Рама і його життя
Рама (давньоінд. «темний») — це сьома аватара Вішну, в якій він позбавляє богів і людей від тиранії царя ракшасів Равани (цьому присвячений епос Рамаяна). Равана (давньоінд. «той, що реве») наділений рисами дракона: має десять голів, здатний пересуватися по повітрю на своїй колісниці Пушнаці, живе серед вод на острові Ланка, розоряє землі, пожирає живі істоти, викрадає жінок.
За Рамаяною Равана 10 тисяч років вдавався до суворого подвижництва і за це Брахма нагоро- див його даром невразливості для богів і демонів. Завдяки цьому дару Равана отримав владу над трьома світами (трилокою): він вигнав свого зведеного брата Куберу з Ланки і заснував там царство ракшасів; переміг Індру, примусив богів прислужувати собі у своєму будинку (Агні був його кухарем, Варуна доставляв йому воду, Кубера — харчі, Ваю підмітав підлогу тощо). Щоб позбавитися від тиранії Равани, боги попросили Вішну народитися із зовнішністю смертної людини — Рами. Рама вбив Равану в битві під Ланкою, вразивши його в серце стрілою Брахми. При цьому головна дружина Равани — Мандодарі разом з іншими його дружинами спалила себе за звичаєм на поховальному багатті чоловіка [139, II, 362].Земними батьками Рами були цар Айодхьї Дашаратха (нащадок Сонячної династії) і його дружина Каусалья, а предком Рами вважається Рарху — легендарний цар Сонячної династії. Коли Рама став юнаком, він одружився на царівні з Віде- хі — Сіті (давньоінд. «борозна») — богині ріллі, яка з’явилася з борозни на зораному полі і була взята за дочку царем Відехи Джанакою (у джайнській, малайській, кампучійській, тибетській, хотанській і деяких інших Рамаянах вона — дочка Равани, покинута своїми батьками). Матір’ю Сіти називається Земля, а у вішнуїтській релігії вона розглядається як аватара дружини Вішну Лакшмі. Проте, на думку сучасних релігієзнавців, спочатку Сіта вважалася дружиною Індри (зокрема, в його іпостасі бога дощу Парджаньї), що дає змогу розглядати конфлікт Рами і Равани як варіант ведійського міфу про боротьбу Індри і Врітри, який має, очевидно, календарно-землеробське походження [139, II, 439].
Заради Сіти Рамі довелося пройти шлюбне випробування і зламати лук Шиви, який до нього не міг навіть зігнути жоден з претендентів на руку царівни. Дашаратха вирішив проголосити Раму своїм спадкоємцем, проте його друга дружина Кайкейї, якій колись Дашаратха обіцяв виконати два її бажання, зажадала від нього, щоб він на 14 років вигнав Раму з Айодхьї, а спадкоємцем зробив її сина — Бхарату. Разом з Рамою у вигнання йде його зведений брат Лакшмана і Сіта, а Дашаратха незабаром помирає, не витримавши розлуки з улюбленим сином. Живучи відмовниками в лісі, Рама і Лакшмана здійснюють багато подвигів і вбивають кілька могутніх ракшасів, розгнівивши цим Равану. Равана викрадає Сіту і відносить її на колісниці по повітрю у свою столицю на острів Ланка. Після довгих і безплідних пошуків Сіти Рама укладає союз з царем мавп Сугривою. Мудрий радник Сугриви Хануман проникає на Ланку і виявляє там Сіту [139, II, 366].
Хануман — це божественна мавпа, син бога вітру Ваю (або Марут) і мавпи Ан- джани. Хануман здатний літати по повітрю, міняти свою зовнішність і розміри, може виривати із землі горби і гори. За однією з легенд, відразу ж після народження Хануман схопив Сонце, прийнявши його за щось їстівне. На захист Сонця виступив Індра і поцілив Хануману в щелепу своїм перуном (звідси його ім’я — «той, що має розбиту щелепу»). У Рамаяні Хануман є одним з головних героїв, вірним другом Рами і Сіти. У пошуках Сіти Хануман одним стрибком перелітає на Ланку, вбиває дорогою чудовиськ і підпалює місто. Потім Хануман повертається до Рами і разом з ним бере участь в поході на Ланку, де вбиває сина Равани Акшу. Після перемоги Ханумана над ракшасами Рама винагороджує його даром вічної молодості. Хануман присутній і в Маха.бхара.т.-і, де він оголошує пандаву Бхіме, що він його брат (Бхіма, як наголошувалося, теж син бога Ваю), і сповіщає йому вчення про чотири юги, а також про обов’язки чотирьох варн (Мбх. III 146-151). Хануман вшановується в індуїзмі як наставник в науках і покровитель сільського життя.
Часто зображується у войовничій зовнішності, з дубиною в руці, зневажаючим богиню — хранительку Ланки [139, II, 577].Рама за допомогою Ханумана очолює військо мавп і ведмедів, будує через океан міст і бере в облогу Ланку, де в поєдинку перемагає десятиголового Рава- ну. Звільнивши Сіту, Рама повертається з нею в Айодхью, і Бхарата добровільно поступається йому царством. В Айодхьї, послухавшись незадоволення підданих, які звинувачували Сіту в невірності з Раваною, Рама виганяє її в ліс. Сіта знаходить собі притулок в обителі аскета Вальміки — легендарного автора Рамаяни і «першого поета», якому приписується винахід епічного віршованого розміру — шлокі [139, I, 212]. Рама знаходить у Вальміки своїх синів Кушу і Лаву, закликає до себе Сіту, проте Сіту на її прохання поглинає Мати-Земля, і подружжю судилося з’єднатися лише на небі [139, II, 366].
Як аватара Вішну Рама стає відомим близько III ст. н. е., а починаючи з XI ст. культ Рами стає одним з двох (разом з Крішнаїзмом) найважливіших культів індуїзму. В північноіндійському вішнуїзмі ім’я Рами означає вище божество і Рама розглядається як єдине і всеосяжне втілення творчого начала — Абсолюту, вищої об’єктивної реальності — Брахмана. З Індії оповідь про Раму проникла в багато країн Азії, а сюжети з Рамаяни знайшли широке відображення в образотворчому мистецтві Південної і Південно-Східної Азії. Основними культовими центрами рамаїзму в Індії є [139, II, 366]:
• місто Ауд поблизу Файзабада (де колись, за переказами, розташовувалася Айодхья — столиця царства Рами);
• Бітхур — місце обителі Вальміки, де жила Сіта і народилися Куша і Лава;
• гора Читракут (Рамешварам) — крайня південна точка Індостану, звідки Рама, за переказами, переправлявся на Ланку;
• Сіта-Емійя на Ланці — місце ув’язнення Сіти в полоні у Равани та ін.