Структура міфології Ріґведи
Релігійно-міфологічна система є в Ріґведі основною. Їй підпорядкована й система трьох основних функцій, розроблена Ж. Дюмезілем, що простежується як у соціальному, так і в сакральному плані.
Наприклад, боги, що належать до найдавнішого прошарку індоєвропейських релігій, виконують такі основні функції: 1) магіко-ю- ридичну (тобто одночасно містичну й адміністративну); 2) військово-захисну; 3) функцію родючості. Втіленням першої функції варто вважати, очевидно, Мітру-Варуну як дві іпостасі колись єдиного верховного божества, які є уособленням мирної, світлої (Мітра) і караючої, похмурої (Варуна) сторони магіко-правової влади. Друга функція представлена громовержцем Індрою і Марутами — грозовими божествами. Ця друга функція у ведійський період затверджується у своїй перевазі над першою. Третя функція представлена переважно двома Ашвінами. Крім того, до найважливіших ведійських персонажів належать Агні, Сома, Сур’я, Ушас та ін. [179, 41-43].Відповідно до традиційного індійського коментарю ведійських богів прийнято класифікувати не за трьома основними функціями суспільства, а за трьома основними сферами світобудови: небо, повітряний простір (атмосфера), земля. При цьому небесними богами вважають Мітру, Варуну, Сур’ю, Ушас, Ашвінів та ін.; атмосферними — Індру, Марутів, Рудру й інших богів, пов’язаних із громом, блискавкою, дощем, вітром; земними — Агні, Сому та ін. Водночас є боги, які не пов’язані з названими сферами (наприклад, творці Тваштар і Вішвакарман) або взагалі означають абстрактні поняття (наприклад, Вач — мова, Манью — гнів). Між цими групами богів є група Адітьїв — боги, породжені досить абстрактною богинею Адіті, серед яких Мітра, Варуна, Індра та ін. Традиційно їх прийнято вважати богами небесної сфери, але є й інша точка зору, відповідно до якої Адітьї — це клас абстрактних понять (наприклад, Варуна — «Щира мова», Мітра — «Договір», Ар’яман — «Гостинність» тощо).
Не до кінця з’ясованим залишається феномен, що виражають Ашвіни (небо й земля, день і ніч, ранкові й вечірні сутінки або зірки), Рудра (буря, бог гір і лісів, бог тропічного клімату з його катастрофічними явищами), Варуна (всеосяжне небо, Місяць, космічний океан, земні води) і деякі інші боги [179, 43-45].У Ріґведі існує шар, приналежний до текстуального опису акту створення. Наприклад, Небо й Земля нерідко символізують чоловіче і жіноче начало: Небо — батько, Земля — мати, а боги — їхні діти. Первісне небо й земля були злиті, і один з подвигів — космогонічний акт, приписуваний багатьом богам, полягав у тому, що породжений ними бог їх роз’єднав. Нерідко в Ріґведі виступає лише одна-дві антропоморфні риси будь-якого сакрального персонажа, фізичний вигляд якого залишається не цілком ясним. Наприклад, солярний бог Савітар — це насамперед підняті вгору благословляючі золоті руки, Марути — це виблискуючі списи в руках і кільця на ногах, Тваштар — це рука із залізною сокирою, якою він може змайструвати будь-який предмет. Основним варіантом для Ріґведи є антропоморфний вигляд богів, проте Індра нерідко виступає у формі бика, Агні — коня, Пушан — козла, а корова згадується як мати Марутів. З усіх персонажів Ріґведи тільки два відомі винятково в їх териоморфному вигляді: це АджаЕкапад («Одноногий козел») і Ахі Будхнья («Змій глибин») [179, 45-47].
У Ріґведі відомі не тільки боги, але й обожнені предки, а також напівбоги, які частіше представлені цілими класами: Рібху — діяльні майстри, Апсарас — прекрасні німфи, Гандхарви — пов’язані із Сонцем улюблені Апсарас та ін. Сонми «предків» очолює Яма — «цар мертвих». Боги-творці в Ріґведі, як спостережено, належать до категорії «абстрактних богів». З них найбільш повно представлений Тваштар, з яким пов’язані певні міфологічні сюжети: наприклад, історія його ворожнечі з Індрою, що є, за однією з версій, його сином, і перемога Індри над ним, яка відмітна тим, що Тваштар виготовив для Індри дубину-ваджру. Інші боги-твор- ці менш визначені — це Праджапаті, прабатько всіх істот; Вішвакарман, бог, що все створює; Тапас («Космічний жар»), що виступає як основний космогонічний фактор, та ін.
[179, 47-49].Сакральних персонажів, що мають загальноіндоєвропейський характер, у Ріґведі кілька. Це насамперед Батько-Небо (Дьяус-пітар), від якого пішли всі боги. Загалом цей першобог відсунутий на далеку периферію: особисто йому не присвячено жодного гімну, кілька гімнів присвячено об’єднаному божеству Небо-Земля (Дьяус-Прітхіві) — прабатькам Всесвіту, відомі також випадки вживання слова «dyaus» жіночого роду. До індоєвропейського періоду належать також вищі божества, чия природа пов’язана зі світлом (вед. div — «світити», deva — «боги»). Індоєвропейського походження й богиня Ушас — богиня Вранішньої зорі. Ім’я й багато атрибутів бога-громовержця Парджанья знаходять близькі відповідності в інших індоєвропейських традиціях: слов’янський Перун, литовський Перкунас, хетський Пірва та ін. Зіставлення ведійського імені Бхага (один з Адітьїв) з авестійським і старослов’янським найменуванням «Бог» також є етимологічно бездоганним. До індоіранського пласту варто віднести Мітру, Варуну, Індру, Насатьїв (Ашвінів). При цьому в Ріґведі боги називаються «дева», але є, крім того, назва «асура» (порівн. asu — «життя», «життєва сила»), що може позначати й вищих богів, і демонів (в Авесті ж, як зазначалося, дева — демони, асури — боги). Імовірно, вважає згадувана вже дослідниця Т. Єлізаренкова, у період індоіранської спільності існувало два класи сакральних персонажів — дева й асура. Відділення індійської гілки від іранської супроводжувалося вибором одного класу богів для кожної з цих груп племен і пониженням іншого класу до положення демонів [179, 50-55].
Як показує реконструкція, в Авесті зберігається індоіранський комплекс у більшій цілісності, ніж у Ріґведі. Головний бог Ріґведи Індра має епітет Врітрахан («Убивця Врітри»). А в Авесті Індра й Врітрахан — це різні персонажі: Індра — ім’я одного з незначних демонів, а Врітрахан (авест. Веретрагна) — ім’я бога перемоги. Ведійський бог Варуна функціонально близький авестійському Ахурамазді, що очолює сімку небесних божеств, близьких за своїми функціями ведійським семи Адітьям (до яких належить і Варуна).
Індоіранським є також назва божества й напою Соми (авест. Хаома). Цар померлих у Ріґведі — Яма, син Вівасванта (восьмого з Адітьїв) — має в «Авесті» паралель з Їма Вівахвантом (санскритське «s» переходить в авестійське «h»). Тотожність поширюється й на деякі другорядні персонажі (наприклад, Апам Напат), а також на культ вогню й поклоніння водам. Остання частина ведійського пантеону, що не має відповідностей із загальноіндоєвропей- ським й індоіранським, виникла, як видно, вже на індійському ґрунті. При цьому в Ріґведі з богами, що належать до найдавнішого, загальноіндоєвропейсько- го періоду, майже не пов’язано ніяких сюжетів. Висування Індри (авестійського дрібного демона) на позицію головного бога викликало переміщення в пантеоні, внаслідок чого був відсунутий убік Варуна. Витісненим з позицій деміурга виявився й Тваштар. Це висування знайшло своє відбиття в кількох сюжетах Ріґведи, що оповідають про конфлікти Індри з різними богами: з Ушас (Індра розбив її візок, і вона, налякана, біжить від нього), з Марутами (Індра з’їв їхню жертву, й вони постали проти нього) та ін. Індра, відповідно до деяких текстів Ріґведи, убив свого батька, а мати не хотіла народжувати Індру. Поступово головна функція Індри применшується, й уже в Атхарваведі помітно підсилюються, порівняно з Ріґведою, культи Рудри й Вішну. Набирає також ваги Праджапаті — прабатько всіх істот. Надалі така трансформація приводить до тріади класичного індуїзму: Брахма — Вішну — Шива [179, 55-58].