Лук’яна Чернинського напав на м. Кодню та су­сідні маєтки й захопив у них багато панського майна, коштів та коней. Неодноразово козаки разом із селянами нападали на володіння подільської шляхти у 1587 р. Повставали проти своїх гнобителів і самі селяни. У 1590 р. відбувся значний виступ реєстровців і самовільних козаків, козацьких прав яких уряд не визнавав. Загони повстанців Якова Осовського, Андрія Рогачинського й Федора Поло зруйнували маєток магната Ходкевича у Бихівській волості й вивезли з собою багато селітри, сірки й олова, необхідних для виготовлення пороху та куль. Політична обстановка в козацькому краї загострювалася.

Перше велике повстання козацтва проти польсько-шля­хетського володарювання в Україні почалося у 1591 р. Його спричинили земельний конфлікт між гетьманом Криштофом Косинським і магнатами Острозькими, незгода козацтва з обмеженням його дій на пограниччі й умовами найму на службу.

Князь Костянтин Острозький зібрав шляхту, своє над­вірне військо, найняв загін німців і наприкінці січня 1593 р. розбив повстанців під містечком П’яткою на Житомирщи­ні. Повернувшися з частиною козаків на Запоріжжя, Ko- синський безуспішно просив допомоги в російського царя Федора Івановича. Влітку 1593 р. двотисячний козацький загін оточив Черкаси, де зачинився черкаський староста Олександр Вишневецький. Він запросив до себе на пере­говори Косинського й наказав його вбити. За народним переказом, тіло бунтівного гетьмана пахолки старости за­мурували в стінах католицького монастиря. Водночас Виш­невецький мусив піти на поступки повстанцям і підписати з ними мирний договір. За ним реєстровцям дозволявся вільний вихід на Запоріжжя й волость, поверталися захоплені шляхтою угіддя й визнавалося право передання земель у спадщину.

Виступ реєстровців під проводом Косинського показав українському народові можливість поліпшити своє стано­вище тільки через визволення України від польсько-шляхет­ського панування. Одночасно виявилася й соціальна сила, здатна вирішити цю проблему. Нею стало визнане й неви­знане властями козацтво, яке мало всенародну під­тримку. Для зростання його військової могутності склалася сприятлива обстановка.

Особливо відзначався такими діями проводир 2 — 3-ти- сячного загону селян, путних та панцерних бояр Северин Наливайко. Повернувшись з успішного походу в Молдавію, він влітку 1594 р. розмістив своїх людей на постій у маєтках брацлавської шляхти. Щоб загладити свою участь у приду­шенні повстання Косинського, Наливайко надіслав запо­рожцям 1,5 тис. коней і запропонував об’єднати сили для спільної боротьби проти польського панства. У жовтні 1594 р. наливайківці й брацлавські міщани прогнали міс­цевого старосту Струся, захопили Брацлав і обрали війтом Тиковича. Наступного місяця Наливайко взяв Бар, тим са­мим поширивши свою владу на значну територію Поділля. Особливе занепокоєння у польського уряду викликали на­міри наливайківців створити на визволеній території неза­лежну від Польщі Українську республіку на чолі з князем.

Тим часом обстановка змінилася. Уряд Речі Посполитої посадив на молдавський престол свого ставленика Єремію Могилу й у серпні 1595 р. увів до Молдавії війська. Відхід польського війська з України був вигідним повстанцям. На­ливайко навесні 1595 р. повів своїх людей на Волинь, взяв контрибуцію з Луцька й зробив рейд по білоруських містах Слуцьку, Могильову, Річиці, Турову.

Повстання набрало такого розмаху, що вже загрожувало самому існуванню польської влади в Україні. Тому поль­ський уряд, розв’язавши молдавську проблему, кинув на його придушення військо польного гетьмана Станіслава Жолкевського. Під його тиском Наливайко в лютому 1596 р. почав відходити через Поділля на Подніпров’я. Під Білою Церквою він з’єднався із запорожцями Шаули, обраного козаками гетьманом замість нерішучого Лободи. Повстанці мусили й далі відступати до Дніпра. В урочищі Гострий Камінь Жолкевський 23 березня 1596 р. наздогнав відсту­паючих і ледве не розбив їх. Повстанці вночі залишили бойові позиції й рушили на Трипілля. Тільки діставши до­помогу, Жолкевський повів свою кінноту на Подніпров’я. Полякам не вдалося перешкодити повстанцям переправи­тися через Дніпро і відійти до Переяслава з наміром перебути за російським кордоном. Але просування повстанців галь­мував величезний обоз приблизно з 7 — 9 тис. жінок, дітей, старих, який прикривали 3 тис. боєздатних козаків. До того ж серед повсталих не було єдності, точилися постійні чвари між наливайківцями та запорожцями. Відірватися від пере­слідувачів повстанці не змогли. Під Лубнами в урочищі Солониця польські війська зупинили відступаючих і після двотижневої облоги 28 травня змусили капітулювати. На­ливайко, Шаула, Шостак були перед тим вночі заарештовані запорожцями, видані Жолкевському й згодом страчені у Варшаві. Лише незначна частина козаків на чолі з Кремп- ським пробилася на Запоріжжя.

Польсько-шляхетські війська жорстоко придушили по­встання. Тисячі людей були страчені, уряд скасував козацькі права і привілеї, оголосив козаків «ворогами держави». В Україні запанували польсько-шляхетське всевладдя й терор. Тих, хто не погоджувався з урядовою політикою, власті нещадно карали. Але частина урядовців і громадських діячів бачила безперспективність такої політики й пропонувала задовольнити прагнення українського народу до створення власної держави. Київський католицький єпископ Йосип Верещинський наприкінці XVI ст. висунув ідею створення на Лівобережній Україні, а також частині білоруських і ро­сійських земель козацької республіки на чолі з місцевим князем. Вся повнота влади мала належати князеві з рези­денцією у Переяславі, а територія ділитися на полки. За тих умов ця ідея не могла бути втілена у життя, але її вплив на державотворчі устремління народу безперечний. Вони відбилися навіть у появі на цей час герба Війська Запорізького у вигляді печатки, на якій зображено озброє­ного козака.