Вішнуїзм і шиваїзм

В епосі і Пуранах паралельно співіснують два головні релігійно-міфологічні цикли — вішнуїтський і шиваїтський. У вішнуїтську міфологію були включені деякі з раніше самостійних місцевих вірувань і культів за допомогою вчення, що склало­ся в індуїзмі, про аватари Вішну.

У розвиненому індуїзмі саме Вішну (або Крішна) ототожнювався з світо­вою душею, витісняючи Брахму з чільної позиції в сакральній ієрархії. Пізніше складається концепція майї Вішну, де майя розуміється як властива Вішну енергія, матеріалізована в первозданних водах, з яких виникає світ. При цьому Всесвіт роз­глядається як ілюзорний прояв майї, всепороджуючої божественної субстанції. В індуїстській іконографії канонічним стає зображення Вішну, що лежить на змії Шеше посеред космічного океану; з пупа Вішну зростає лотос, на якому сидить деміург Брахма. Поки Вішну спить, майя не діє і ілюзія Всесвіту розчиняється в небутті. У міфологію Вішну включається образ богині Лакшмі, яка розглядається як дружина Вішну і як персоніфікація золотого лотоса, що зростає з космічного тіла Вішну і ототожнюється із Всесвітом [139, I, 541].

Міфологія Шиви найнасиченіша пережитками й елементами доарійського походження.

В індуїстській тріаді Шива виконує функцію руйнування, але в шиваїстсь- кій релігійно-міфологічній системі ця функція нерозривно пов’язана з творчим аспектом: у світі безперервних змін руйнування неминуче передує творінню і його зумовлює. Функція космогонії втілена в образі Шиви — царя танцівників (натараджа). Цей образ, що відроджує первісні уявлення про магічну роль тан­цю, символізує прояв творчої і руйнівної вселенської енергії бога і дуже попу­лярний в індуїстській іконографії. В іконографії і міфології Шива виступає як в милостивому, так і в грізному аспектах. В останньому його похмурий харак­тер підкреслюється зловісною свитою напівдемонічних химерних істот — ганів. У системі шиваїзму образ Шиви нерозривно пов’язаний з образом його дружи­ни Деві, вшановуваної під багатьма іменами. Шива і Деві символізують в цій сис­темі і антагоністичні, і водночас творчі сили, що перемішуються: лінгам Шиви постійно поєднується з символом жіночої творчої енергії — йоні (створюючим підґрунтя, з якого піднімається лінгам). Спочатку ця пара розглядається як бать­ко і мати Всесвіту. При цьому складається концепція шакті — дієвої енергії бога, що втілюється в богині, його дружині.

Шактизм — шанування творчої енергії Шиви, втіленої в образі Деві, — стає найзначнішим відгалуженням у середньовічному шиваїзмі. У міфології шактиз- му відроджуються надзвичайно архаїчні уявлення, які походять від первісних культів Богині-Матері. В образі Деві ще яскравіше виступає, як зазначає В. Ер- мін, характерне для шиваїзму поєднання протилежних аспектів — творчого і руйнівного. Милостива іпостась богині — милосердна Парваті, дочка гір (вона ж Ума, Гаурі). У грізній своїй іпостасі вона має імена Калі, Дурга, Чандіка, Деві та ін., зображаючись у пізній іконографії як кровожерна і люта войовниця верхи на левові, що винищує мечем своїх ворогів. З міфологією Калі-Дургі в середні віки асоціюються архаїчні культи деяких місцевих богинь: Шитали (тамільської Маріямми) — богині віспи, бенгальської Манаси та ін. Милостива іпостась дру­жини Шиви Парваті асоціюється з образом її сестри, богині Ганги, персоніфі­кації священної річки індуїзму, і відіграє важливу роль у знаменитому міфі про сходження Ганги з небес на землю. З міфологією Шиви тісно пов’язаний також образ його сина Сканди (він же Кумара, Карттікея), нового бога в індуїстсько­му пантеоні, що зберігає, проте, архаїчні риси, започатковані протоіндійською релігією. Відносно пізно включається в пантеон інший син Шиви — слоноголо- вий Ганеша — покровитель його напівдемонічної свити, бог мудрості, покрови­тель наук і мистецтв [139, I, 543].

Піримирення існуючих паралельно всередині індуїзму двох головних течій — вішнуїзму і шиваїзму — відтворено в пізній концепції тримурті: єдиного бога у трьох іпостасях (Брахми — Вішну — Шиви із зазначеним раніше розподілом функ­цій). Друга спроба компромісу — середньовічний культ Харіхари — божества, об’єднуючого в собі риси Вішну (Харі) і Шиви (Хари). Образ Харіхари виник, очевидно, порівняно пізно і скільки-небудь помітного поширення не набув (зга­дується вперше в Пуранах).

Паралельно з релігією індуїзму Північної Індії розвивається багата і своєрід­на релігійно-міфологічна система дравідського півдня, що значно вплинула на ін­дуїзм. Ряд дравідських божеств зараховується до індуїстського пантеону, ототож­нюючись з його центральними образами (наприклад, тамільська богиня війни Коттравей — з Дургою, бог війни Муруган — із Скандою та ін.). Індуїзм неабияк вплинув на релігійно-міфологічні системи буддизму і джайнізму в самій Індії (ви­пробувавши, у свою чергу, їх дію), а також на літературу і мистецтво країн Півден­но-Східної Азії та інших народів [139, I, 543].