Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі

Головними ознаками існування державності в ранньосередньовічному суспільстві сучасні істо­рики вважають наявність влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним

Князь (X ст.).

(а не племінним) принципом і стягання данини для утримання влади. Можна додати до цього як обов’яз­кову ознаку успадкування влади князем. В умовах Київської Русі X ст. конкретними формами держав­ності були: окняження земель (підкорення владі державного центру територій племінних княжінь) і по­ширення на ті землі систем збирання данини, управління (адміністрації) й судочинства.

У літописах свідчення про це з’являються, почи­наючи з середини 60-х рр. IX ст., тобто з часів князя Аскольда. Першими київськими князями, існування яких зафіксоване літописцями, були Аскольд і Дір. За відомостями арабських джерел, Дір княжив пе­ред Аскольдом, ймовірно, в ЗО—50-х рр. IX CT., хоча літописці, зміщуючи хронологічну й історичну перспективу, завжди називають їх разом. Одне з найдавніших літописних повідомлень Новгородсь­кого літопису сповіщає, що Аскольд і Дір „княжили в Києві і володіли полянами й були ратними (воюва­ли) з древлянами й уличами”. Йдеться про спроби підкорити землі племінних княжінь уличів і древлян, які продовжилися наступниками Аскольда на київському престолі — Олегом, Ігорем та Ольгою. З Никонівського літопису відомо, що Аскольд і Дір прагнули приєднати до Києва ще й княжіння поло­чан. На користь існування першої східнослов’янської (але ще не Давньоруської) держави на Наддніпрян­щині свідчать також грандіозні масштаби походу Русі на Константинополь 860 р., з якого ми почали нашу розповідь. Територія Київського князівства Аскольда була невеликою — воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином колишнього племінного княжіння полян.

Останнім часом в історичній науці пожвавилися дискусії навколо давньої проблеми: звідкіля, з Півночі чи Півдня, „пошла Руская земля” (держава). Оче­видно, вони можуть бути вирішені лише на користь Півдня. Південноруські землі у VIII—IX ст. на сто- двісті років випереджали в соціально-економічному та культурному розвитку північні. Однак і на півночі Східної Європи, в землі ільменських словен, у другій половині IX ст. простежується за джерелами існу­вання протодержавного осередку, одним з центрів якого було Городище поблизу Новгорода (останній ви­ник лише В X CT.).

Вирішальний крок на шляху становлення східно­слов’янської державності було зроблено наприкінці IX ст. Близько 882 р. Олег, прозваний сучасника­ми Віщим, здійснив похід з Городища до Києва, де й вокняжився. Утвердження Олега в Києві знаме­нувало собою початок створення східнослов’янсь­кої державності — виникнення вже загальнорусь- кої держави. Руська Північ була об’єднана з руським Півднем, Олег оголосив Київ стольним градом новоствореної держави: „Хай буде Київ матір’ю градам руським”. З того часу в джерелах наводять­ся систематичні відомості про розвиток державності на Русі.