Палеоазійські й палеоафриканські корені

Налеоазійська релігійно-міфологічна система, до якої належать і вірування єнісейських кетів, ґрунтується на космологічній концепції поділу світобудови на верхній, середній і нижній світи.

До істот зараховуються також мухомори, що вважаються особливим плем’ям. Мухомори — джерело наркотичної ритуальної їжі — відіграє велику роль у міфології всіх палеоазійців (сучасні дослідники припускають, що священний напій індоаріїв та іранців — сома або хаома — також готували з мухоморів). Господарями моря, риб і морських тварин вважаються в палеоазійців не дуже симпатичні персонажі, які є подружжям з чорними обличчями, одягом їм слугують кишки морських тварин, а їжею — потопельники. Загалом «чорний», «лівий», «західний», «нижній» у палео- азійців демонічні так само, як і «місячний». У сказаннях про Ворона — культурного героя і першопредка палеоазійців — ніби сфокусована вся палеоазійська система вірувань, а в його образі найбільш чітко проявилися деякі її загальні риси, що ріднять палеоазійську релігію (одну з найархаїчніших в Азії) з іншими архаїчними релігійно-міфологічними системами [74, II, 275-278].

Таким чином, релігійно-міфологічні системи південних дравідів і бореалів-єнісейців є прямо протилежними, хоча досить ймовірні їхні ранні контакти на території Середньої Азії, де в давнину жили єнісейські, дравідські й північнокавказькі прает- носи, що зіткнулися пізніше з праіндоіранськими спільнотами. Релігія єнісейських кетів являє собою, ймовірно, осколок архаїчної бореальноїсистеми вірувань (колись спільної для майбутніх індоєвропейських, уральських і алтайських народів). Звід­си, очевидно, її чіткі паралелі з рядом індоіранських уявлень. Основними рисами єнісейської релігії є: Єдиний Бог, що уособлює сакральний верх, Небо і Сонце, а також перевага «правого», «східного», «чоловічого» над «лівим», «західним», «жіночим», що ототожнюється з водно-хтонічним низом і Місяцем. Останні ха­рактеристики найповніше відповідають дравідійським релігійно-міфологічним уявленням, де головне місце належало Великій богині та її партнерові місячно-рослин­ної природи з розвинутим зміїним культом.

Дуже ранні сліди цього зміїного (фалічного у своїй основі) культу виявлені недавно міжнародною археологічною експедицією в Республіці Ботсвана (Південна Африка), про що широко сповіщалося в засобах масової інформації (див., напр.: За вільну Україну плюс. — 2006. — № 48. — С. 14). В одній з печер там знайшли кам’яний виступ 6 м заввишки і 2 м завширшки, що зображує гігантського змія з трикутною голо­вою. Крім того, на стінах цієї печери було виявлено від 300 до 400 зображень змія-піто- на, вирізаних у скельній породі. Ці зображення, за оцінками археологів, були вико­нані ще 70 тис. років тому, тобто задовго до поширення неоантропів-кроманьйонців. Під самим зображенням змія була вирита двометрова яма, що, імовірно, використо­вувалася для жертвопринесень у процесі доісторичних обрядів та містерій. Символ змії, як відомо, присутній в усіх системах вірувань «Чорної Африки» і близької їй Океанії, а також в Індостані й інших південних регіонах Азії. Примітно, що дравідські народи з їхнім розвиненим культом змій живуть сьогодні переважно саме в Індостані й Південній Африці, де і була знайдена зміїна сакральна печера-святилище.

Шанування жінки-богині та її сексуального партнера у вигляді змія пошире­не і сьогодні на дравідійському півдні Індостану, представленого, в основному, австралоїдними народами, що майже цілком асимілювали європеоїдний компонент дравідомовних творців Хараппської цивілізиції. До останніх, зважаючи на все, належали і еламіти, які зазнали також впливу північнокавказьких, єнісейських та інших палеоазійських народів. Ці й наступні контакти із шумеро-аккадцями та індоєвропейцями призвели в середині II тис. до н. е. до зміни релігійно-міфоло­гічних уявлень еламітів з переважно матріархальних на переважно патріархальні.

Генетичне споріднення з еламітами, як ми знаємо, мали й інші народи Се­реднього Сходу (каспії, лулубеї, кутії, касити), що у районі Закавказзя тісно сти­калися з давніми північнокавказькими народами. Саме там, під час міграції давніх іранців, виникла держава Мідія, що відіграла значну роль у становленні Іранської імперії.