Концепції гностиків
Подібні уявлення сягають, очевидно, дуалістичних концепцій гностиків, які беруть свій початок від різних течій іудаїзму. Наприклад, з кінця I тис. до н. е. відомі з кумранських текстів («Статут війни»), «Книга таємниць» та ін.) сюжети війни «синів світла» і «синів пітьми».
Ці тексти належали єсеям — представникам однієї із суспільно-релігійних течій в Іудеї в II ст. до н. е. — I ст. н. е., що вважаються одними з попередників раннього християнства. В основі поглядів єсеїв лежали месіансько-есхатологічні ідеї, вчення про дуалізм (боротьба добра і зла), віра в кінцеву перемогу добра, про приречення долі світу. Єсеї проповідували спільність майна, колективність праці і побуту, аскетизм, відособленість від зовнішнього світу. До єсеїв, на думку більшості вчених, належала кумранська громада, що стала відомою після відкриття «рукописів Мертвого моря» (у районах Кумрана, Масади та ін.). Ці рукописи написані давньоєврейською, арамейською, набатейською, грецькою, латинською, сирійсько-палестинською й арабською мовами, що датуються II ст. до н. е. — II ст. н. е. [16, 394, 720, 74, I, 409].Відомі також коптські гностичні тексти, написані коптською мовою (продовження розвитку давньої єгипетської мови) і коптським письмом (створене в Єгипті в П-Ш ст. н. е.), використовувані як культові у коптів — етноконфесійної групи єгипетських арабів, що сповідують християнство (в основному монофісити) [16, 570]. Згідно з коптськими гностичними текстами у ролі злого деміурга виступає Самаель — великий демон, хазяїн нижньої частини пекла й хаосу, названий «Триобразною Першою думкою». Ототожнюється з ворожим старозавітним богом, Самаель іноді називається Саваофом, іноді ж Саваоф вважається сином Самаеля. Імена Самаеля тлумачаться в коптських текстах на ґрунті арамейської мови: Самаель — «сліпий бог» або «бог сліпих», Сакла — «дурний», Яабаот — «що народив Саваофа» (у коптських текстах іноді — Аваоф) або «дитя хаосу». У тексті, названому «Про походження Світу», де Самаель іменується також «Перший батько», міститься народна етимологія імені Ядабаот: з волі Пістіс Софії (очевидно, образ первіс-
ної водної безодні, подібної до шумерської Намме — матері Енкі або вавилонської Тіамат) з’явився «архонт із води» (нагадує образ шумеро-аккадського Енкі-Еа або західносемітського Ямму-Яха).
Побачивши його, вона сказала: «О, дитя, прийди сюди». Тому він став називатися Ялдабаот. Самаель-Ялдабаот створив сімох інших істот, одна з яких — Саваоф. Наділений великою владою і не знаючи свого походження й нікого, крім себе, Самаель оголосив, що він є Бог, і немає іншого бога, крім нього. Але з’явилася Пістіс Софіа й довела йому його помилковість. Тоді Самаель зненавидів батька свого Морок (образ, відомий грецькій, єгипетській, шумеро-аккадській та іншим системам, що нагадує Абзу — ймовірно, батька Енкі-Еа) і мати — Безодню, та сестру — Думка Першого батька. Коли Пістіс Софіа заснувала царство для Саваофа, Самаель, заздрячи останньому, породив Смерть, що, будучи двостатевою, створила сімох синів, а ті, у свою чергу, породили кожний по сім нащадків (тобто разом 49, що в сумі дає число 13). У противагу цим 49 злим демонам Зое (Життя), дочка Пістіс Софіа, віддана Саваофу, народила також сімох синів, які народили кожний по сім добрих демонів. При цьому Зое дмухнула в обличчя Самаелю, і її подих перетворився на вогненного ангела, що зв’язав Самаеля і кинув його в Тартар, під Безодню [74, II, 398].