Мандеїзм: гностична секта іудейського походження
Із суміші зороастризму й іудаїзму вийшло не одне єретичне вчення, подібне до єзи- дизму. До них, наприклад, належить мандеїзм, послідовники якого — мандеї — називають себе назореями, сабіями (сабейцями) і навіть «християнами» св.
Іоанна (хоча ставляться до останніх вороже). Мандеїзм виник ще до появи християнства, але став відомим у І-ІІ ст. н. е. у Межиріччі і являє сьогодні, на думку дослідників, єдину гностичну секту іудаїстського походження, яка збереглася. Віровчення мандеїв має синкретичний характер, у ньому помітні елементи давньосхідних вірувань (особливо пов’язаних з астрологією), зороастризму, іудаїзму, християнства. Великим шануванням у мандеїв користується Іоанн Хреститель, якого вони вважають своїм одновірцем. Однак уявлення про нього досить відрізняються від прийнятих у християнстві. У мандеїв існує уявлення про вищу істоту (Бога-Творця), якому протистоїть злий дух і який посилає людям свого спасителя — Манда-де-Хайє («Знання життя»), носія божественного одкровення (звідси і назва секти). Для мандеїзму, як і зороастризму, характерне дуалістичне протиставлення доброго і злого начал, світла й пітьми. Світло асоціюється з душею, а пітьма — з тілом. Порятунок мандеї бачили у звільненні закутої проти своєї волі в тілі душі, яка прийшла з царства світла [77, 763].Мандеї вірять, що їхній спаситель Манда-де-Хайє, котрий переміг пітьму, проведе їхні душі через небесні сфери й поверне в царство світла. Священними книгами мандеїзму, написаними арамейською мовою, є: Гінза («Скарб»), яка являє собою космологічний трактат, у якому, зокрема, йдеться про протиріччя актів творення; Сидра-де-Ях’я (або Книга Іоанна), у якій повідомляється про його діяльність і критикується Ісус Христос; Коласта — збірник літургій; Сфар Малва- сія (Книга зодіаку) — опис гороскопів та магічних засобів; Хрещення Хібіла Зіві, що описує очищення небесного спасителя мандеї.
З практикованих мандеями обрядів найпримітніше хрещення у проточній воді, яке, на відміну від християн, відбувається багаторазово і покликане підготувати людину до вознесіння в царство світла після смерті (від арамейського слова «саба» — «хрестити» походить інша назва мандеїв — сабії). Другий основний обряд мандеїв — обмивання людини на смертному одрі, помазання її олією, вкушання нею хліба і пиття освяченої води. У цілому виконувані мандеями обряди трохи нагадують християнські. Деякі обряди виконуються мандеями в особливих хатинах без вікон, що нагадує “святая святих” Єрусалимського храму. Богослужіння полягає в читанні молитов [77, 763].Крім виконання культових дій, для порятунку потрібне набуття знань і морально прожите життя. Служителі культу (вони можуть бути як чоловіками, так і жінками) поділяються в мандеїв на три категорії: помічників, священиків та наглядачів (останні здійснюють контроль за виконанням віруючими обрядових дій). Серед мандеїв одержала поширення полігамія (багатошлюбність). Шлюб і народження дітей вважаються в мандеїв священним обов’язком. Наприкінці XX ст. чисельність мандеїв становила 45 тис. осіб. Колись досить поширені в Південно-Західній Азії, вони нині сконцентровані в кількох селах, розташованих на півдні Іраку, а також у сусідніх районах Ірану. Мандеї говорять арабською мовою і становлять окрему етноконфесійну групу [77, 764]. Ймовірно, батько Маній він сам належали саме до громади мандеїв.
^Іаведені трансформації й об’єднання несумісних образів є наслідком іудейсь- ко-зороастрійського дуалізму, що має спільні корені. Наприклад, іудейський сатана (букв. «підбурювач, навушник, супротивник»), цар пекла й ангел смерті, центр і джерело світового зла, уособлюється з Ангро-Майнью (Ахриман) іранської міфології. Воїнство ворожих людині духів складається під владою сатани подібно до того, як деви служать під началом Ангро-Майнью. При цьому іудейський монотеїзм на противагу іранському дуалізмові наполягав на принципі «усі від Яхве», що дуже наближало сатану до Яхве. Сатана, як відзначає російський релігієзнавець С. Аверинцев, розглядається як породження атрибуту гніву, що вийшов із усеповно- ти Яхве й відособився. Підстави для цього давали біблійні тексти, де та сама подія мотивується в більш ранньому тексті «гнівом Яхве» (2 Цар. 24, 1), а в більш пізньому — дією сатани (1 Парал. 21, 1). Сатана, таким чином, міг уявлятися в іудаїзмі як уособлення «гніву Яхве», що знайшло своє продовження в кабалі (містичному плині іудаїзму), яке вчить про якийсь «лівий», «північний» бік божества, що має свою еманацію, і еманація ця складається під знаком Самаеля, або сатани [74, II, 412-413].