Козацько-селянське повстання 1630 р. під проводом Тараса Федоровича (Трясила).
Куруківська угода задовольнила інтереси лише старшини й незначної частини козацтва. Вона не влаштовувала десятки тисяч нереєстрових козаків, які мусили повернутися у підданство до панів.
Тому більшість з них відійшла на Запорізьку Січ і там промишляла. До них приєднувалися тисячі селян-втікачів з центральних земель, і на 1629 р. їх загальна кількість досягла 40 тис. Становище покозаченого люду значно погіршало після того, як замість вбитого у кримському поході Дорошенка гетьманом став угодовськи настроєний до Польщі Григорій Чорний. Він прийняв унію, жорстоко карав незадоволених політикою Польщі, намагався посилити контроль уряду за Січчю, не визнавав прав самовільного козацтва. Нереєстрові козаки обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила) і відмовилися коритися Чорному.Чашу терпіння козацтва переповнили відмова Чорного записати до реєстру 300 учасників кримського походу та свавілля польських жовнірів в Україні. У березні 1630 р. Федорович повів 10 тис. запорізьких козаків на «волость». Викраденого повстанською розвідкою Чорного керівники повстання засудили до страти й ухвалили рішення наступати вгору вздовж Дніпра. Найближчими помічниками Федоровича стали відомі своїм звитяжництвом на Січі Андрій Ді- денко, Данило Білоцерківець, Іван Гиря та ін. Можливо, серед прибічників гетьмана був і Богдан Хмельницький. Завдавши поразки польсько-шляхетським військам, повсталі оволоділи Корсунем, Каневом, Баришівкою, іншими селами та містами й зупинилися в Переяславі. Дії запорізького козацтва підтримало й селянство. Селянські загони вигнали польських урядовців з Обухова, Білогородки, Музичів, Бу- зової, Димера. Все Середнє Подніпров’я піднялося на «ляхів».
6 квітня на придушення повстання з Бара виступило кварцяне військо гетьмана Конєцпольського. В авангарді рухалася корогва бузувіра Самуїла Лаща, відомого своєю жорстокістю і невизнанням ніякої влади над собою.
Жовніри винищили жителів Лисянки, Івниці, Плесецького, Димера та інших населених пунктів. У другій половині травня почалися безперервні сутички між каральними частинами й повстанцями під Переяславом. Військовий успіх схилявся на бік повсталих. У ніч на 20 травня загін пробився до шатра Конєцпольського й знищив всю «золоту роту» з 150 синків крупних шляхтичів і магнатів. Наприкінці травня в одному з боїв поляки втратили до 10 тис. вояків. Великих втрат зазнавало кварцяне військо й в сутичках з повстанцями в інших місцях. Перемога була близькою й жаданою. Але на перешкоді їй знову стали незгоди й чвари між повстанцями. Частина старшини і реєстровців, що стояла на поміркованих позиціях, домоглася обрання гетьманом замість Федоровича А. Конашевича-Бута. Разом з 10 тис. своїх прихильників Федорович відійшов на Запоріжжя, а прибічники Бута 29 травня 1630 р. уклали з Конєцпольським Переяславську угоду. Вона зберігала умови попередньої Куруківської угоди, але реєстр збільшувався до 8 тис. чол. Нереєстровим козакам оголошувалася амністія, й вони мали повернутися під владу шляхти. Залога на Січі збільшувалася до 2 тис. козаків, повстанці були зобов’язані повернути полякам усі захоплені гармати.З підписанням Переяславської угоди повстанський рух на Подніпров’ї дещо згас, але повністю не припинився. Він проявлявся у відмові місцевого населення коритися розпорядженням властей, а також у збройних виступах. У 1631 р. тільки під Ніжином поляки втратили майже 1,5 тис. вояків. Не припинялися заворушення у Канівському, Черкаському староствах та в інших місцях. При поразках повстанці відходили на Запоріжжя й знаходили там надійний прихисток.