Демографія

Палеолітична демографія дає прозорий приклад первісного, природного й еволюційного розв’язання. Задача, яку слід розв’язати, цілком очевидна: як зможе вижити вид? Ця задача постає перед усім живим і перед нашим видом, оскільки він живий, тваринний, ссавцевого типу, наділений статтю.

Вихід, який знайшов вид для розв’язання проблеми, яка через ці труднощі стала нагальною, відкривають як архео­логія, так і етнографія.

У чому полягає природність цього первісного розв’язан­ня? За якими ознаками сім’ю можна вважати природною? Дані щодо цього прості. З одного боку, маємо статистичну рівність між обома статями у віці розмноження - хлопчиків народжується більше, але вони уразливіші. З іншого боку, потрібно мобілізувати всю жіночу плодючість, оскільки мак­симально можлива цифра - двоє чи троє дітей, що досягнуть дорослого віку, на жінку ледь достатня для забезпечення зміни поколінь. У цьому демографічному підрахунку можна побачити стратегічну роль дитячої та юнацької смертності. Перешкоджаючи одному з двох чи навіть двом з трьох на­роджених досягти зрілості, смерть, тобто перемога ентропії, робить для людського виду дуже нагальним питання біологічного виживання і навіть тимчасової перемоги негент- ропії. За таких умов можуть існувати тільки три варіанти розв’язань. Статевий проміскуїтет технічно можливий, але він суперечить особливості людської ефективності - кохан­ню.

Перемога сім’ї не була випадковою. Вона також демонст­рує позитивні переваги. Сім’я найкраще відповідає вимогам людської ефективності, але щоб довести це в переконливий спосіб, виходячи за межі міркувань здорового глузду, потрібні недоречні тут аргументи. Сім’я - спосіб утримувати батьків на місці та примушувати їх виконувати роль, не­обхідну для дорослішання дітей, хоча природа й не подбала про те, аби розвинути вражаючий батьківський інстинкт, а радше сприяла примхам і легковажності чоловіків. Сім’я до­зволяє також зосередити на вихованні та навчанні дітей максимум ресурсів прив’язаності, терпіння, часу, енергії, турбот. Урешті-решт, тісні афективні зв’язки між батьками й дітьми також відбиваються на почуттях дітей до батьків, тож, говорячи неоковирними економічними термінами, роби­ти дітей - це завбачливе інвестування своєї старості.

Назагал цей варіант природний, оскільки розв’язує проб­лему біологічного виживання виду за допомогою його при­родних можливостей, не вимагаючи використання штучних удосконалень, передбачаючи наявність наступного етапу. З появою першого покоління людей за межами окремого виду та незважаючи на обставини цього, людські істоти змогли стихійно знайти розв’язання проблеми. Воно є найкращим із можливих, але дозволяє хіба що забезпечити виживання. Це «хіба що» означає, що виживання гарантоване не кожній етнічній групі, а досить широкій спільноті етнічних груп, щоб почали діяти компенсаційні механізми.

Природне й первісне розв’язання проблеми також ево­люційне. Запитання можна сформулювати в такий спосіб: яким у цьому розв’язанні є остаточний здобуток, той, що ро­бить його людським загальним, який не слід плутати з інваріантом, і які дії могли б вивести з нього стрибком або без стрибка? Здобутком є сама сім’я, що стала людським за­гальним завдяки своїй емоційно-психологічній і виховній оп- тимальності. Загальне не виключає варіацій у незначних ме­жах, вага та соціальні й історичні наслідки яких можуть бу­ти значними в локальному вимірі. Можливою варіацією є ба­гатоженство, але воно надто дороге і цим обмежується його поширення. Поліандрія, або багатомужство, коли стерилізу­ється значна частина жіночого населення, маловживане з де­мографічного погляду: якщо випадково якесь суспільство об­рало б собі такий шлях, то його біологічне майбутнє було б приречене. У загальному плані будь-яке розв’язання, яким нав’язується безпліддя, не має майбутнього, оскільки без­пліддя не є спадковим! Цей закон не виключає іншої варі­ації - добровільного чи вимушеного целібату, що призводить до остаточного чи тимчасового безпліддя частини кожного покоління.

Щодо решти чинників, то вони можуть зазнавати найрізноманітнішого розвитку. Сім’я не має долі, пов’язаної з долею клану та етнічної групи. Вона сумісна з різноманітни­ми будовами, хоча сама по собі й не підкреслює жодної з них. Демографічна експансія виду, навіть за відсутності хижаків, не може тривати безкінечно. Колись вона має наштовхнутися на обмеженість придатного до життя суходолу. Навіть якщо брати до уваги вплив технічних інновацій, вид залишається відкритою системою, а природа - системою закритою, навіть коли б до неї можна було включити межі всесвіту в стані ек­спансії: рано чи пізно перший зіткнеться з обмеженнями другої. Головний можливий варіант еволюції, той, що найбільш безпосередньо стосується загальної історії, є под­війним. З одного боку, можна асимптотично порівняти ни­нішню плодючість жінок з потенційною. Такої зростаючої ап­роксимації можна досягнути за допомогою скорочення інтер­валів між послідовними народженнями та продовженням періоду плодючості, наближення статевої зрілості та/або віддалення менопаузи. З іншого боку, може зменшитися або різко спасти дитяча смертність. Ці можливості відкривають шлях до демографічних вибухів. Але для того, щоб вони ста­лися, потрібно спочатку зірвати економічні й морфологічні замки з хронологічної та/або структурної точки зору. Це об­меження має вирішальне значення, оскільки воно не дозво­ляє вважати демографічний зріст за рахунок приросту та чисельності єдиним чинником і навіть одним із чинників тих шляхів еволюції, які привели людство до виходу з палеоліту та з його природної історії.