ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
1. Передумови виникнення, ідейні платформи та програми українських партій в Східній Галичині.
2. Передумови виникнення, ідейні платформи та програми українських партій у Наддніпрянській Україні.
1. Внаслідок більш сприятливих суспільних факторів формування партійно-політичної системи в Східній Галичині розпочалось у 80-90-х рр. ХІХ ст., тобто раніше, ніж у підросійській Україні. Відомий тогочасний громадсько-політичний діяч Східної Галичини О. Терлецький, порівнюючи політичні процеси в Наддністрянщині і у Наддніпрянщині на межі ХІХ-ХХ ст., писав, що “партійне життя на Великій Україні було зовсім інакше, ніж у тих українських землях, що були під Австрією. Воно було тут молодше в порівнянні з життям у так званій “австрійській Україні”, бо зродилося щойно з початком ХХ ст., а то й 1905 року, коли воно могло явно виявити себе”.
Український партійно-політичний табір складався з 4-х партій та 2-х політичних товариств. Найпотужнішою в українському партійному спектрі стала Українська національно-демократична партія (УНДП), утворена 1899 р. Серед провідних діячів партії були: Юліан Романчук (голова), Кость Левицький (секретар), Іван Белей, Михайло Грушевський, Євген Левицький, Василь Нагірний. Ідейно-політична платформа УНДП була поєднанням радикальної та народовецької програми. Її творці, вдало використавши теоретичне надбання українських радикалів та багаторічний досвід народовців, створили програму центристської партії. Помірковане та лояльне ставлення українських націонал-демократів до існуючої влади позначилося на формуванні національно-політичного ідеалу. Постулат політичної незалежності України не був чітко визначений у програмі партії, а ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце у програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики. Демократизм ідейних засад УНДП проявився у прагненні ліквідувати куріальну виборчу систему і запровадити загальне, пряме і таємне голосування.
Помітними у громадсько-політичному житті Східної Галичини були ліворадикальні партії - Русько-українська радикальна партія (РУРП) і Українська соціал-демократична партія (УСДП). РУРП була першою українською політичною партією (утворена 1890 р. у Львові). Під час гострих внутрішньопартійних дискусій між т.зв. “старими” (Іван Франко, Михайло Павлик) та “молодими” (В. Будзиновський, В. Охримович, Є. Левицький та ін.) членами партії вперше висунуто і обгрунтовано постулат політичної самостійності України (книжка Юліана Бачинського “Україна irredenta” (“Україна поневолена”), 1895 р. та друга програма партії РУРП 1895 р.). Після розколу РУРП у 1899 р. частина членів увійшла до складу новоорганізованих Української національно- демократичної партії та Української соціал-демократичної партії.
УСДП представляла собою легальну реформістську соціалістичну партію, що діяла в Галичині й Буковині у складі Австро-Угорщини як одна з автономних секцій Соціал- демократичної робітничої партії Австрії, згодом - як самостійна партія на західноукраїнських землях у складі Польщі. Вона стояла на позиціях незалежності й соборності України, спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Створена у Львові 17 вересня 1899 р. “молодими” радикалами, які вийшли з РУРП за участю М. Ганкевича, С. Вітика, Ю. Бачинського,
І. Возняка.
Український партійно-політичний табір у Східній Галичині був також представлений Католицьким русько-народним союзом (КРНС), який став першою українською класично європейською організацією. В статуті КРНС, соціальною базою якого були переважно греко- католицькі священики, вказувалося, що його основною метою є піклування “про релігійно- моральні, народні і економічні справи” українського народу в Галичині. Незважаючи на те, що КРНС не мав значного впливу на громадсько-політичне життя у краї, його модерна консервативна ідеологія стимулювала політичні дискусії в українському партійному таборі.
Наприкінці ХІХ ст. було завершено також організаційно-політичну консолідацію москвофільського табору.
26 січня 1900 р. на засіданні політичного товариства “Руська Рада” було створено Руську народну партію (РНП), яка спираючись на реакційні елементи світської й духовної інтелігенції, частини селянства Східної Галичини, активно протидіяла українському рухові, виступала за співробітництво з російськими політичними та культурними організаціями. Українські політичні партії Східної Галичини щодо РНП зайняли різко негативну позицію. УНДП, вважаючи Руську народну партію “деструктивною” політичною силою, закликала своїх прибічників “рішучими виступами паралізувати шкідливі домагання москвофілів”.2. Виникнення перших національних партій у Наддніпрянщині наприкінці ХІХ ст. базувалося на невпинному розвитку вітчизняної політичної думки, історичному досвіді формування в краї політичних організацій та структур. Першою національною партією в Наддніпрянській Україні стала Революційна українська парія (РУП), заснована в 1900 р. у Харкові на спільному засіданні українофільських студентських гуртків. Перший установчий з'їзд партії відбувся у грудні 1902 р. у Києві. У своїй діяльності РУП спиралося в основному на студентів, семінаристів, народних вчителів, а також робітників. Першим програмним документом РУП була написана Миколою Міхновським брошура “Самостійна Україна”. Проте через строкатий соціальний склад і різні інтереси її членів, в РУП відбулося кілька розколів. Відкрито націоналістичні діячі на чолі з М. Міхновським e 1902 р. утворили Українську Народну Партію, яка висунула гасло “Україна для українців”. Проте міцних зв'язків з масами встановити їм не вдалося. Інша частина РУП у 1904 р. також розкололася на дві частини. Прихильники об'єднання з меншовицькою частиною РСДРП на чолі з Мар'яном Меленевським створили “Спілку”, що увійшла на правах автономної організації до РСДРП. Більшість, на чолі з Дмитром Антоновичем, Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Миколою Поршем створили в 1905 р. Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Вона виступала від імені місцевого населення і налічувала 6 тис.
членів. Головними політичними вимогами УСДРП були: демократична республіка, свобода слова і друку, 8-годинний робочий день, поділ удільних, церковних і монастирських земель, автономія України. Інтереси селянства в України представляла організація “Українські соціалісти-революціонери”, що утворилася в 1907 р. на основі злиття УПРС і Української народної оборони (бойової організації). Але до революції 1917 р. розгорнути активну діяльність їм не вдалося.В Україні існували і партії національних меншин демократичного спрямування. Такими були Загальний єврейський робітничий союз Литви, Польщі і Росії (Бунд) (1897), Поалей Ціон, Польська соціалістична партія, Білоруська соціалістична громада.
У 1905 р. діячі української поміркованої інтелігенції Сергій Єфремов, Борис Грінченко і Євген Чикаленко утворили Українську радикально-демократичну партію. УРД11 висунула вимогу автономії України у складі Росії, національної школи і допуску української мови в державні установи. Через два роки партія розпалася і на її основі в 1908 р. М. Грушевський разом з Є. Єфремовим і Є. Чикаленком організували з метою об'єднання ліберально-демократичних сил Товариство українських поступовців (ТУП).
3. Перші вітчизняні політичні партії, які виникли на межі ХІХ - ХХ ст., відіграли вирішальну роль у національному самоутвердженні українців, стали могутнім фактором політичної структуризації українського громадянства. Логічним завершенням процесів політичної емансипації українців у Росії та Австро-Угорщині, виходу національних рухів на політичну арену було формування партійно-політичних систем у Наддністрянщині та в Наддніпрянщині. Їх виникнення і становлення стало важливою ознакою модернізації громадського життя в цих краях, його еволюції в напрямку європейських демократичних тенденцій. Основна ідейно-політична проблема, над вирішеннями якої працювали практично всі українські партії, полягала у першочерговості розв‘язання соціального і національного питань.
Ключові слова, дати, персоналії: УНДП, 1899, Ю.
Романчук, К. Левицький, М. Грушевський; РУРП, 1890, І. Франко, М. Павлик; УСДП, 1899, М. Ганкевич,, С. Вітик, Ю. Бачинський, І. Возняк; РУП, 1900, “Самостійна Україна”, М. Міхновський, УНП, 1902; УСДРП, 1905, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.Вимоги до знань та вмінь:
Знати: роки заснування партій та їх лідерів; партійну ідеологію, програмні вимоги, лідерів та партійних діячів; значення партій, їх внесок у державотворчі процеси в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.
Вміти: характеризувати процес утворення українських політичних партій у Галичині; визначати напрямки діяльності і здобутки партійних діячів Наддніпрянської України у національному русі початку ХХ ст.
Запитання: Визначте, за якими критеріями можна можна згрупувати політичні партій України кінця XIX - початку XX ст.; Порівняйте програми партій різного ідеологічного спрямування та визначте відмінності; Чи можна назвати стабільною та довготривалою діяльність перших українських партій?
Рекомендована література: Грицак Я. Нариси історії України. Формування модерної української нації. - Київ, 2000; Довідник з історії України (А-Я) /За ред. І. Підкови, Р. Шуста. - Київ, 2001; Петровський В.В. та ін. Історія України: неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі. - Харків, 2007.