Морфологія
Якими ж були принципи злагодженості й єдності палеолітичних суспільств, якою була морфологія, будова, здатна забезпечити солідарність окремих людей, груп і мереж? Ми приступаємося до питань, щодо яких археологія не так надійна, як етнографія.
Щоб зменшити, якщо не усунути, ризик анахронізму, обережність радить обмежуватися максимально загальними міркуваннями. Первісне розв’язання проблеми, очевидно, спиралося на комбінацію трьох рівнів інтеграції. На першому знаходиться сім’я, яка складається з батька, матері та їхніх двох чи трьох дітей. Другий рівень - назвімо його довільно «клан» - об’єднує п’ять сімей, до яких можуть додаватися старі та немічні, самотні й ті, хто потребують сторонньої допомоги. Осередок клану можуть складати брати й сестри та їхні подружжя разом із сім’ями родичів і друзів, але ця схема не обов’язкова. Так, принцип відбору складових клану ґрунтується на спорідненості душ, яка стає більш або менш імовірною завдяки родинній близькості. Це відкрита і рухлива спільнота, що змінюється чи періодично, коли сезони дуже контрастні й змушують сім’ї розходитися в пошуках ресурсів, яких через холод або посуху на їхньому місці поменшало, чи внаслідок суперечок між ними. Сім’я виконує емоційно-психологічні, виховні, репродуктивні функції. Щодо клану, то він зосереджується головно на господарстві (він одиниця виробництва, розподілу та споживання), а також на забезпеченні суспільних стосунків (він осередок спілкування, обміну думками, поділяння цінностей).Третій і останній рівень інтеграції - це етнічна група, або етнос (цей термін також довільний), яка складається з двох десятків кланів або щонайбільше з п’ятиста-тисячі особин. Етнос закрита ззовні спільнота, оскільки вона ретельно уникає контактів з іншими групами і ці контакти мають геть випадковий характер. Кожен етнос - це маленька ойкумена. У неї своя територія полювання та збирання зазвичай відділена від територій інших груп нічийною землею.
З цього випливає, що кочування в палеоліті охоплює невеликий радіус, має періодичний та циклічний характер. Етнос виступає як ендогамний демографічний ізолятор: у цій спільноті кожен знаходить собі подружжя. У нього своя мова, свої міфи, своя колективна пам’ять, свої звичаї, часто свій тип людини з огляду на ізоляцію та генетичний відбір, свої обряди й ритуали. Така мінімальна ойкумена є культурним ареалом і носієм певної культури, це повне й цілковите людство зі своїми особливостями: кожний етнос - це субзагальний спосіб людського існування, спосіб, який не має жодних недоліків чи вад, які могли б дозволити дійти висновку, що це людство неповне або примітивне. Етнос не угруповання, у нього немає інституцій та структур - як постійних, так і тимчасових, - що дозволяли б йому діяти як колективному дієвцеві. Спільнота також не сприймається ідеологічно чи реально як генеалогічне дерево. Спорідненість обмежується трьома поколіннями: шлюби укладаються з будь-ким, окрім батька, матері, братів і сестер; шлюбами з’єднуються особини, що обрали одна одну, а не одиниці, що можуть обмінюватися між собою; це - спільнота, усередині якої здійснюються всі види обмінів. Можуть відбуватися колективні сходини з більшою чи меншою регулярністю в ритуальному або не ритуальному місці, але вони тривають лише кілька днів і не мають якихось рис, які могли б характеризувати їх як збори етносу. Отже, етнос - це в жодному сенсі не угруповання, це - простір суспільного життя.Від цієї спільноти можуть відділятися «рої», які оселяються десь далі на вільній території. Археологічні пам’ятки нездатні зафіксувати випадки «роїння», чи розселення, й етнографічні документи дають нам не більше. Щодо історика, то йому доводиться просуватися шляхом домислів. Причиною розселення має бути конфлікт - досить гострий і нерозв’язний, щоб сторони вирішили, що вони не можуть більше жити разом. У таких випадках можливі два варіанти дій. За першим, з етносу можуть піти кілька сімей. Оскільки вони не відповідають вимозі морфологічної єдності, треба постулювати збір до купи роїв, які вийшли з кількох етносів.
Така їхня зустріч є надто випадковою, щоб не зробити ймовірнішим біологічне зникнення рою та повернення до етносу тих, хто виживе. Такий сценарій більше сприяє демографічному регулюванню. Другий варіант видається перспективнішим, оскільки він ґрунтується на поділі етносу на дві майже рівні половини. Оскільки найвірогідніше джерело конфліктів - це наявний демографічний тиск не на ресурси, бо ми цей ризик уже усунули, а на саме суспільне життя, кожна половина може бути близькою до демографічної рівноваги, яке досягається за чисельності приблизно в п’ятсот особин. Цей сценарій у його найвищому прояві змушує етнос жити в стані постійно зростаючої напруги мірою того, як він наближається до межі в тисячу особин, після досягнення якої він ділиться на два етноси по приблизно п’ятсот особин кожний.Демографія показує, у чому сім’я є природним розв’язанням проблеми. Можна стверджувати природний характер клану, спираючись на певні аргументи. Він - оптимальна економічна одиниця. Ураховуючи природні ресурси, треба було б, аби двадцять п’ять - п’ятдесят особин зайняли таку територію, що переміщення нею ставало надто невигідним. Природніше зайняти меншу територію, якщо вона здатна забезпечити всім необхідним. Більш сміливо було б припустити, що клан є також оптимальною одиницею суспільного життя в тісному спілкуванні. Якщо кожен має брати участь в обміні, не силуючи свою природу ні в напрямку розкриття, ні в напрямку стриманості, оптимальним розміром, на думку психосоціологів, є спільнота з восьми-дванадцяти осіб: це розмір клану за винятком надто малих, щоб змішуватися з дорослими, дітей. Плинність і навіть слабкість клану функціональні для економічної ефективності в деяких дуже контрастних видах середовищах і головно в психічному плані, бо людський вид агресивний і не має запрограмованого контролю за виражанням ворожнечі та застосування сили. За таких умов, та ще коли люди живуть постійно в такому скупченні, простіше й швидше розійтися, якщо вже неможливо терпіти одне одного.
Етнос є також природним утворенням з огляду на свої основні характерні риси. Нижча межа в п’ятсот особин визначається подвійною демографічною умовою: з одного боку, це статистична умова, за якою така кількість потрібна, аби в кожному поколінні однакова кількість хлопчиків і дівчаток доживала до статевої зрілості; з іншого боку, це - природна умова сім’ї, яка вимагає спарювання двох рівних популяцій. Верхня межа в тисячу особин випливає з того, що з огляду на малу густоту населення поза цією межею укладання угод стає надто невигідним. Відсутність інституцій і структури відповідає відсутності ресурсів, які треба було б відділити, щоб забезпечити здійснення таких угод. Продуктивність низька, бо кожен має виробляти стільки, скільки він споживає: тож не залишається вільних ресурсів і запасів. Таке становище теж приймається, оскільки порядок обміну, поділу та розробок на рівні етносу придатне для розв’язання всіх проблем, які можуть виникати. Мережеве розв’язання завжди природніше і стихійніше, ніж групове, бо воно дешевше та ефективніше. Друге розв’язання або здійснюється після першого під тиском умов, або нав’язується ззовні. Закритість етносу від зовнішнього світу дає йому змогу розробляти власне поле культурних можливостей і спромогтися визначити певну гуманізацію і виробити окрему людську спільноту. Оскільки спільнота кількістю від п’ятиста до тисячі особин необхідна й достатня для забезпечення повної й завершеної гуманізації, палеолітичне поле не потерпає від несприятливих обставин, чинники яких могли б потай прагнути виправити їх, а їхнє коригування послідовними кроками врешті-решт виведе їх за межі поля так, що вони цього не усвідомлять. Одне слово, не можна виявити якогось ендогенного еволюційного процесу, який давав би змогу стверджувати, що людство повинне було вийти зі своєї природної історії, щоб відповідати своєму людському призначенню.
Морфологічне вирішення гурту - назвімо так умовно три рівні інтеграції сім’ї, клану та етносу - є ідеальним, адже воно цілковито розв’язує всі проблеми людської солідарності з урахуванням первісних і природних розв’язань демографічних і економічних проблем і більш загально проблем гуманізації, які ставить людська ймовірність.
Ідеальне вирішення знімає всі причини для пошуку інших розв’язань. І проте людство шукало й знайшло інше морфологічне рішення - майже напевне перед переходом до неоліту. Єдиний вихід полягає в тому, щоб помітити появу нової проблеми, яку неможливо розв’язати в межах гурту та можна розв’язати іншою морфологією, яка була б якщо не так само первісною, то хоча б так само природною. Єдина нова проблема, про яку може думати історик, - це демографічно насичений простір. Насиченість не є тиском. Демографічний тиск починається, коли кількість людей зменшує обсяг наявних ресурсів на душу населення. Насиченість починається, коли весь доступний простір зайнятий і використовується за первісними й природними розв’язаннями і при цьому не знижується оптимальність для будь-кого. У такій ситуації всі проблеми розв’язуються, як і раніше, за винятком однієї, до якої додається нова проблема. Одна стара проблема вимагає нового вирішення: як розв’язувати конфлікти, не розділяючись на рої? Нова проблема вимагає й нового розв’язання: як регулювати контакти між етносами, коли зникає нічийна земля, яка їх розділяла? Ці два запитання зливаються в проблему регулювання конфліктів. Під час її вирішення слід враховувати, що розв’язання групою коштує дорожче й може здійснюватися тільки другим планом. Треба знайти мережеве розв’язання, при якому дотримувався б принцип, що сторони конфлікту майже однакові за силою, яку можна мобілізувати, так, аби жодна з них не могла взяти гору над іншою і щоб вони були зацікавлені шукати вихід у домовленостях. Розв’язання базується на коаліціях, які могли б утворюватися стихійно на взаємозв’язаних рівнях інтеграції. Це - абстрактне визначення племінної будови, пов’язаної зі спільним походженням.Роїння керувало розтіканням виду протягом десятків тисячоліть. При цьому воно неминуче торкалося насичених просторів і ненасичених зон. Перетворення гурту на плем’я вочевидь відбувалося безліч разів у безлічі місць упродовж усього палеоліту. Австралійські аборигени могли наситити свій континент, тоді як для африканських пігмеїв і бушменів характерними були ненасичені сектори в екваторіальних лісах і в пустелі. Трайбалізація морфології не може бути причиною виходу з палеолітичного поля. Треба шукати іншу причину або поєднувати формування племен з іншими чинниками.