Близнючні й інші дуалістичні міфи
Близнючні міфи можна поділити на такі [74, I, 174-176]:
• міфи про братів близнюків (суперників або пізніше — союзників) характерні для дуалістичних міфологій, коли один з братів пов’язується з усім гарним або корисним, інший — із усім поганим або шкідливим.
При цьому між братами-близнюками із самого народження починається суперництво. У деяких дуалістичних міфах брати-близнюки не антагоністичні один одному, а втілюють лише два начала, кожне з яких співвіднесене з однією із половин племені (люди зими і люди літа, люди води і люди вогню тощо). У міфах цього типу близнюки часто дублюють функції один одного, виступаючи деміургами та культурними героями або лікарями (наприклад, індоарійські Ашвіни). Однак у близнючних міфах цього типу, як правило, виявляються сліди більш архаїчних уявлень про взаємну ворожнечу близнюків;• міфи про близнюків — брата й сестру, що вступають у кровозмісний шлюб (найчастіше з вини сестри). Відомий у багатьох давніх культурах, наприклад, єгипетський міф про Осіріса й Ісіду, індоарійський про Яму та Ямі та ін. Уявлення про шлюб двох (або кількох) близнюків — брата і сестру — є однією з форм символізації у Близнючних міфах об’єднання двох протилежностей — чоловічого і жіночого начала;
• міфи про близнюків-андрогінів (двостатевих істот) є поєднанням обох рядів протилежностей в одному міфологічному образі. Такі уявлення пов’язані з двома деміургами, що виступають як андрогін, одна частина якого втілює, наприклад, Місяць і ніч, інша — Сонце й день. Єгипетські боги Гор і Сет, індуїстські Вішну й Шива іноді зображувалися у вигляді однієї фігури з двома обличчями.
До близнючних міфів часто наближені дуалістичні міфи, засновані на протиставленні двох рядів міфологічних символів, визнаних корисними або шкідливими для певного співтовариства. Наприклад, в алтайському дуалістичному міфі носій злого начала Ерлік — молодший брат існуючого до створення неба і землі Ульгеня, що і створив Ерліка.
Коли ж Ерлік, як і Ульгень, створив народ, розгніваний Ульгень велів, щоб він був чорним і йшов на захід, а створений ним самим білий народ йшов на схід. Подібні мотиви повторюються в дуалістичних міфах інших народів Північної та Центральної Євразії. Як зазначає російський релігієзнавець В. Іванов, дуалістичні уявлення відображалися й у дуалістичній організації архаїчних співтовариств, що поділяла плем’я на дві частини (фратрії). Передумови виникнення дуалістичних міфів кореняться й у особливостях людської психіки, де відома, наприклад, асиметрія головного мозку, у якому права й ліва півкулі відповідальні за різні функції. Дуалістична міфологія є також частим випадком двоїстої символічної класифікації, за якої устрій світу описується за допомогою протиставлених одна одній пари символів або ознак (Сонце — Місяць, чоловічий — жіночий, правий — лівий) [74, I, 408].Кожний з таких рядів протилежних символів, явищ і ознак створюється й контролюється одним із двох протиставлених один одному і сакральним персонажам, що перебувають у взаємному зіткненні (наприклад, двох деміургів або культурних героїв протилежної природи). Пізніше дуалістичні уявлення перетворюються на відповідні релігійно-міфологічні системи. Наприклад, у давньоіндійському міфі, викладеному у «Бхагавадгіті» (VIII, 24, 25), творець Праджапаті створює нагорі вдень (буквально «із дня») богів (девів), унизу — «з ночі» демонів (асур). Тому боги були білими, а асури — чорними, з богами була правда, з асурами — неправда, богів він створював правою рукою, а асурів — лівою, богів наділив силою, а асурів обділив, від чого вони і загинули. У давньоіранській традиції (в Авесті), навпаки, ахура (від asura) — вища істота (звідси Ахурамазда), а деви — злі демони (у тому числі головний індоарійський бог Індра). Таким чином, в одному випадку позитивним началом визнаються деви, в іншому — асури, що, очевидно, свідчить про різні шляхи розвитку спочатку подібних індоіранських дуалістичних уявлень при поділі індоіранців на іранців (заступниками яких вважалися асури) й індоаріїв (заступниками яких вважалися деви).
Дуалістична традиція Авести, що чітко протиставляє дві основні сили світу (позитивну та негативну) являє собою, на думку В. Іванова, одну з перших спроб систематизації дуалістичних уявлень у вигляді вчення про два полярних начала, що діють у Всесвіті [74, I, 408].Пізніше подібний дуалізм демонструє й індуїзм із його вішнуїтськими та ши- ваїтськими культами. Схожі дуалістичні уявлення виявляються й у давньоєгипетській релігії, де з протиборством богів — суперників Гора і Сета пов’язується протиставлення Неба і Землі, землі й нижнього світу, правого і лівого, «землі Гора» і
«землі Сета», півночі й півдня. Головною ідеєю китайських дуалістичних уявлень є ідея рівноваги чоловічого, позитивного, активного начала (ян) і жіночого, негативного, пасивного (інь), що уявляються рівновеликими. Ці уявлення пов’язані також з парними китайськими божествами Фу-сі і Нюй-ва (брат і сестра — за найдавнішою версією, чоловік і дружина — за більш пізньою). У європейській традиції дуалістичні уявлення, що збігаються з такими ж системами Азії, знайшли відображення у піфагорійців, що, за Арістотелем («Метафізика» I, V), «приймають десять начал, що йдуть (щораз) в одному ряду — межа і безмежне, парне і непарне, єдине і безліч, праве і ліве, чоловіче і жіноче, яке спочиває і яке рухається, пряме і криве, світло і пітьма, гарне і дурне, чотирикутне й різнобічне». Погляди, близькі до дуалістичної міфології, виникають (зважаючи на все, під східними, зокрема іранськими, впливами) у середньовічних дуалістичних єресях, починаючи з богомилів (у Болгарії та Сербії), що ототожнювали «архонта світу цього» (бога Старого Заповіту) із грішним ангелом (тобто Люцифером, Самаелем, Азазелем, Малакі-Таузом та ін.). Фундагіогіти (у Малій Азії) вважали, що архонт створив видимий світ після свого відпадіння, а людська душа вкрадена князем зла в Бога-Твор- ця. За вченням ломбардських катарів, видимий світ створений сатаною, який виступає як самостійна сила — син «бога мороку» [74, I, 409].