Козацько-селянські виступи проти Речі Посполитої в першій чверті XVII ст. Марко Жмайло.
Потреба Речі Посполитої у військовій силі змусила польський уряд на початку XVII ст. послабити репресивний тиск на козацтво й повернути йому скасовані раніше деякі права та привілеї.
Неабияка заслуга в цьому належала й гетьману Кішці, який вміло використав загострення відносин Речі Посполитої з Туреччиною та Швецією для відвоювання втрачених запорожцями позицій після поразки повстання Северина Наливайка.Новий виток визвольної боротьби козацтва проти Речі Посполитої почався під час «смутного часу» в Росії й намагання польських магнатів захопити з допомогою своїх ставлеників царський трон у Москві. У цих подіях активну участь узяли як запорожці, так і тисячі селян і міщан. У 1605 р. запорожці розіслали по Україні універсали із закликом до населення збирати кошти для купівлі зброї й виступати проти польських магнатів і шляхти. Активізувалося самовільне покозачення жителів багатьох сіл, міст і містечок Поділля й Брацлавщини, в ході якого вони у 1606— 1607 рр. масово відмовлялися коритися розпорядженням місцевих і центральних властей, самі обирали собі отаманів і суддів. Коли ж старости спробували силою придушити виступи, то місцеве населення взялося за зброю. Зокрема, корсунці у 1607 р. відмовилися видати панам таких людей і одночасно вигнали з міста осіб, котрі не захотіли визнати себе козаками і взяти участь у повстанні. Польський сейм у 1601, 1606, 1609 та інших роках приймав постанови проти запорожців і самовільних козаків, але влада на місцях не могла їх виконати й придушити народні виступи. Приборкані в одному місці заворушення спалахували в іншому з новою силою. Тільки поставивши у 1614 р. військові залоги від Києва до Черкас, київському воєводі Станіславу Жолкев- ському вдалося оволодіти ситуацією в Середньому Подніпров’ї.
Проте досить було наступного року вивести ці війська у Валахію, як визвольний рух у Східній Україні спалахнув з новою силою.
Маса селян і міщан оголосила себе козаками, відмовилася визнати польську адміністрацію й почала самостійно формувати власні органи влади. Загальна кількість покозачених людей на вересень 1616 р. досягла 40 тис. Існування польсько-шляхетської влади на Поділлі, Південній Київщині та Запоріжжі опинилося під загрозою. На придушення визвольного руху у вересні 1616 р. рушило військо Жолкевського, надвірні загони Острозького, Збаразького й Даниловича. Під Паволоччю і Трилісами збиралася шляхта Київського воєводства. Однак Жолкевський замість силових методів обрав дипломатичні. Він встановив зв’язки з керівниками повстання, зацікавив частину козаків участю в поході польської армії на Москву, вніс розбрат між реєстровцями і покозаченими селянами й тим самим відвернув збройне повстання. Але напружена обстановка продовжувала зберігатися в районі Білої Церкви, Канева і Черкас ще майже протягом року. В жовтні 1617 р. справа мало не дійшла до воєнного конфлікту між повсталими й урядовими військами. Однак Жолкевському вдалося замінити керівника повстанців. Замість представника рядового реєстрового козацтва Дмитра Барабаша гетьманом було обрано Петра Сагайдачного, скинутого перед тим з гетьманства. В урочищі Суха Ольшанка під Білою Церквою 28 жовтня 1617 р. реєстрова старшина підписала з Жолкевським угоду, за якою зобов’язувалася розігнати покозачених селян, утримувати залогу біля дніпровських порогів і карати на смерть «свавільників». Старшині надавалося право звертатися до сейму з проханням про збільшення реєстру та з інших питань.Значний виступ козаків відбувся у 1619 р. Повернувшися з московського походу 1618 p., 10 тис. добровольців зібралися під Білою Церквою й почали вимагати за свої заслуги належну платню і включення до козацького реєстру. Підписаний 7 жовтня 1619 р. між старшиною і гетьманом Жолкевським договір про збільшення козацького реєстру лише до 3 тис. чол. викликав повстання не визнаних урядом козаків. Вони скинули з гетьманства Петра Конашевича- Сагайдачного й обрали на його місце Яцька Бородавку.
Дальшому розгортанню повстанського руху перешкодила війна з Туреччиною.Велике козацько-селянське повстання відбулося в 1625 р. під проводом Марка Жмайла. Безпосереднім приводом до нього стало небажання учасників Хотинської війни повернутися на вимогу властей до стану селянства. Зібравшись на Південній Київщині, вони відмовилися підкорятися місцевим урядовцям і без дозволу користувались угіддями. Повстанців підтримувала й та частина козацтва, яка обрала своїм гетьманом Жмайла. Восени 1625 р. польські війська розпочали наступ у напрямку Білої Церкви, де зосереджувалося чимало самовільного козацтва. Повстанці мусили відступати на Запоріжжя через Канів і Черкаси. Під містечком Криловим до них приєдналися запорожці, і загальна кількість повсталих зросла до 20 тис. чол. Запеклий бій між повстанцями й коронним військом 25 жовтня 1625 р. не дав переваги жодній зі сторін. Під прикриттям ночі Жмайло відвів своїх побратимів до Курунового озера (неподалік Кременчука). Командуючий польським військом Конєцпольський кинув на прорив козацького табору передові частини. Але гусари та іноземна піхота загрузли в мочарах і майже всі полягли під згубним гарматним і мушкетним вогнем.
Різке похолодання змусило Конєцпольського почати переговори з повстанцями. їх прискорила незгода між реєс- тровиками й не визнаними урядом козаками. 26 жовтня угодовськи настроєна частина повстанців скинула Жмайла, а замість нього обрала Михайла Дорошенка. У той же день новий гетьман підписав з Конєцпольським К у р у к і в- с ь к у у г о д у. За її умовами повстанцям оголошувалася амністія, козацький реєстр збільшувався до 6 тис. чол., за козаками зберігалося право обирати старшого, якого мав потім затверджувати король або від його імені коронний гетьман. Одночасно реєстровикам заборонялося робити походи на Крим і Туреччину, а козацькій старшині наказувалося не приймати до реєстру «виписних».