Наступальні дії козацтва проти Кримського ханства і Туреч­чини.

Розгром повстання під проводом Северина Наливайка завдав відчутного удару реєстровому, запорізькому й неви­знаному урядом козацтву. Але обставини склалися вже так, що ні Україна, ні Річ Посполита не могли обійтися без такої могутньої суспільно-політичної сили, яку репрезенту­вала на початку XVII ст.

Спалах воєнної активності запорожців пов’язаний з іме­нем гетьмана Самійла Кішки (1599 — 1602). По­трапивши під час одного з морських походів у полон, він 25 літ промучився на турецькій каторзі. У 1599 р. неподалік від Козлова підняв повстання на судні, визволив невільників і повернувся на Запоріжжя. «Низове лицарство» одразу об­рало його гетьманом. Того самого року Кішка очолив похід козаків на Чорне море, а в 1600 р. водив їх на Волощину. Протягом 1603 —1604 рр. запорожці зробили кілька сухо­путних і морських походів, зруйнували не менше трьох ту­рецьких міст і визволили з полону сотні слов’янських бран­ців. Широкий резонанс у світі викликало взяття січовиками у 1606 р. заможного й добре укріпленого міста Варна. На цю знаменну подію український народ негайно відгукнувся піснею: «Була Варна здавна славна, славніш Варни козаки». Одночасно вони спалили передмістя Кілії та Акермана, за­хопили на морі 10 галер з усім вантажем і без великих втрат повернулися на Січ. Спроба турецького уряду наступ­ного року розгромити козаків на морі не вдалась. У морській битві під Очаковом запорожці знищили кілька турецьких галер, решту розігнали, а самі висадилися на берег і шту­рмували турецькі фортеці.

У цей час своїми подвигами широко прославився ко­шовий Михайло Найманович. П’ять років він успішно водив побратимів за море й на Крим. Слава про нього рознеслася по всій Європі й Малій Азії після воєнного тріумфу в 1608 р., коли у відповідь на хвастощі кримського хана Салятмет- Гірея щороку доставляти султанові українських бранців Кіш Запорізький вирядив на море 3 тис. козаків. Висадившися під Перекопом, звитяжці розгромили загін з 1400 яничарів і, незважаючи на шалений гарматний обстріл, увірвалися до міста. Переможці забрали з собою всі гармати, визволили сотні полонених християн, а на честь перемоги відправили польському королю узятого в полон намісника хана у Пе­рекопі.

Проте в цілому активність запорожців на початку XVII ст. підупала у зв’язку із залученням їх Польщею до війни з Росією. Однак, повернувшися з Росії й не добившися вне­сення до реєстру, тисячі покозачених селян і міщан спря­мували свої удари на Кримське ханство й Туреччину. Влітку 1614 р. 2 тис. сміливців навпростець перепливли Чорне море й почали пустошити околиці Трапезунда. Козаки здо­були Синоп, знищили арсенал, спалили кораблі в гавані й подалися додому. Щоб перехитрувати турків, запорожці ви­садилися на берег і почали перетягати чайки в Дніпро вище від стоянки турецьких галер. Але невдовзі на них напала татарська орда. Втративши багато побратимів і майже всю здобич, залишки січовиків з великими труднощами проби­лися на Запоріжжя. Відчутні втрати не зупинили козаків. На загальній раді було вирішено не тільки повторити похід, а й «обкурити димом» сам Царгород. Навесні 1615 р. 4 тис. запорожців висадилися між Царгородом і Мізевною й почали палити поселення. Невдовзі турецький султан, який саме тоді полював у тих місцях, дізнався про появу козаків. Страшенно розгнівавшися, він наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Поки збирався турецький флот, козаки спустошили узбережжя й попливли понад берегом на захід. Поблизу Дунаю козаки вщент розбили турецьку ескадру й навіть полонили пораненого адмірала.

Переможні походи надихнули козаків на нові ратні по­двиги. Ретельно підготувавшися, запорізька флотилія під началом Сагайдачного у 1616 р. вступила в бій з турецьким флотом у гирлі Дніпра й розгромила його. Потім флотилія рушила на Крим. Козаки взяли головний невільницький ринок у Криму—місто Кафу й визволили з полону тисячі невільників, чим знову прославили себе в слов’янському світі. Повернувшися на Запоріжжя, Сагайдачний вирішив скористатися з ослаблення морських сил Туреччини. По­повнивши свої ряди й запаси, козаки восени того ж року здійснили морський похід на малоазійське узбережжя Чор­ного моря. Вони штурмом здобули Трапезунд, розтрощили вислану проти них ескадру Цікалі-баші й затаїлися в без­людному місці. Дізнавшися, що головні сили турецького флоту пішли їм навперейми до Очакова, козаки кинулися до незахищеного з моря Константинополя. Вони спалили в гавані турецькі кораблі, а також передмістя столиці, взяли велику здобич і зробили те, чого турки від них аж ніяк не чекали. Замість того, щоб іти в дельту Дніпра, козацька флотилія увійшла в Азовське море, а з нього в р. Молочну. Перетягнувши волоком найлегші чайки в Конку, запорожці незабаром дісталися Січі. Січовики не припиняли походів і в наступні десятиліття. Своїми діями запорожці підривали військову могутність Кримського ханства й Туреччини, але у відповідь зазнавали їхніх набігів на українські землі. Без всієї України боротьба Запорізької Січі з двома могутніми противниками не мала перспектив на перемогу.