Ведійська (або ведична') релігія — це сукупність релігійно-міфологічних уявлень ведійських аріїв, які вторглися в II тис. до н. е. у Північно-Західну Індію й поступово розселилися у східному й південному напрямках [139, I, 220].
При цьому під ведійською релігією зазвичай розуміють релігійно-міфологічні судження аріїв періоду створення Вед, а іноді — і періоду створення Брахман (прозаїчних коментарів до Вед) і Упанішад (таємних вчень філософсько-релігійного характеру, генетично пов’язаних з Ведами, які, проте, відображають уже іншу культурну традицію).
Хронологічно ведійська релігія (включаючи етап брахманізму) датується епохою між серединою II і серединою I тис. до н. е., коли спочатку егалітарний устрій ведійського суспільства перебував вже на стадії формування військової демократії, для якої характерна соціальна диференціація.Джерела ведійської релігії сягають релігійно-міфологічних уявлень індоєвропейських племен значно давнішого періоду (не пізніше III-IV тис. до н. е.), у тому або іншому ступені модифікованих в умовах життя ведійських аріїв (виявлені, наприклад, ведійські й кельто-італійські паралелі, а також греко-індоіранські). Зіставлення даних ведійської релігії в їхньому язиковому вираженні з фактами інших індоєвропейських традицій свідчить про виняткову архаїчність вихідних понять арійського ведизму й про походження більшої частини елементів ведичної релігії зі спільноіндоєвропейського релігійно-міфологічного й культурно- лінгвістичного фонду. Ще очевидніші зв’язки ведичної релігії із давньоіранською, що дають змогу надійно реконструювати ядро єдиного індоіранського пантеону, деякі загальноміфологічні мотиви, подібні риси ритуалу (включаючи жрецьку організацію) і основні елементи вихідної релігійно-міфологічної концепції, що відрізняється від інших давніх індоєвропейських традицій. При цьому існуючі розходження між ведійською і давньоіранською релігіями уможливлюють уточнити проблему хронології й напрям еволюції колись єдиної релігійно-міфологічної системи [139, I, 221].
Оскільки наявні документи з давніх архівів Богазкьоя, Тель-Амарни, Мітан- ні, Нузі, Алалаха свідчать про перебування аріїв, близьких до ведійських племен, у Передній Азії в середині II тис.
до н. е. — ці дані також можуть бути використані для характеристики протоіндоарійської релігійно-міфологічної системи, що збігалася з ранньою ведійською релігією або дуже до неї близькою. У ведійській релігії відбивається також певна подібність з релігійно-міфологічними уявленнями давньої хараппської культури долини Інду, що існувала до вторгнення ведійських аріїв. Імовірно, йдеться про запозичення, які відбулися особливо під впливом контактів аріїв з автохтонним населенням Індії далі на південь і схід від долини Інду: образ Світового дерева у вигляді ашваттхі, який зустрічається у ведійській релігії, багатоголові або багатоликі боги, Велика богиня, композиція з птахів і змій, Рудра-Шива, почасти Вішну, деякі символи (свастика, лінга, йоні та ін.), окремі уявлення про міфологізований простір і час, планети тощо знаходять аналоги не тільки в даних цивілізації долини Інду, а й в інших традиціях цього ареалу [139, I, 221].Ведійські боги індоаріїв населяють всі сфери світобудови. Небесну сферу населяють боги, пов’язані зі світлом, Сонцем, зірками й прихильні до людей. До їх числа належать Ашвіни, сини давнього бога неба Дьяуса — двоє могутніх бога- тирів-близнят й божественних цілителів, що роз’їжджають небом на колісниці. За Ашвінами на небо сходить Ушас — богиня зорі, промениста дочка Дьяуса й сестра богині ночі Ратри. За прекрасною Ушас слідує закоханий у неї сонячний бог Сур’я, який підтримує все небесне склепіння. Животворящу силу Сонця втілює в собі інший сонячний бог — Савітар («Побудник», «Живитель»), він — Сонце, сховане від людських очей, невидиме вночі після заходу. До сонячної родини належить і Пушан — брат сонячної діви Сур’ї, дочки сонячного бога Сур’ї. Пушан — захисник худоби, але його культ згодом згасає. До сонячних божеств Ріґведи належить і Вішну. Земну сферу населяють бог вогню Агні, місячний бог хмільного трунку Сома, богиня землі Прітхіві й інші боги, об’єднані єдиним ім’ям «Васу». Культ вогню Агні походить ще від індоєвропейського періоду, тобто дуже давній.
Пізніше Агні зображувався у вигляді воїна на золотій колісниці, вогневолосий і червонобородий, із залізними зубами й численними очима, якими він дивиться одночасно в різні боки й реве, як бик. Агні живе в кожному будинку як бог домівки, він благодійник людей, що спустився до них зі світу богів. Земні боги Васу є підлеглими Індри — головного «атмосферного» бога, бога-громовержця, бога бурі й дощу, найпопулярнішого бога Ріґведи (гімни, присвячені йому, становлять чверть усього священного зібрання). Індра уявляється могутнім і непереможним воїном-велетнем із золотим волоссям, що мчить між небом і землею на золотій колісниці, якою керує бог вітру Ваю («Найшвидший з богів»). Його бойова дружина складається з Марутів — божеств бурі. Атмосферним божеством є й Рудра — лютий бог-руйнівник, «червоний вепр небес, що насилає хвороби на людей і порчу на худобу”. Він же — найвидатніший цілитель. Рудра має вигляд дикого чорноволосого мисливця, одягненого у звірину шкуру. Супроводжує «Ревучого» страшне воїнство — Рудри, що несуть страх і руйнування. Індра, Ваю, Марути, Рудра — всі вони належать до «атмосферних» богів. Особливе місце серед ведійських богів посідають Варуна й Мітра, яких часто поєднують в одну пару. Варуна — вседержитель світового закону (рити) — сидить на величезному троні в тисячоворітному палаці на дні океану (іноді — на небі) і править звідти світом. Він — небесний суддя й каратель [242, VI, ч. I, 429-432].Розглянемо «тришаровий» ведійський пантеон докладніше.