Економіка

Економічна сфера - це сфера діяльності людей, яка має виробляти ресурси, що їх вимагають потреби. Для того щоб знайти первісне економічне розв’язання, потрібно і достатньо виявити потреби, визначити, як забезпечуються ресурси, та оцінити співвідношення між ресурсами й потребами, щоб можна було з’ясувати, на якій відстані від мети економічного чинника міг знаходитися палеолітичний економічний лад.

Вид не має хижаків, він на вершині харчового ланцюга, і він усеїдний. У його розпорядженні всі їстівні ресурси живої природи. Рослинний світ можна використовувати методами збирання, тваринний - полюванням на малу й велику дичи­ну. На додачу до збирання (черепашки, раки, водорості то­що) або до полювання на малу дичину (риба) є продукти річок, озер, морів.

Жива природа сильно залежить від кліматичних умов, які обумовлюються в першу чергу широтою, рельєфом, а в дру­гу - довготою та співвідношенням між морями й континента­ми. Склад фауни й флори визначають великі кліматичні зо­ни: вологі тропіки, сухі тропіки, зони помірного клімату, хо­лодні та арктичні. Певне середовище визначається тими ри­сами природи, які важливі для його користувачів. Залежно від поставленого питання можливі різні варіанти кла­сифікації. Одні середовища сприятливіші для полювання, інші - для збирання: певний градієнт спостерігається від ек­ватора до північного полюса, причому полювання приносить дедалі більше калорій і за п’ятдесятою паралеллю починає переважати. За іншим критерієм вирізняють, з одного боку, середовища з різкими сезонними контрастами (сухі й вологі, теплі й холодні), а з другого - зони з менш помітними сезон­ними змінами і плавними переходами. Для перших харак­терний контрастний спосіб життя з регулярним чергуван­ням. Середовище міняється також залежно від наявних ре­сурсів. їхнє розмаїття може бути незначним або сильним для використовуваної площі, або вони можуть бути однорідними чи сегментованими на одній і тій самій площі. З огляду на це, особливо виділяють два види середовища. Екваторіальним лісам притаманне надзвичайне розмаїття видів, кожен із яких представлений дуже малою кількістю особин, що веде до постійних переміщень однією й тією самою територією.

Земна природа влаштована так, що ресурси, потрібні для харчування, виготовлення одягу та житла, завжди наявні на місці. Точніше кажучи, людина з її вправністю завжди знай­де в обмеженому радіусі, кілометрів двадцять п’ять - п’ят­десят, необхідні й достатні природні ресурси, щоб задоволь­нити весь діапазон її потреб. Виняток становлять два види ресурсів, природні джерела яких вимагають їх транспорту­вати на подекуди значну відстань. Матеріали, призначені для обробки каменю, розподілені нерівномірно, і ця не­рівномірність зростає мірою того, як збільшується їхня по­трібна кількість: так, обсидіан зустрічається рідше, ніж зви­чайний кремінь. Ювеліри обробляють черепашки та каміння, яке треба завозити здалеку і за необхідності в кілька етапів, коли живеш десь посередині континенту й подалі від кар’єрів.

Чи можна оцінити ступінь досягнутого процвітання відно­шенням між ресурсами й потребами? Полювання та збиран­ня можна прирівняти до споживання відсотків з безкоштов­ного природного капіталу. При такому прирівнюванні вини­кають два запитання. Чи є капітал гарантованим? Зміни клімату можуть порушити його склад, але вони відбувають­ся досить повільно, і дієвці мають достатній час, аби присто­суватися до них. Велика дичина взагалі та деякі особливо вразливі види, як-от черепахи, можуть бути предметом над­мірного винищення чи потерпати від істотних природних змін, але за винятком локальних катаклізмів зацікавлені особини також мають час пристосуватися та перейти на інші ресурси. У масштабах виду цей капітал, безперечно, гаран­тований. Та чи завжди достатніми є відсотки з нього? Деякі зони зазнають дуже відчутних сезонних змін, коли погода міняється на холод або ж на посуху, через що періодично ви­никає дефіцит. Проте з огляду вже на саму періодичність та­ких змін їх можна передбачувати й уживати необхідних за­ходів.

Ці спостереження ведуть до висновку, що відношення ре­сурсів до потреб не тільки дорівнює одиниці, а й перевищує її. Економічний режим первісної людини не тільки гарантує добробут, а й забезпечує достаток у прямому сенсі, тобто пе­ревагу ресурсів над потребами. За такого стану важко уяви­ти неприємні ускладнення, навіть суто локального чи курйо­зного характеру. Щоб прийняти очевидність того, що еко­номіка палеоліту має бути економікою достатку, досить відійти від етноцентристської ілюзії, за якою тодішні ресур­си співвідносяться з сьогоднішніми потребами.

Первісне вирішення питання є також природним - у всіх окремих і додаткових сенсах цього вислову. Воно є природ­ним у тому сенсі, що відповідає інтересам людини. Мета еко­номіки більш ніж досягнута, її перевищено, оскільки доста­ток перевищує добробут. Оскільки потреби в усіх різні, то в умовах достатку всі знаходять собі відповідні ресурси. І тут не можна погоджуватися з зауваженням, буцімто ресурсів, які, безперечно, достатні в середньому, може не вистачити для тієї чи тієї цілі. Смертність дуже висока, зокрема дитя­ча, але її не можна відносити на дефіцит ресурсів, вона є ре­зультатом біологічної кволості виду, яка не виправляється раціональним опануванням чинників, що на неї впливають.

«Природне» означає також: «таке, що відповідає людській природі». Цю відповідність можна вивести з характерних ознак виду. Дотримується свобода в тому сенсі, що жоден із аспектів економічного режиму не можна вважати визначе­ним. Кліматичні умови та середовище не примушують до жодного розв’язання, а задовольняються лише тим, що забо­роняють деякі з них. Забороняються небагато з можливих вирішень, тож діапазон способів експлуатації одного й того самого середовища завжди відкритий, і це веде до культур­ного розмаїття. Наявна раціональність, оскільки всі види гос­подарської діяльності точно відповідають раціональності людської діяльності. Це все - об’єктивні розв’язання, неза­лежно від того, чи йдеться про дії, про творення чи про пізнання. На всі розв’язання мобілізуються здатності й здібності, якими вид наділений від природи. Це відповідає й цілеспрямованості. Переслідуються всі цілі, і до них беруться зазвичай у задовільний спосіб завдяки, зокрема, тому, що ніколи не доводиться стикатися з економічним блокуванням через нестачу ресурсів, оскільки панує достаток. Ба більше, економічний чинник утримується на своєму природному - підлеглому й стратегічному - місці. Люди виділяють на нього необхідні засоби, не виходячи за межі необхідного. Ось чому, з одного боку, достаток забезпечується не безконечністю ре­сурсів, а стримуванням потреб, а з іншого - ми маємо справу з суспільством дозвілля, в якому, за підрахунками етног­рафів, шість годин праці на день і три дні на тиждень до­статні для забезпечення всіма ресурсами. Це дозвілля - час, який витрачають на те, що вважають важливим, наприклад на забави! Це привілейоване людство залишається людським у своїй погрішимості. Люди здатні на помилку: так мисли­вець може повернутися з полювання ні з чим. Вразливі й етнічні групи: та чи та група могла зникнути в біологічному чи культурному сенсі.

«Природне» значить, зрештою, «стихійне». Стихійність проявляється по-різному. Прояви людської природи та вико­ристання її природних даних відповідають природі речей економічних.

Первісне й природне розв’язання економічної проблеми також еволюційне. Певний еволюційний потенціал криється в співвідношенні між потребами й ресурсами. Слід виключи­ти серйозну й тривалу зміну цього співвідношення через зменшення ресурсів або через збільшення сталих потреб. Перша з наведених причин майже неможлива завдяки за­побіжному запасові, що залишається між використовувани­ми й не використовуваними ресурсами. Якщо зникає дуже велика дичина, то змінюється харчова стратегія. Коли мен­шає такої повільної й доступної здобичі, як черепаха, її в харчуванні заміняють рухливішою дичиною, як-от зайцем, кролем, куріпкою. Другу причину виключає те, що густота населення, так само нижча за межу виснаження ресурсів, постійно підтримується в рівновазі - десь один житель на десять квадратних кілометрів - демографічними, а надто со­ціальними чинниками. З огляду на таку еволюційну немож­ливість зміни цього співвідношення слід насамперед розгля­нути гіпотезу збільшення ресурсів не за допомогою штучного втручання, а природним шляхом. Нашу увагу може привер­нути одна-єдина можливість, а саме кліматичні зміни, якими супроводжувався прискорений відступ четвертинної льодо­викової системи. Він сприяв збільшенню розмаїття видів на одиницю площі та більш високій репродуктивності на вид. Результатом цього могло стати і стало розширення харчової стратегії.

Само по собі таке розширення не має підстав вести до економічної зміни, але зміна, яка станеться з інших причин, може бути легше поширена, оскільки не вимагатиме жодного стрибка. Так, приміром, хліборобство може розвиватися вже в зоні помірного клімату, тоді як у холодних або арктичних регіонах йому треба буде пройти попередні технічні прориви. У зонах, які визначаються рельєфом і характеризуються близьким сусідством спеціалізованих і однорідних мікросе- редовищ, яскравіше, ніж у інших, проявляється таке при­множення й розширення харчових стратегій. Зі сказаного можна зробити два цікавих висновки. По-перше, розкрива­ється діапазон можливих пошуків і збільшується вірогід­ність того, що пошук приведе до цілком нового результату, якого люди й не прагнули. Іншим висновком є перехід до осілого способу життя для експлуатації кількох мікросередо- вищ у меншому радіусі. Що коротшим є радіус, то більшими мають бути ресурси. Проте існує природний обмежувач, а саме те, що ресурси є відсотками з природного капіталу. Як­що дієвці хочуть знести цей обмежувач, вони повинні оштучнити природу.

Від системи потреб залежать й інші види еволюційної ймовірності. Достаток палеоліту забезпечується обмеженням потреб, до якого змушують певні вимоги, але людські потре­би вільні, тобто вони природно не обмежені: вони завжди мо­жуть розвиватися десь далі. Власне, розширення потреб за­лежить від трьох змінних - цінностей, навколо яких можуть сконцентруватися потужні пристрасті. Пристрасть до влади вимагає ресурсів для її завоювання, утримання та здійснен­ня. Потрібні також ресурси для того, щоб здобути й зберегти престиж. Що ж до багатства, то його ніколи не буває вдос­таль: скупість і жадібність породжують безкінечні потреби. Навіть більше, ці три цінності, й особливо дві перші, призво­дять до конкуренції й змагання, в якому кожен прагне пере­могти решту, а ресурси, на які спрямовані зусилля, визнача­ються не стільки пристрастями та їхніми вимогами, скільки рівнем, якого досягли конкуренти.

Ще одним осередком еволюції може бути обробка ре­сурсів і технічні аспекти економічної сфери. їхній вплив на перехід можна резюмувати трьома взаємопов’язаними репліками. Між чистим полюванням та збиральництвом і чи­стим рільництвом існують численні проміжні точки, які до­зволяють переходити від однієї до іншої дуже поступово й майже непомітно. Для досягнення будь-якої точки та перехо­ду за неї не потрібні технічні прориви ні в знанні, ні в умінні; необхідні для переходу технічні доробки є завжди безпосе­редньо доступними і прийнятними. Кожна досягнута точка стає незворотною, оскільки відповідає потребам, інтересам і пристрастям.