Сино-кавказькі єнісейці
Єнісейські мови, досить поширені в давнину, сучасні лінгвісти відносять до гіпотетичної макросім’ї, що одержала назву сино-кавказької (до неї, як зазначалося, зараховують також хатську, урартську, хуритську, етруську, шумерську, баскську в Іспанії, бурушаскі в Гімалаях, китайсько-тибетські мови і мови на-дене північноамериканських індіанців).
Прихильники цієї гіпотези вважають, що сино-кавказька макросім’я зародилася в Центральній Азії наприкінці палеоліту — початку мезоліту, звідки носії частини діалектів цієї макросім’ї переселилися ближче на захід, де вступили в ранні контакти з носіями частини ностратичних мов у ареалі Кавказу і прилеглих до нього з півдня районів. Частина сино-кавказької макросім’ї дала початок ранньому населенню значної території Середньої Азії, гідроніми якої, наприклад, свідчать про проживання носіїв єнісейських мов на землях сучасного Казахстану (ще до часу пересування через нього носіїв індоєвропейських, уральських і тюркських діалектів). При цьому висловлюється припущення про південне походження єнісейських мов, носії яких прийшли в Південний Сибір або з південно-східних (Памір), або з південно-західних районів (Верхній Іртиш та ін.) [див.: 65, I, 133, 492].Єнісейці ( остяки, кети — «людина») живуть у нижньому плині Єнісею (нинішній Красноярський край РФ) і становлять сьогодні групу трохи більшу однієї тисячі чоловік. Предки кетів-єнісейців сформувалися не пізніше епохи бронзи на півдні межиріччя Обі та Єнісею внаслідок змішування давніх монголоїдів з європеоїдами Південного Сибіру. Пізніше (у I тис. н. е.) вони вступали в етнічні контакти з тюрками, самодійцями й уграми. Не виключено, що давньотюркське рунічне письмо знаменитих Орхоно-єнісейських написів має певний зв’язок з культурою цього архаїчного етносу, що поєднує у собі елементи культури тайгових мисливців і річкових рибалок, а також південно-сибірських й центральноазійських кочівників [77, 211].
Дивна за своєю складністю й розвитком кетська релігійно-міфологічна система, у якій є лише один бог — Єсь (букв. «Бог», «Небо»), ідентифікований іноді з християнським Богом (примітно, що кети офіційно належать до православного віросповідання). Єсь — це обожнене і персоніфіковане Небо, він має також деякі риси громовержця й іноді ототожнюється із Сонцем. Вищий рівень кетської моделі світу (усього таких рівнів шість) належить Єсю. Йому протистоїть на значно нижчому рівні носитель- ка зла Хоседем, що живе в землі або в морі (іноді її називають Нижня мати). Хоседем на її рівні світобудови протистоїть Томем («Мати жару», яку іноді називають «позитивною Хоседем», що нагадує образи Вранішньої і Вечірньої зірки). Вважається, що колись Єсь і Хоседем були подружжям і жили на небі, але Хоседем зрадила солярно-уранічному Єсю (за одним варіантом — пішла до Місяця) і була вигнана Єсем на землю, униз. З Єсем пов’язана заборона ховатися під деревом (зазвичай модриною) під час грози, оскільки він блискавкою-громом убиває нечисту силу, що ховається в дереві (наприклад, у шумерів був Хумбаба, можливо, споріднений з елам- ським Хумпаном, а заборона ховатися під деревом під час грози поширена серед багатьох іберійсько-кавказьких народів) [74, I, 642-643].Особливий клас у кетській міфології становлять небесні об’єкти, серед яких їм були відомі Велика Ведмедиця, Оріон, Полярна зірка, Арктур, Орел, Лев, Плеяди й інші сузір’я і зірки, а також планети. Кети вірили в безсмертя душі, яка переходить від однієї живої істоти до іншої, що виявляє паралелі в давньоіндійських уявленнях. Після смерті душа людини потрапляє або на небо, або в підземне царство (до Хоседем), що відповідає уявленням раю і пекла ряду давніх систем вірувань. Душа (ульвей) поєднує людину з міфологічним образом ведмедя, що уявляється померлим родичем. Полювання на ведмедя в кетів супроводжувалося циклом обрядових дій та звеселянь (так зване ведмеже свято, значно поширене в австралоїдних айнів). Велику роль у житті кетів відігравали шамани, які виконували роль цілителя, провісника, поета, посередника між людьми і світом духів.
Поряд зі звичайними «білими» шаманами існували і шкідливі «чорні» (або «ведмежі»), пов’язані з нижнім світом [74, I, 644].Характерною рисою кетських вірувань є їх послідовно дуалістичний характер, де протиставляється, з одного боку, верх, небо, схід, грім, спека, вогонь, птахи, Сонце і низ, земля, захід, вода, Місяць — з другого. Цей розподіл співвіднесений і з двома дуально-опозиційними половинами племені за принципом вода — вогонь: «половина людей вогню» співвіднесена з верхнім світом і птахами, а «половина людей води» — з нижнім світом, підземними і водяними тваринами. Згідно з кетськими уявленнями після створення світу відбулося вже кілька потопів і має бути ще один, після якого з небуття повстануть міфологічні герої. Аналіз окремих елементів релігії кетів указує на її зв’язок у давнину з віруваннями південносибірсь- ких народів і навіть іранськими. Так, в образі й імені кетського божества Калбесем (пов’язана з Хоседем, можливо, як її іпостась) дослідники виявляють зв’язки з давньоіранським Ахурамаздою, монгольським Хормустою, тувинським Курбусту (їх порівняльні характеристики наведені в табл. 15). Деякі мотиви кетської релігії сягають глибокої давнини і виявляють найближчі паралелі не тільки серед сусідніх міфологічних систем, а й у американських індіанців, що вказує на неї як на один з уламків архаїчної євразійської системи вірувань [74, I, 645]. На рис. 36 зображено Світове дерево кетської міфології.
ПОРІВНЯЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ОСНОВНИХ САКРАЛЬНИХ ПЕРСОНАЖІВ РЯДУ РЕЛІГІЙ [5, І, ІІ]
Таблиця 15
| Ім'я божества | Релігійна система | Коротка характеристика |
| 1 | 2 | 3 |
| Ахурамазда (Ахура Мазда, Ормазд) — верховне божество (букв. «Господь премудрий») | Маздеїзм, зороастризм іранців | Спочатку ім'я Ахурамазди виступало як заміна забороненого імені божества (означає «Мудрий Асура», ймовірно, ведійського Варуну). Зображується жерцем. Творить світ зусиллям думки. Йому узливають хаому. З Ахурамаздою пов'язані поняття про кінець світу і страшний суд. Його «тілом» названий вогонь (ведійський Агні), а його дружини — небесні води. Він «усемогутній, великий, переможець». Зберігає в собі ранньоін- доіранський образ вищого божества як уособлення небесної |
* Префікс «ем» означає по-кетськи «мати».
Закінчення табл. 15
| 1 | 2 | 3 |
| зоряної (тобто нічної) тверді. Водночас є вказівки на творення (тобто вторинність) Ахурамазди. Він протистоїть духу зла Ан- гро-Майнью (іноді вважається його братом-двійником). Пророком Ахурамазди є Заратуштра | ||
| Калбесем (Кал- месем) — «лісова баба», дочка Ірохота, який убив свого сина, якого воскрешає дружина (образ «бога, що вмирає і воскресає») | Кетська (єнісейська) релігія | Надприродна істота, що живе в лісі і шкодить людям, забираючи в них дітей. У житті все влаштовано на шкоду людям за бажанням Калбесем. Від згорілої у вогні Калбесем виникають шкідливі комахи. Жіночій істоті Калбесем протистоїть інша жіноча істота Хунь, син якої й убиває Калбесем, кинувши її у вогонь. Хунь при цьому виступає доброю істотою. Калбесем схожа на головне жіноче божество кетської міфології Хоседем — носительку зла, що протипоставлена не тільки єдиному богові Єсю, а й богині-матері Томем (останній, очевидно, близька Хунь, яка вважається дочкою Сонця) |
| Хормуста (Хор- муста-хан-тен- грі, хурмас) — верховне небесне божество | Релігії монгольських народів | Сягає согдійського Хурмазту, який при прийнятті согдійцями буддизму був ототожнений з Шакрою (Індрою), що очолює сонм 33 небесних богів. У ламаїстській міфології він головний серед 33 тенгрі й веде постійну боротьбу з асурами. У середньовіччі Хормуста контамінується з центральним уранічним божеством шаманського культу — Вічним Небом (Тенгрі), що вважається в монголів батьком Чингізхана. У пізніх переказах Хормуста іноді виступає в ролі деміурга і наділяється рисами громовержця. Його воїнством є дракони-громовержці (лу, подібні до індійських нагів) |
| Курбусту (Кур- бустан) — хазяїн низу | Релігії саяно- алтайських тюрків | Курбусту — це трансформація образу Хормуста, що від захід- номонгольських етносів через ойратів потрапив у міфологію саяно-алтайських тюрків. Одним з образів Курбусту став тут Ерлік-хан (хазяїн нижнього світу), а теонім «Кормос» (від Хор- моса, Хормуста) стає терміном на позначення злих духів, демонів пекла, а також духів предків |
Рис. 36. Світове дерево кетів: Сонце
(колесо з шістьма спицями, його ще називали у слов’ян «громовим знаком»), олені. Наддверна дощечка. Санкт-Петербург. Музей антропології й етнографії [74, I, 642]
У кетській релігії, яка, вочевидь, зазнала різноманітних впливів, помітні індоєвропейські сліди. Зокрема, у міфі про зраду Сонця-Єся його дружиною Хоседем з Місяцем є паралелі з основним індоєвропейським міфом. До того ж не виключено, що образ солярного Єся — це кетський Мітра, який протиставлений Хоседем — кетському варіанту Варуни, що трансформувався у персів в Ахурамазду. Мітра-Варуна, як ми пам’ятаємо, це протиставлення космосу — хаосу, вогню — води, верху — низу, жіночого — чоловічого, світлого — темного тощо. У кетів Варуна-Ахурамазда-Хосе- дем представлений водно-хтонічним низом, жіночим началом, осердям зла, а Єсь- Мітра, навпаки, уособлює уранічно-солярний верх, чоловіче начало, єдиного Бога (що й відповідає іранському Бхага — одному з іпостасей Мітри).
Одним з трансформованих образів Варуни-Ахурамазди в релігії саяно-ал- тайських тюрків став Курбусту, який ототожнюється тут з Ерлік-ханом — владикою царства мертвих, суддею в загробному світі, дияволом та одним з двох деміургів. При цьому Ерлік створює, як ми пам’ятаємо з попередніх томів цього видання, «чорне» людство, а інший, добрий деміург Ульгень (можливо, відповідає образу Мітри) — «світле».