БРОНЗОВА ДОБА. ПОЧАТКИ ПРАСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Наступний після енеоліту період історії людства тривав понад тисячу років (від П до 1 тис. до н.е.) і дістав назву бронзової доби від нового матеріалу — бронзи, з якого почали виробляти знаряддя і зброю.

Бронза — це перший штучно створений людиною сплав, який має великі переваги над міддю: більшу твердість і нижчу температуру плавлення, отже, виплавляти бронзу можна було в примітивних печах і на відкритих вогнищах. Ці властивості металу дали змогу вдосконалити і розширити виробництво і асортимент знарядь та їх якість. Праця стародавніх металургів була складною і вимагала спеціальних знань та досвіду. З’являються окремі майстри-ливарники і бронзоливарні майстерні. Археологи знаходять сліди великих майстерень, де бронзоливарним виробництвом займалися цілі роди, а то й селища. Найраніше бронзою почали користуватися в Південному Ірані та Месопотамії в IV тис. до н.е., протягом III тис. — в Малій Азії та Середземномор’ї, а в II тис. до н.е. бронза поширилась у Європі. На теренах України перші бронзові вироби з’явились на початку II тис. до н.е. і походили з Балкан і Кавказу, де на той час існували потужні металургійні центри, звідти ж походила і сировина — мідна руда. Місцеве бронзоливарне виробництво виникло за доби середньої та пізньої бронзи (XV—IX ст. до н.е.). У цей час існувало кілька металургійних осередків: на Закарпатті та Прикарпатті, у Північному Причорномор’ї. Проте, витіснивши з ужитку мідні знаряддя, бронза не замінила повністю кам’яних і крем’яних виробів. Якраз за доби бронзи техніка виготовлення кам’яних знарядь досягає найвищого рівня розвитку. Люди продовжують широко користуватись цим доступним, дешевим і простим в обробці матеріалом. У північній частині України, зокрема на Західній Волині, виявлено стародавні копальні дуже якісного кременю, а неподалік — сліди майстерень, де цей кремінь обробляли.

Перехід до доби металів мав велике значення в історії людства.

Племена і народи, які жили в II тис. до н.е. на землях України, зналися між собою та сусідами із заходу, півдня чи сходу, з якими часто були споріднені. Вивчаючи залишені цими людьми сліди — поселення, поховання скарби, вчені дійшли висновку, що на території теперішньої України за доби бронзи існували три “світи” — три етнічно-культурні зони, що відрізнялись походженням населення, господарством, віруванням — це Полісся, Степ та Лісостеп.

У північно-східній частині України та на Поліссі жили нащадки давніх місцевих ще мезолітичних палеоєвропейських племен, а також племена, які належали до південної групи величезного праугро-фінського етнічного масиву. Культурний розвиток у цих лісистих краях відбувався повільніше, вони зазнали менше культурних та етнічних впливів.

У степах від Дону і до Дунаю жили кочові та напівкочові племена. їхнє походження пов’язують із індоєвропейськими енеолітичними місцевими племе­нами та частиною населення, що прийшло сюди зі східних степів та Кавказу. З цих племен між Дніпром та Південною Волгою сформувався великий індо-іранський етнос, до якого належали арійці та іранські племена, скіфи та сармати. З цими народами в різні часи пов’язані важливі, часто вирішальні події не лише української, а й світової історії. І нарешті, на правобережній лісостеповій частині України — в Наддністрянщині, на Волині та Поділлі — жили індоєвропейські племена з давніми традиціями землеробської культури, предки праслов’ян.