Передумови утворення східнослов’янської держави
Давньоруські літописи висвітлюють історію східних слов’ян лише з часу, коли вони почали розселятися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. У складеній київським ченцем Нестором близько Iltl р.
„Повісті временних літ” намальовано барвисте, вражаюче історичним розмахом полотно того розселення: „Слов’яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип’яттю й Двіною і назвалися дреговичами (від слова „дрегва”, болото. — Авт.), другі сіли по Двіні й назвалися полочанами,— за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов’яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім’ям — словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами. Ось так розповсюдився слов’янський народ, а за його ім’ям і грамота назвалась слов янською”. Процес розселення слов’ян почався наприкінці V і в цілому завершився В VIII-IX СТ.Східнослов’янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості, що й відбито в літописі Нестора: „Мали бо вони (племінні союзи. — Авт.) звичаї власні й закони батьків своїх і сказання, кожний свій норов”. Мовлене літописцем підтверджується пам’ятками археології. Відмінності в культурі й побуті між племінними об’єднаннями так і не були подолані в часи існування Давньоруської держави та її народності (IX-XIII CT.).
Породження родоплемінного ладу — великі й малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов’янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня — племінні княжіння. Нестор-літописець розповідає, що після смерті Кия, Щека і Хорива „почав рід їх тримати княжіння у полян”. Далі він повідомляє: „А у древлян своє княжіння, а у дреговичів своє, а у словен своє в Новгороді, а інше — на Полоті, де полочани”.
По тому говориться про кривичів, сіверян, весь, мурому, черемисів, мордву, тобто про слов’ян і неслов’ян, що теж мали власні княжіння. Час утворення тих племінних княжінь: на півдні Східної Європи — VIII, а на півночі — IX ст.Ix створення зумовлене виникненням приватної власності і пов’язаним з нею майновим і соціальним розшаруванням суспільства. Ті княжіння були додер- жавними об’єднаннями, що заклали фундамент
Історія України
східнослов’янської державності. Вони передували першій східнослов’янській державі, що склалася навколо Києва в середині IX ст., яку умовно можна назвати Київським князівством Аскольда.
Могутність і влада глав племінних княжінь грунтувалися на розгалуженій системі укріплених поселень-градів, величезну кількість яких (по кілька сотень у кожному княжінні) зафіксувало германське джерело другої половини IX ст.— так званий Баварський географ. Частина тих градів, найперше Київ, були протомістами і у VIII-X ст. перетворилися на справжні феодальні міста. Можна припустити наявність примітивного апарату влади у цих племінних княжіннях. Але в них ще не існувало соціально обо- собленої потомственої знаті з князем на чолі.
Своєрідність суспільного поступу східних слов’ян характеризується й тим, що племінні княжіння зберігалися ще протягом століття по тому, як виникла Давньоруська держава. „Світлі й великі князі" угод Олега з Візантією 907 і 911 рр. — не хто інші, як глави княжінь. Лише Володимиру Святославичу в 80-рр. X ст. удалося зламати їх владу й остаточно приєднати землі племінних княжінь до складу держави.