Махабхарата і Рамаяна. Пурани
Важливим джерелом для вивчення Індії І тис. до н. е. є матеріали двох величезних епічних поем — Махабхарати і Рамаяни, про які вже згадувалося. Особливо велика за своїми розмірами Махабхарата (приблизно 85 тисяч шлок, що у вісім разів перевищує гомерівські «Одиссею» і «Іліаду» разом узяті).
Письмова фіксація поеми датується першою половиною І тис. до н. е. Зміст Махабхарати енциклопедично багатогранний, оскільки висвітлює найрізноманітніші відомості: про державне управління, форми політичної організації суспільства, соціальні відносини, економічний розвиток, традиції і звичаї, сімейні стосунки, культуру тощо. У поемі відобразився також процес додавання принципових рис індуїзму, культ богів Шиви й Вішну. Вступну частину УІ книги Махабхарати становить один з найважливіших релігійно-філософських творів Стародавньої Індії — Бхагавад- гіта, що відіграв помітну роль в історії не лише індійської релігії, а й всесвітньої культури. Загалом Махабхарата висвітлила той етап у розвитку давньоіндійського суспільства й держави, коли помітно підсилилася роль військового стану — кша- тріїв. Суперництву їх з брахманами за провідне становище присвячено чимало сторінок. Поступаючись за розмірами Махабхараті (24 тисячі шлок), Рамаяна також містить відомості про державний лад, суспільні відносини, повсякденне життя різних верств населення [14, 44-45].Важливі дані містять також Пурани — збірники переказів про богів, героїв, царів і мудреців, що містять різноманітні легенди про глибоку давнину, генеалогію богів, династичні списки, розповіді про створення світу, оповідання про різні народи, племена й держави. Зараз відомі тексти 18 головних, найбільш авторитетних Пуран і багато (понад 70) Упапуран (тобто «Молодших Пуран»). Пурани досить великі за обсягом (тільки в головній налічується понад 400 тисяч двовіршів — шлок), а найдавнішими з них є Ваю-пурана, Вішну-пурана і Матсья-пурана. Ядро пураніч- них сказань походить, на думку дослідників, з давніх-давен, а їхнє оформлення в цілісні оповідання відбувалося протягом століть: зустрічаються, наприклад, дані, що датуються до І тис.
до н. е. і початком ІІ тис. н. е. Тексти найдавніших Пуран датуються ІУ-УІ ст. Поряд з Пуранами джерелом вивчення історії й релігії Індії служать оригінальні писемні пам’ятки буддизму й джайнізму, які ми розглянемо у відповідному розділі [14, 45-50].Багато цінного міститься у граматичних трактатах і працях лексикографів. Головне місце серед граматичних трактатів належить Аштадхьян (Восьмикнижжю), створеному великим індійським ученим Паніні близько У-ІУ ст. до н. е. Автор згадує народи Східної, Центральної й Західної Індії, висвітлює форми державної влади, специфіку станово-кастової організації суспільства, розвиток економіки та ін. До праць граматиків приєднуються лексикографічні, найбільший інтерес серед яких викликає Амаракоша — санскритський словник, складений Амарасінхою, ймовірно, у У-УТ ст. Відому цінність представляють також художні твори. Наприклад, Пан- чатантра — збірник давньоіндійських казок, притч, розповідей, що відноситься, очевидно, до епохи Гупт. Найдавніші тамільські тексти, що з’явилися в Південній Індії в першій половині I тис. до н. е., є важливим джерелом вивчення індійської історії й релігії: граматичний трактат Толькаппіям, збірник висловлювань Курал, епічні поеми Шілаппадігарам і Манімехалей та ін. Значний історичний матеріал містять хроніки Шрі-Ланки — Діпавамса і Махавамса ТУ-У ст., а також відомості античних авторів (Геродота, Мегасфена, Страбона, Плутарха, Діодора Сицилійського) і мандрівників з інших країн [14, 50-56].