Народження Давньоруської держави наприкінці IX — початку X ст.

Князювання Олега в Києві (882—912) поча­лося згідно зі свідченнями „Повісті” зі створення опорних пунктів центральної вла­ди у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях: „Цей же Олег почав міста ставити і встановив данини словенам, кривичам і мері”.

Далі Нестор розповідає про поступове поширен­ня влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь: „Почав Олег воювати древлян і примучив (підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній ку­ниці”. По тому до складу держави, що формувалася, увійшла більшість південно-руських (а також ради- мицьке) племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів, потім уличів. Давньоруська держава по­чала складатися на півдні. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Включаючи до складу молодої держави землі племінних княжінь, Олег та його наступники на київському столі опікувалися насамперед збиранням данини й прагнули перешкодити стяганню її пере­дусім Хозарським каганатом. Уже за Діра й Аскольда поляни припинили сплату данини хозарам. А далі „пішов Олег на сіверян, і переміг сіверян, і наклав на них данину легку, і не дозволив хозарам данину платити”. Так само київський князь учинив і з ради­мичами. Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкоряли­ся поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорва­ти, а також неслов’янські племінні об’єднання — чудь і меря.

Київська Русь почала складатися й розвивалась як політична держава, її створили руські люди, які були переважною більшістю її населення. Разом з ними в Київській Русі жило понад 20 різних народів. Розселяючись просторами Східної Європи, слов яни спілкувалися з багатьма етносами, що з давніх- давен жили там: із скіфами, сарматами, фракійцями, згодом болгарами та аланами — на півдні, з балтами — на заході, з угро-фінами — на північному сході й заході.

Соціальний, культурний та економічний вплив слов’янського світу сприяв суспільному розвиткові неслов’ян, що були тоді майже виключно мислив­цями і скотарями. Яскравим прикладом співро- бітницва між етнічно різними народами було ство­рення в середині IX ст. своєрідної конфедерації, що складалася з двох слов’янських (кривичів і сло- вен) і двох неслов’янських (чуді й весі) союзів племен чи, може, навіть племінних княжінь. Це протодержавне утворення було попередни­ком північного осередку державності, що сфор­мувався поблизу озера Ільмень у другій половині IX ст.

Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київсько­го князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства — примітивними и діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвину­тою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного воєнного по­ходу Русі на Візантію 907 р.

Літопис Нестора під тим роком оповідає: „Пішов Олег на греків на конях і в кораблях, і було кораблів числом 2000. І прийшов до Царгорода (Константи­нополя), греки ж замкнули Суд[*], а місто зачинили... І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса и постави­ти на них кораблі. І з погожим вітром напнули вони вітрила й пішли з боку моря до міста”. Візантійсько­му імператору Михаїлу довелося просити миру.

У створеній на основі народних переказів і дру­жинних пісень оповіді „Повісті” про похід Русі на Царгород 907 р. крізь фольклорну, романтичну й напівлегендарну форму проглядає реальна картина

* Давньоруські книжники називають так князівський престол

воєнної операції. Коли величезний руський флот на­близився до Золотого Рогу, грецька сторожа „замкнула" бухту, натягши товстелезний залізний ланцюг між двома кам’яними баштами, що височіли з обох боків затоки (залишки того ланцюга і руїни башт збереглися до нашого часу).

Завдяки переможному походові Русі на Царго­род Олег одразу ж підписав вигідний для своєї держави мир з імператором. Візантійському урядові довелося сплатити велику контрибуцію й надати особливі пільги (яких не мала жодна інша країна) руським купцям і послам. Зокрема, греки повинні бу­ли протягом шести місяців годувати тих купців, постачати їм вітрила, снасті й інше корабельне спо­рядження. А 911 р. русько-грецька угода була суттєво доповнена. У ній було окреслено правові норми взаємовідносин, правила розв язання конфліктів, що виникали між русами і візантійцями. Договори 907 і 911 рр. є першими дипломатичними й правовими ак­тами молодої Давньоруської держави.

Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Київської держави кінця IX — початку X ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами бу­ло здійснено кілька походів Русі в землі Арабського халіфату на південно-західному узбережжі Каспійсь­кого моря. За свідченням арабського автора аль- Масуді, близько 912 р. 500 руських лодій досягли Волгою південного берега Каспію. Дехто з істориків гадає, що саме в цьому поході наклав головою князь Олег Віщий, обставини смерті якого залишаються за­гадковими.

Походи Русі на Візантію тривали майже до сере­дини XI ст. Одним з головних їх чинників було прагнення правлячої верхівки Київської держави за­безпечити головний тоді ринок збуту для продукції сільського господарства і промислів, що збиралася з підвладного населення у вигляді данини, попервах її найпримітивнішої й насильницької форми — полюд­дя. Сучасник княгині Ольги візантійський імператор Константан Багрянородний описав стягнення по­люддя на Русі: „Коли настане листопад, одразу ж їхні князі виходять з усіма росами з Києва і вирушають у полюддя, що іменується „кружлянням" а саме — в Славінії (слов’янські землі) древлян, дреговичів, кривичів, сіверян та інших слов’ян, що є данниками росів (у даному контексті князя та його дружини. — Abt.). Годуючись там протягом усієї зими, вони знову, починаючи з квітня, коли розтане лід на річці

Дніпро, повертаються до Києва". Потім руси споряд­жають лодії-однодеревки і відпливають до Візантії продавати зібране.