Резюме

Все в нашому світі схильне до змін, враховуючи навіть такі консервативні систе­ми, якими є комплекси релігійно-міфологічних уявлень. Стародавня ведична релі­гія аріїв, що склалася далеко за межами Індостану, поступово трансформується після прибуття аріїв до Індії спочатку в систему брахманізму, а потім — у класичний індуїзм, що увібрав в себе безліч місцевих неарійських рис.

В епоху найдавнішого ведизму одна з головних ролей належала архаїчному солярному богові — Савітару. Можливо, що він був Сонцем Всесвіту, тобто той міфічний Золотий зародок, з якого і створився весь світ. Савітару у ведизмі під­коряється Сонце і Вітер, він заповнює собою весь повітряний простір (як шу­мерський Енліль) і управляє всім світом, оскільки є його Царем. Савітар — бог щастя, долі і тому ототожнюється з Бхагою, тобто Богом. Він також ототожнюєть­ся з світлоносним Мітрою і вважається батьком Сур’ї-Сонця. Дочка Савітара — со­нячна діва Сур’я-Сурія, яка, ймовірно, була разом зі своїм братом Сур’єю близня­тами. Савітар, Сур’я і Сурія, таким чином, могли бути первинною тріадою вищих солярних божеств або — триіпостасного бога Сонця (Савітар і Сур’я, наприклад, взаємоототожнюються). Савітар одночасно асура і Адітья, тобто його образ міг виникнути ще до зіставлення різних класів божеств і відноситися до першобога- Творця, оскільки Савітар, за ведичними джерелами, є персоніфікацією активної першооснови світобудови. Водночас відомий і його конфлікт з водно-грозовим Руд- рою, його боротьба з ракшасами, що може вказувати на досить ранній антагонізм солярно-уранічних і лунарно-грозових божеств, тобто на первинну дихотомію світобудови.

Ця дихотомія, на наш погляд, може бути двох основних видів: «дихотомія сторін» (права — ліва) і «дихотомія частин» (верх — низ). Наприклад, до «дихото­мії сторін» може належати пара Мітра-Варуна, кожний з яких представляє про­тилежні сторони світобудови, або така сама дихотомія солярних і грозових бо­жеств, що змагаються один з одним практично в усіх відомих системах вірувань.

Таблиця 12

ПРИКЛАДИ «ПРАВОЇ-ЛІВОЇ» І «ВЕРХНЬОЇ-НИЖНЬОЇ» ДИХОТОМІЙ

У Ріґведі розповідь про перемогу громовержця Індри над Сур’єю-Савітаром є досить поширеним сюжетом багатьох релігійно-міфологічних систем середини II тис. до н. е. Можливо, що образ Громовержця, що зазвичай зображається в образі бика, набув рис верховного божества в зодіакальну епоху Тельця, що змінила епо­ху солярних Близнюків. Не виключено, що саме в цю епоху сформувався і образ деміурга Дьяуса, що має багато подібних рис з деміургом Праджапаті (у ранню епоху його ім’я було епітетом деміурга Савітара), а Дьяус і Праджапаті мають багато па­ралелей з індоєвропейським громовержцем Парджаньєю (як і Індра). Наприклад, Дьяус і Парджанья є подружжям Землі (тобто вони аналогічні один одному), а Праджапаті, як і Дьяус, вважається головним богом і батьком богів (він же — тво­рець асурів). Пізніше Праджапаті ототожнюється з Брахмою, він пов’язаний також з Варуною і Ямою. Образ деміурга Брахми розвинувся з образу Бріхаспаті-Юпітера, що має багато загальних рис з Дьяусом-Зевсом.

Іншими словами, образ громовержця, відомий з незапам’ятних часів в об­разі бика, міг набути рис верховного божества, володаря богів саме в епоху Тель­ця — свого основного символу. Ймовірно, в цю епоху батьком Сур’ї-Сонця стає вже не солярний Савітар, а юпітеріанський Дьяус, а Ушас — дочкою Праджапаті. Хоча в Ріґведі зберігаються вказівки на те, що Ушас народжена Сур’єю і вона ж — його дружина. Ушас пов’язана любовними зв’язками і з Пушаном, який своїми козлиними рисами нагадує Праджапаті (як і Індра). Чоловіками сонячної діви Сурії — дочки Сур’ї-Сонця, що має безліч паралелей з Ушас, — називаються соляр­ні близнята Ашвіни. Разом з тим її чоловіком названий у Ріґведі і Сома, який іноді визнається навіть батьком бога Сур’ї, що є, мабуть, віддзеркаленням наростаючої боротьби між солярно-уранічними і місячно-грозовими божествами. Сліди цієї боротьби помітні і в сюжеті про переслідування Сур’ї демоном Раху, під яким ро­зуміється або одна з невідомих планет Сонячної системи, або частина сузір’я Дра­кона. Поступово образ Сур’ї зближується з образом Вішну.

^)браз Ушас є одним з найцікавіших і найзаплутаніших, оскільки він належить до найбільш архаїчних шарів ще загальноіндоєвропейської системи вірувань, до од­ного із стародавніх образів Богині-Матері. Ім’я Ушас буквально означає «Вранішнє світло», тобто вона ідентична Прабсі (букв. «Світло», «Сяйво») — персоніфіко­ваному світлу в образі дружини Сонця. Водночас, судячи з ведичних текстів, її можна розуміти і як матір Сонця, тобто вселенську праматерію, що породила Зо­лотий зародок. Вона ж, як згадувалося, вважається і дочкою Сонця-Сур’ї, і його дружиною одночасно. Її сестрою є Ніч, що ототожнює Ушас і її сестру з планетою Венерою, яка в давнину уявлялась у двох іпостасях — Вранішньої і Вечірньої зорі.

Ушас — мати Ашвінів, які їдуть по небу в супроводі Сур’ї-Сонця, тобто пред­ставляють згадувану вже солярну тріаду або триіпостасного бога Сонця, «пер­винну трійцю». За своїми функціями Ашвіни схожі не тільки на давньогрецьких Діоскурів, а й Асклепія — сина Аполлона, що вказує на загальноіндоєвропейські паралелі в образах солярних божеств. При цьому один з Ашвінів іноді вважаєть­ся «сином світанку» (тобто Ушас), а інший — «сином ночі» (тобто її сестри Ратрі), що нагадує західно-семітських богів Вранішньої і Вечірньої зорі (Шалімма і Ша- хара), які разом із солярним Ельоном (іпостасями якого вони, мабуть, є) вважа­ються засновниками Єрусалиму ще в іберійсько-кавказькі і індоєвропейські часи

Палестини — Ханаана (спочатку, як ми пам’ятаємо, цей регіон називався Хуру, від хуритів). Ашвіни — це Спасителі, образи яких відомі багатьом релігіям і які прак­тично завжди мають солярну природу. Разом з тим закладена в Ашвінах дихотомія («син світанку — син ночі») могла послужити основою для дихотомії верховної пари ведизму Мітри-Варуни, які іноді розумілися як «денне» і «нічне» Сонце.

Можливо, що цією первинною дихотомією обумовлений і сюжет, в якому Пушан вважається сином Ашвінів (як їх «нічна» іпостась). Атрибути Пушана (со­кира, козел, борода) вказують на його хтонізм, як і його функція провідника душ померлих, посла Сонця-Сур’ї і його зв’язку з богом смерті Ямою (в цих аспектах він нагадує Гермеса-Меркурія). Разом з тим Пушан пов’язаний з Сомою-Місяцем і Індрою, братом якого він є по одній з ведійських версій. До того ж його батьком називають не тільки Ашвінів, а й Праджапаті, з яким Пушана (як і Індру) ріднить козлина символіка. Крім того, Пушан є одним з символів сексуальності, що влас­тиво насамперед грозовим і водно-хтонічним божествам (наприклад, він коха­нець своєї сестри і хоче бути женихом своєї матері). В образі Пушана простежу­ються чіткі хтонічні зв’язки, що вказує на його спорідненість із давньогрецьким козлоногим Паном, супутником та іпостассю Діоніса.

*, *

*

^Кіночим божествам доведичного і ведичного періодів, як і чоловічим, властиві складні комплекси різних характеристик, які в найзагальнішому вигляді відобра­жали такі моделі:

• модель цілісності і єдності, яка передавалася круговими орнаментами, кон­центричним плануванням споруд і була персоніфікована в образі Богині- Матері;

• модель дуальності протилежних і взаємодоповнюючих начал як осмислен­ня понять «Хаос-Космос» (наприклад, Образи Богині-Матері і Богині- Дочки, Вранішньої і Вечірньої зорі та ін.);

• модель триєдності і триіпостасності, що відображає вертикальну світобу­дову — верхній, середній і нижній світи (наприклад, астральні богині Ве- нери, Місяця, Персефона в давньогрецькій традиції або тріади богинь — у давньоіндійській: Іда-Іла, Сарасваті, Бхараті);

• модель чотиричленності горизонтальної структури і складу світобудови (наприклад, жіночі відповідності локапал або такі ж відповідності чо­ловічих божеств чотирьох стихій).

Іншими словами, кожне чоловіче божество мало свою жіночу паралель: на­приклад, творцям Дьяусу і Праджапаті Мати-Земля доводилася дружиною, Ашві- ни-близнята мали в якості дружин Ашвіні, ймовірно, такої самої природи близнят (табл. 13); тріада верховних богів індуїзму Брахма — Вішну — Шива підтримувала­ся такою ж тріадою своїх дружин Сарасваті — Лакшмі — Дурга; боги стихій (вог­ню, повітря, землі, води) також мали відповідних богинь-дружин (наприклад, дру­жиною бога вогню Агні була Агнайї, дружиною бога води Варуни — Варуні тощо). В результаті пантеон вищих богів і богинь становив 33 персонажі:

• триіпостасний творець, його триіпостасна жіноча відповідність і їх три- іпостастне дитя (триіпостасність як сукупність розуму, волі і почуттів) давали в сумі 9 сакральних персонажів;

• чотири стихії, кожна з яких мала ту саму триіпостастну природу, давала додатково ще 12 верховних божества;

• жіночі відповідності 12 чоловічим божествам включали в пантеон ще 12 персонажів.

Таблиця 13

ПРИКЛАД МОЖЛИВОЇ ДИХОТОМІЇ БЛИЗНЯТ ЧОЛОВІЧИХ І ЖІНОЧИХ БОЖЕСТВ

Згодом, мабуть, цей первинний 33-членний пантеон зазнавав різних змін (насамперед за рахунок витіснення жіночих божеств чоловічими), проте його чи­сельність зберігалася тривалий час, що, можливо, і знайшло своє віддзеркален­ня у давньоіндійському 33-членному пантеоні. Крім того, пантеон верховних бо­жеств доповнювався багатьма другорядними божествами, що з часом призводило до його значного збільшення (іноді до багатьох сотень і тисяч).

Найбільше число гімнів у Ріґведі присвячене Індрі, Агні і Сомі, тобто божествам переважно місячно-грозової природи, які відтісняли на другий план солярних бо­жеств. До місячно-грозових божеств належали і такі стародавні боги, як Парджа- нья, Дьяус, Варуна, а також Рудра.

Водночас Рудра, як і сонячний Савітар, вважався «батьком світу» і, можливо, пара Савітар-Рудра у вікопомні часи передувала парі Мітра-Варуна, як згодом парі Вішну-Шива. Рудра — попередник Шиви і одночасно його аналог, оскільки злиття образів Рудри і Шиви відбувалося вже на місцевому індійському ґрунті, під впли­вом автохтонних культів. Відомий також міф про шлюб Рудри із Землею, що умож­ливлює побачити аналог між образами Рудри, Парджаньї і Дьяуса, тобто богами водно-грозової природи. Серед дружин Рудри називають також Родасі або Рудрані, яка є можливою паралеллю богині ночі Ратрі, від якої, за однією з версій, пішов головний ведичний бог Індра. Іншими словами, довгий ряд богів Ріґведи — Пра- джапаті, Дьяус, Парджанья, Рудра, Пушан, Індра — можуть представляти або одну місячно-грозову сім’ю, або бути іпостасями архаїчного бога темної сторони світобудо­ви. Багато рис названих божеств у класичному індуїзмі об’єдналися в образі Ши- ви-руйнівника.

Справді, багато що вказує на те, що індуїстський культ Шиви виріс з культу Рудри, який увібрав в себе автохтонні уявлення. У свою чергу, Рудра пов’язаний з

Парджаньєю, який також уявлявся в подобі бика, вважався богом грозової хмари і дощу, був богом погоди, пов’язаним з водою, богом вітру Вата і Марутами. Пар- джанья володів, як і Рудра, сексуальною символікою і був дуже близький до Індри, який також уявлявся биком.

З часом в образі Рудри, як і інших ведичних богів, перепліталися різні риси, що призводило до ускладнення розуміння його первинних функцій. Наприклад, відомий сюжет, де Рудра, будучи асуром, є головою богів-девів у їх битві з асура- ми, яких очолює солярна Ушас. Битва богів і асурів відбувається через Тару — дру­жину Бріхаспаті-Юпітера, яку викрав Сома-Місяць. Таким чином, вказується на зв’язок космогонії Рудри-Шиви з Бріхаспаті-Юпітером, який вважався головним наставником і жерцем богів-девів. Сам Бріхаспаті (з образу якого пізніше виріс образ Брахми) уявлявся сином вогненного бога Агні і одночасно — його батьком. Дітьми Бріхаспаті вважалися сім мудреців — зірок Великої Ведмедиці, які, за ін­шою версією, визнавалися дітьми Ушас. Викрадена Сомою-Місяцем дружина Брі- хаспаті Тара народила сина Будху (уособлення планети Меркурій).

Батьком Соми-Місяця вважався Парджанья, дружиною якого була Земля (то­бто в цьому сюжеті Парджанья-Дьяус постає як одне божество). З Парджаньєю тісно пов’язаний бог вітру Вата, який, у свою чергу, тісно пов’язаний з іншим бо­гом вітру — Ваю (імена Вата і Ваю означають «Вітер», «Повітря»). При цьому Ваю завжди з’являється вранці, що дає можливість припустити подвійну природу бо­жества вітру Ваю-Вата, подібну до подвійної природи солярних близнят Ашвінів, де одна іпостась є вранішньою, а друга — вечірньою. Бог вітру — друг вод, він — первонароджений, він, як і шумерський бог повітря Енліль, заповнює повітряний простір. З богом вітру завжди поряд Індра, що вважається в Ріґведі, як і Варуна, «Царем світу» (раніше, як наголошувалося, цей титул носив Савітар). Ваю пов’я­заний також з Марутами (іноді навіть виступає як їх батько), що зближує його образ не тільки з Індрою, а й з Рудрою, які в багатьох своїх рисах є ідентичними. При цьому одним з епітетів Рудри названий Пашупаті (тобто «господар худоби»), що відповідає образу Пушана-Пана, також пов’язаного з Індрою. До бога вітру Ваю-Вата у ведичній традиції зверталися одночасно з Індрою і Праджапаті, що підтверджує спорідненість образів багатьох ведичних богів (Праджапаті, Дьяус, Парджанья, Варуна, Рудра, Пушан, Ваю, Вата, Марути, Індра та ін.).

Бріхаспаті — наставник і жрець богів — пов’язаний з сокирами і дубиною гро­му, він — основа всіх істот, створена Тваштаром. Тому Бріхаспаті (як і Ваю-Вата) вважається первонародженим і творцем богів (ототожнюється з Брахманом-Аб­солютом). Він — друг Індри і Марутів-Рудр. Дружиною Бріхаспаті була, як наго­лошувалось, Тара-Зірка, що народила від Соми-Місяця Будху-Меркурія. За іншою версією, матір’ю Будхи називають дружину Соми Рохіні, з якою її батько Дакша вступив в інцестуальний зв’язок (за третьою версією, Дакшу замінює Праджапаті, що вказує на аналогії в образах Праджапаті, Дьяуса, Дакші і Соми, тобто місячно- грозових божеств). При цьому вважається, що Сома вступив у сексуальні відноси­ни з Рохіні (під нею іноді розуміється і Ушас) у вигляді козла, що зближує образ Соми з Праджапаті, Дакшею і Пушаном, а також з усим рядом місячно-грозових божеств темної сторони світобудови. Син Соми Будха був одружений на Ілі (її ім’я ідентичне імені семітського місячного божества Іла), яка народила від нього першого царя Місячної династії.

Сома, як бог Місяця і священного галюциногенного напою, уявлявся в де­яких гімнах Ріґведи як пан і цар світу, бог богів, першотворець, пан закону, що вказує на період домінування місячно-грозових божеств, які протистоять за свої­ми функціями солярно-уранічним. Сома пов’язаний з громовержцями Індрою і Парджаньєю, він, як і вони, — Бик. Сома вважається сином Парджаньї, дружиною якого є Земля, і двоюрідним братом Бріхаспаті-Юпітера, у якого викрадає дру­жину Тару. Іноді Сома ототожнюється з богом смерті Ямою і називається жени­хом дочки Савітара — Сурії, тобто в образі Соми присутні риси Чорнобога-Аїда, прагнучого оволодіти «сонячною дівою».

Як Бріхаспаті-Юпітер був наставником і жерцем богів-девів, так і Шукра-Ве- нера був наставником і жерцем у асурів. Іншим його ім’ям було Ушанас, що, мож­ливо, вказує на чоловічу іпостась богині Ушас, що також має багато венеріанських рис. Батьком Шукри-Венери вважався Бхрігу (від кореня «палати», «сяяти»), який уявлявся то як маніфестація бога вогню Агні, то як породження сім’я Праджапаті, то як син Варуни. У Ріґведі ім’я Бхрігу вживається у множині і означає групу бо­жественних істот, які передали небесний вогонь людям і були його хранителями, що вказує, мабуть, на їх первинну вогненну природу, пов’язану з Агні.

Ягнг, за багатьма своїми рисами, є першобогом — Сонцем. Єдиним і три­іпостасним (Агні на небі, на землі і у воді). Він — асура, він Мітра, він Матарішван- творець. Він — самонароджений і всезнаючий, він — уособлення космічної сили (можливо, першосущого космічного жару — тапасу). При цьому відоме перетво­рення Агні на голуба, який у християнській теології символізує Святий Дух, що також має переважно вогненну природу. З часом Агні набуває все більше водно- грозових рис.

Ряд водно-грозових, лунарних божеств у Ріґведі продовжує образ Аджі Екапада («Одноногий козел»), який пов’язаний з Ахі Будхнья («Змій глибин»), а також з Пушаном і Індрою, що мають козлину символіку. При цьому Аджа Екапад вва­жається таким, що підтримує всіх богів. Його ім’я — це епітет Шиви, і він пов’я­заний з Рудрами-Марутами, що нагадує кам’яномогильних Ніндар, ім’я яких, як відомо, означає «Пан козла». Ахі Будхнья, як Змій Глибин, споріднений із дав­ньогрецьким Піфоном і ідентичний ведійському Врітрі. Він пов’язаний з водами і низом світобудови. Його ім’я — це ім’я Рудри і епітет Шиви, тобто Аджа Ека- пад, Ахі Будхнья, Врітра, Рудра, Шива, Пушан, Індра належать до одного класу сакральних персонажів.

З Аджа Екападом і Ахі Будхнья пов’язаний також Апам Напат («Син вод»), і всі вони є божествами ще загального індоіранського періоду. Персоніфікацією всіх видів вод-богинь виступають в Ріґведі Апас («Води»), якими керує солярний Савітар і в яких мешкає Варуна й Агні. Ці уявлення приналежні, ймовірно, до най­давнішого періоду, коли основне положення в системі вірувань належало Сонцю Всесвіту (Савітару), управителю водами праматері-Хаосу, від взаємодії з якими з’являється андрогінне божество, що розколюється згодом на дві складових в образах Агні-Мітри і Варуни. Наприклад, Апам Напат виступає не тільки як Син Вод, а й як епітет Агні, його дитя, пов’язане не тільки з водами, а й з вогнем. З Агні, як і з Варуною, пов’язується і Тріта Аптья (букв. «Третій, пов’язаний з во­дою»), який є в той же час атмосферним божеством, тобто сполучає безодню і небеса, воду і вогонь. Він пов’язаний також з Індрою і Сомою, з гріхами і пога­ними снами. Можливо, образ Тріти Аптья має паралелі із давньогрецьким Трито­ном — морським божеством, сином Посейдона, який, у свою чергу, багато в чому ідентичний Варуні, тісно пов’язаному з Тріта Аптья.

Образи вогненних і водних божеств, що втілюють первинні начала світо­будови, постійно змішувалися один з одним, перебираючи на себе ті або інші риси своїх антиподів. Наприклад, Матарішиван, виступаючий у Ріґведі одним з богів-творців, є таємним ім’ям Агні і в той же час він ототожнюється з Бріхас­паті й іноді уподібнюється Сомі. Крім того, він вважається управителем вітрів (що зближує його образ з Рудрою і Індрою), а також посланцем солярного Віва- свата.

Одним з центральних персонажів Ріґведи є Врітра — супротивник Індри, сутич­ка яких знаменує собою «вторинний» акт творення, тобто створення сучасного нам світу. Врітра буквально означає «Перешкода», він вважається первонародже- ним (тобто належить до найбільш раннього покоління сакральних персонажів). Врітра — син Дану, матері асурів-данавів. Врітра — змієподібний, він не людина і не бог, а уособлення перешкоди для вод. Якщо скористатися інтерпретацією ведизму Ф. Кейпера, що розглядає сакральні сюжети з позицій акту зачаття, то змієподібного Врітру можна уявити таким, що уособлює фалос, який перегоро­джує відхід вод під час пологів. При цьому під новонародженим треба, ймовірно, розуміти Індру, який згодом вбиває свого батька. Сексуальну символіку має і пече­ра Вала (ще один демон — супротивник Індри), після руйнування якої з’являється промениста Ушас. Врітра і Валу при цьому іноді вважаються братами (можливо також, що вони є прообразами — символами фалоса і вагіни, які набули важливо­го значення в культі Шиви).

Врітра тісно пов’язаний з місячно-грозовою сім’єю: він розпоряджається громом, блискавкою, градом і туманом, що зближує його образ з образами числен­них громовержців. Врітра, як і Варуна, живе у водах, і образи їх обох знаходять свої паралелі в образах господарів нижнього світу (наприклад, слов’янського Ве­леса). Врітра пов’язаний з числом 9, яке, як і «перевернена дев’ятка» 6, вказує на його зв’язок зі світом підземелля (Савітар, наприклад, пов’язаний з числом 3). Змієподібними, як і Врітра з роду данавів, є даси — ще один підрозділ асур, також пов’язаний з водами. До водно-хтонічної сфери належать і наги-змії. Царем цар­ства мертвих, тобто переважно водно-хтонічного світу, є Яма. Він не бог, а пер­ший смертний, хоча багато в чому тотожний Варуні (як, очевидно, й іудейському Єгові-Ямі). Він — чотириіпостасний (як і старозавітний бог), його зброя — палиця і петля (як у Варуни), його кольори — чорний і червоний (кольори Чорнобога), у нього — нога, що всохла (також одна з ознак хтонічного божества). Братом Ями вважається Ману — прабатько людей. Примітно, що Ману від потопу рятує риба, а Будду, за джерелами буддистів, — змій-наг, образи яких схожі з образами Енки, Ямми, які також пов’язані зі зміями.

Перехід від ведизму до брахманізму і до класичного індуїзму супроводжувався поси­ленням ролі магії, властивій системі шаманізму і пов’язаній з появою «Четвертої Веди» — Атхарваведи, а також висуненням касти брахманів. Домінуюче місце в релігії брахманів належало Брахманові-Абсолюту, а Веди були доповнені Брах- манами-коментарями, до яких примикали Араньяки, а останні стали джерелом Упанішад (близько VIII-VI ст. до н. е.). Образ Брахми, втілюючого Брахмана-Аб­солют, який є верховним богом брахманізму, пройшов у своєму розвитку кілька етапів: спочатку — Сонця, потім — Праджапаті, і нарешті — Бріхаспаті-Юпітера. Брахма, таким чином, це Бріхаспаті, що зближує його образ з образами верхов­них богів грецької, римської й інших індоєвропейських релігій цього періоду (Зевс, Юпітер та ін.).

Посилюється в цей період і роль жіночих божеств, що також є результатом впливу на ведичну релігію місцевих вірувань. Наприклад, однією з богинь Атхар­ваведи є гола Араті, ім’я якої, можливо, походить від легендарної країни Аратти. Спогади про неї зберігаються в кам’яномогильних, шумерських, давньоіндійсь­ких текстах, а стародавня країна Іранського нагір’я називалася Ашнан — як го­ловна богиня кам’яномогильної Аратти.

Окрім Брахми-Юпітера, на чолі індуїстського пантеону з’являються Ру- дра-Шива і Вішну-Сонце. В індуїзмі синкретичний образ Сонця — Праджапаті — Брахми зливається з доарійським божеством Нараяною, якому колись приносили людські жертви (характерна ознака культу Чорнобога), і таким самим неарійсь- ким Санкаршаною зміїної природи (він вважався царем змій і втіленням вселен­ського змія Шеши). Звідси, мабуть, зв’язок солярного Вішну з водно-хтонічним Шешу (як і Крішни), а також синкретизація образів Вішну-Шиви, що мають, поза сумнівом, протилежну природу.

«Закони Ману» (V ст. до н. е.) закріпили головуюче положення брахманів, а подальше становлення індуїзму було пов’язане з Махабхаратою, Рамаяною і Пу- ранами (початок н. е.). З’являється образ бога багатства Кубери, що має спочатку хтонічну природу і пов’язаний з родючістю (індійський аналог римського Плу- тоса-Плутона). Ним опікується Шива, що має з Куберою багато спільних рис (на­приклад, місцем мешкання обох названа гора Кайлас, розташована в Гімалаях). Брахма з часом поступається своїм пануючим положенням Вішну і Шиві. В культі Шиви головним об’єктом вшановування є фалос, що вказує на діонісійські риси цього культу. У шиваїзмі відтворені також архаїчні культи Богині-Матері, що теж вказує на діонісійство. З фалічними культами традиційно пов’язані культи змій. Наприклад, Шеша є царем змій (або нагів). Відомі й інші царі змій — Такшака і Васуки, які вважаються або братами, або іпостасями Шеши. З останнім пов’яза­ний Вішну, який спочатку виступав прямою протилежністю Шиві (як у грецькій опозиції Аполлон Діонісу), а згодом став з ним зближуватися. Об’єднаний культ Вішну-Шиви (Харіхари) — це своєрідний орфізм на індійському ґрунті, де змій Шеша — одна з можливих іпостасей Шиви.