Десять канонічних аватар Вішну
У Махабхараті, Рамаяні і потім в Пуранах, де учення про аватар приймає канонічну форму, викладені міфи про численних аватар Вішну, серед яких загальновизнаними і найшанованішими є десять [139, I, 24]:
1.
Матсья («Риба») — у своїй першій аватарі Вішну заміщає Праджапаті (а також Брахму) у брахманічній легенді про потоп. Втілившись у рибу, Вішну рятує від потопу сьомого Ману — Вайвасвата, а також багато ріші і насіння всіх рослин, які Ману бере з собою на корабель. За версією «Бхагават-пурани», Вішну в цій аватарі вбиває демона Хайягріву і повертає викрадені демоном чотири Веди. Хайягріва (давньоінд. «той, що має шию коня») — це дайтья, який викрав з вуст Брахми, коли той спав наприкінці кальпи, чотири Веди. Це загрожувало новому творенню світу, і Вішну у своїй аватарі риби убив Хайягріву і повернув Веди Брах- мі. В пізніших міфах Хайягріва, навпаки, сам стає втіленням Вішну і рятує Веди, вкрадені дайтьями Мадху і Кайтабхою (Бхаг.-пур. II 7, 11 та ін.).2. Курма («Черепаха») — друга аватара Вішну також відображає дуже архаїчні уявлення, де черепаха (Праджапаті) втілювала силу космогонії. У вішнуїтських версіях міфу Вішну у вигляді черепахи занурюється на дно молочного океану, щоб врятувати загиблі під час потопу цінності. Боги й асури встановлюють на черепасі гору Мандару в якості збивачки і, обмотавши навколо неї змія Васукі (Шеша), починають сколочувати океан, з якого здобувають напій безсмертя амріту, богиню Лакшмі, Місяць, апсару Рамбху, корову бажань Сурабхі і деякі інші священні істоти і предмети.
3. Вараха («Вепр») — брахманічна легенда про Праджапаті-вепра в цьому випадку також віднесена до Вішну. Щоб врятувати землю, яку демон Хіраньякша втопив в океані, Вішну втілився у вепрові, вбив демона в поєдинку, що тривав тисячу років, і підняв землю на своїх іклах.
4. Нарасинха («Людина-лев») — в цій аватарі Вішну позбавляє землю від тиранії демона Хіраньякашипу (брата-близнюка Хіраньякши) — царя асурів, який отримав від Брахми дар невразливості і завдяки цьому захопив владу над всіма трьома світами.
Хіраньякашипу жорстоко переслідував свого сина Прохладу, ревного шанувальника Вішну, і Вішну, перевтілившись у напівлюдину-напівлева, з’явився на допомогу своєму прихильникові і розтерзав його батька-демона кігтями.5. Вамана («Карлик») — в цій аватарі Вішну протистоїть цареві дайтьїв Балі, який завдяки своїм аскетичним подвигам отримав, як колись цар асурів Хіраньякашипу, владу над трилокою — трьома світами (небом, землею, підземним світом) і підкорив богів. Вішну, перевтілившись у карлика, з’явився перед Балі і попросив у нього стільки землі, скільки зможе відміряти своїми трьома кроками. Отримавши згоду Балі, Вішну першими двома кроками покрив небо і землю, але від третього кроку утримався, залишивши Балі підземний світ — поталу. В основі цієї аватари лежить міф космогонії Ріґведи про три кроки Вішну.
6. Парашурама («Рама з сокирою») — втілившись в сина брахмана Джама- дагн-Парашураму, Вішну знищив безліч кшатрїїв і звільнив від їх пригноблення варну брахманів. Парашурама названий так у зв’язку зі зброєю — сокирою, отриманою ним від бога Шиви, а належав він до роду Бхрігу. Парашурама «тричі по сім разів очищав землю від кшатріїв, наповнивши їхньою кров’ю п’ять озер» (Мбх. III 117, 9). Після знищення варни кшатріїв Парашурама-Вішну передав землю у володіння брахманам, а сам віддалився жити на гору Махандру.
7. Рама і 8. Крішна — головні аватари Вішну, які стали незалежними об’єктами найважливіших індуїстських культів і володіють власною розгалуженою системою вірувань. Ці аватари ми розглянемо докладніше нижче.
9. Будда — в аватарі Будди Вішну спокушає нестійких у вірі відмовитися від релігійного боргу і шанування Вед і тим самим прирікає їх на загибель (Вішну- пур. 3, 17-18). Втілення Вішну в Будду відтворює спробу інтерпретації індуїзмом учення Будди і включення його образу до індуїстського пантеону.
10. Калкі («Білий кінь») — Вішну, сидячи на білому коні, з виблискуючим мечем в руці, винищує лиходіїв, відновлює дхарму і готує прийдешнє відродження світу. Це єдина майбутня, месіанська аватара Вішну, і відбудеться вона, за індуїстською хронологією, наприкінці каліюги сучасного історичного періоду (махаюги).