Небо: Верховний Владика
Верховним Володарем, Вищим предком, Вищим богом був у Стародавньому Китаї Шан-ді (у найдавніших текстах часто просто Ді). Уявлення про Шан-ді, очевидно, зародилися в ІІ тис. до н.
е. На думку дослідників, «Ді», що означало спочатку жертвопринесення (спалення жертви), пізніше стало назвою божества, якому приносили цю жертву. Поступово Ді перетворилося на Бога — заступника усієї давньокитайської держави. Пізніше відбулася контамінація культу Неба з уявленням про Шан-Ді. У текстах I тис. до н. е. Шан-Ді виступає як синонім понять Тянь, Тянь-ді [74, II, 640]. Тянь-ді означає «Небесний правитель», «Небесний володар», «Небесний імператор», що вказує на його найвище верховенство серед усіх богів та духів. Тянь-ді, власне кажучи, є синонімом Шан-ді й Тянь («Небо»). Тянь-Небо вже в ранніх китайських текстах виступає в двох основних значеннях: небо як небесна твердінь (звідси й одна з назв Китаю — Тянься: «те, що знаходиться під небом, тобто Піднебесна») і Небо як верховний дух, найвищий правитель, який стоїть на чолі ієрархічно утвореного сонму божества, мандат якого дає земному володареві (Тянь-цзи — «Син неба») право керувати країною [74, II, 541].Тянь, таким чином, — це вища божественна сила, розпорядниця всіх доль, посилає на Землю нагороди і кари. Хоча уявлення про Небо як про головну божественну силу з’явилося пізніше, ніж розуміння неба як тверді, все ж його слід, на думку дослідників, вважати досить архаїчним. Ймовірно, воно склалося в племені чжоу ще до того, як у результаті перемоги над іньцями це плем’я почало правити Китаєм, тобто раніше ХІ ст. до н. е. Не виключено також, що спочатку таке уявлення виникло серед північних і північно-західних кочівників — предків тюркських і монгольських народностей (які стикалися довгий час з індоєвропейцями) і приблизно з ІІ тис. до н. е. проникло в Китай. Після того, як чжоусці заволоділи Китаєм, відбулося змішання іньської і чжоуської культур, що відобразилося також у сфері релігійних уявлень — у контамінації чжоуського культу Тянь-Неба й іньсь- кого культу Шан-Ді.
У релігійно-космологічних уявленнях давніх китайців Небо було творцем усього сущого: народу, імператора, п’яти рушійних начал — металу, дерева, води, вогню і землі. Виконання загальнодержавного культу Неба (жертвопринесення на круглому вівтарі на південь від столиці) аж до революції 1911 р. робилося самим імператором. Від зв’язку з Землею Небо породжувало всі речі. При цьому Небу (Тянь) іноді приписується ряд персоніфікуючих рис. воно всезна- юче і всемогутнє, милосердне й справедливе, доброзичливе і заслуговує на довіру, на нього можна покластися, але водночас його варто боятися, йому потрібно слідувати й підкорятися, тому що тільки так можна заручитися його прихильністю [74, II, 541].У пізній середньовічній китайській народній міфології було поширене уявлення про Тянь як про місцезнаходження величезного пантеону божеств на чолі з Юй-ді — Нефритовим володарем, якому був подарований на початку XII ст. н. е. титул Шан-ді. У даоській і пізній народній міфології Юй-ді (повне ім’я Юй-хуан шан-ді) уявлявся Верховним володарем, якому підлягав увесь Всесвіт: небеса, земля і підземний світ, а також усі божества й духи. Образ Юй-ді склався, очевидно, до Х ст., і припускають, що на його формування певним чином вплинув образ Ін- дри (кит. Ші-ді), який прийшов у Китай разом з буддизмом. Юй-ді уявляють зазвичай сидячим на троні в імператорському халаті з вишитими драконами і з нефритовою дощечкою в руках, з обличчям, обрамленим бородою і вусами. Вважається, що Юй-ді живе в небесному палаці, що міститься на найвищому з 36 небес, у нього є дружина, сестри і дочка. За деякими даоськими версіями, Юй-ді з’явився в момент творення, тобто створення неба і землі [74, II, 678].
Після появи в Китаї європейських християнських місіонерів термін «Шан- ді», що раніше застосовувався як синонім до Тянь-ді, Юй-ді й інших верховних божеств, почав використовуватися на позначення християнського поняття «Бог». У цілому поняття Шан-ді і Тянь були досить абстрактними й легко могли заміщатися образами конкретних сакральних персонажів, що і сталося з оформленням уявлень про п 'ять міфічних володарів — центру і чотирьох сторін світу.