Резюме
У різних формах трансформації біблійного монотеїзму варіюється модель, що виявилася найбільш повно в іранському зерванізмі, де Зерван є батьком не тільки Ормазда, а й Ахримана. Подібний дуалізм проглядається також в образі індоарій- ських Мітри-Варуни, один з яких був символом сонячного світла, денного неба, переважно вогненної стихії, а другий уособлював Місяць, нічне небо, небесні й земні води.
При цьому припускалося, що хтось повинен бути вище них, хто б поєднував у собі ці протилежні начала, наприклад, космічний закон рта (іранське Арта), дружиною якого вважалася Адіті — мати Мітри і Варуни. Приблизно те ж співвідношення ми спостерігаємо й у ортодоксальній біблійній традиції, де супротивником сатани на рівні буття виступає не Бог, а архангел Михаїл, очільник добрих ангелів у священній війні із сатаною, що також є великим ангелом, але грішним через свою гординю та заздрість до інших творінь Бога, насамперед — до роду людського. Він — «князь світу цього» і навіть «бог цього віку» (Іо. 12, 21 та ін.).Разом з тим архангел Михаїл уявляється в ролі психопомпа — провідника душ, що відповідає образові Гермеса-Меркурія (як і його функція охоронця таємничих письмен, якими був створений світ, і книги доль), а також у ролі проводиря і заступника, що зливає його образ з образом Метатрона — «запрестольним ангелом», найближчим до Бога і безпосередньо від нього отримуючим накази. Він — «князь світу» і «князь прийдешнього». Світло, яке від нього виходить, — це частина сяйва небесного престолу, а він сам — втілення стихії вогню. У православній традиції Михаїл-Метатрон виконує роль культурного героя, який навчає людей скотарства, хліборобства і ремесел [74, II, 149, 160]. Іншими словами, цей образ є продовженням образу «доброго деміурга», солярного у своїй основі, який протиставляється сатані як утіленню водно-хтонічного, місячного світу та «злого деміурга» (він вчить людей війні, звеселянням і блудові). Аналогами цих архаїчних образів можуть служити й індоарійські Ашвіни (один з яких є «сином Вранішньої зорі», а інший — «сином ночі»), і західносемітські боги вранішньої та вечірньої зорі — Шахару і Шалімму. Ці образи походять з архаїчних близнючних міфів про надприродні істоти, що часто протилежні культурні герої.
виступають як