Синкретизм єзидів
Образ Малакі-Тауза курдських єзидів складався, таким чином, зазнаючи іудейських та іранських впливів. Малакі-Тауз — це еманація верховного бога-деміурга, носій активного начала у світі (деміург, відповідно до уявлень єзидів, не втручається в земні справи і спілкується зі світом за посередництвом 7 ангелів).
У той же час Малакі-Тауз — грішний ангел. При цьому єзиди заперечують існування зла як самостійного начала. Уявлення єзидів про падіння Малакі-Тауза трохи відрізняються як від іудейських та християнських уявлень про сатану й диявола, так і від зороастрійського та маніхейського дуалізму (з яким вони, очевидно, генетично пов’язані) з їхньою відомою автономністю злого начала. За одним з варіантів міфу, Малакі-Тауз, який ніколи не бачив обличчя деміурга, попросив його про це. За це бог кинув його на той світ і зробив царем раю, тому що на цьому світі обличчя бога бачити не можна (звідси виявляється первісна присутність Малакі-Тауза саме на «цьому світі», тобто в нашому світі). Малакі-Тауз знищує пекло, де він раніше мучився, своїми сльозами, які він проливав протягом 7 тисяч років. У міфі про створення людини Малакі-Тауз відіграє роль, подібну до ролі біблійного змія-сатани (тобто це образ, що нагадує Енкі-Еа-Ямму). Бог- деміург доручає Малакі-Таузу, який створив Єву, вивести прабатьків з раю, щоб їх потомством населити землю. Малакі-Тауз спонукає їх спробувати виноград, від чого в них починається біль у шлунку. Тоді Малакі-Тауз пробиває в нижній частині тіл Адама й Єви необхідні отвори, і прабатьки, які позбавилися невинності, виганяються з раю [74, II, 95].Малакі-Тауз співвідноситься зі «світлоносним ангелом» (на зразок Люцифера), а його зображення у вигляді павича — із солярною символікою (хоча ми бачили, як солярний західносемітський бог Малакбел, що є, очевидно, тотожним Малакі-Таузу, насправді представляє провідника мертвих Меркурія і Чорного бога — Сатурна).
Справді, образ павича покриває широкий спектр символіки: від усього Космосу в його повноті і зоряного неба — до місячного й сонячного кола. В ірано-суфійському міфі (суфізм — містична течія в ісламі) Бог створив світового духа в образі павича і дав йому подивитися в дзеркало, від чого павич, вражений величчю побаченого, пролив крапельки поту, з яких пішли всі істоти (тобто павич у цьому міфі виступає в ролі космічного деміурга). У Давній Греції павич був птахом Гери — дружини і сестри верховного бога Зевса і був пов’язаний з місячною коровою Іо, а в Давньому Єгипті павич вважався символом Геліополіса — міста, у якому знаходився храм Сонця. Солярна символіка павича характерна також для міфологій Індії та Південно-Східної Азії. Крім того, з павичем пов’язані в різних традиціях мотиви родючості, достатку, безсмертя [74, II, 273].Павич, таким чином, є багато в чому універсальним символом, у тому числі й Малакі-Тауза в єзидській релігії, який означає там, зокрема, начало, що перевершує первинний дуалізм. Разом з тим з образом павича в інших релігійно-міфологічних системах пов’язуються мотиви споглядання, самозамилування, гордині, зурочення. Наприклад, у європейських християнських повір’ях образ павича пов’язують з «лихим оком», нещастям, безплідністю й іншими явищами, характерними для богоборчої, тобто диявольської діяльності, що протистоїть Христу і його послідовникам [74, II, 274].
Люцифер («Вранішня зірка», тобто планета Венера) — це одне з позначень біблійного сатани, демон планети Венера (очевидно, паралель західносемітському Астару, який колись отримав навіть владу над світом після загибелі Балу). Люцифера називають ще «синомзорі», який був скинутий у пекло (Іс. 14, 12-15). У цьому розумінні Люцифер (слов. Зоряниця) подібний до авестійського образу Ангро-Май- нью. Водночас у новозавітних текстах Христос іменує себе самого: «Я єсмь (...) зірка світла і вранішня» (Апок. 22, 16), а візантійська церковна поезія уподібнює і Діву Марію «зірці, яка являє Сонце» («Акафіст Богородиці» УТ-УП ст.).
Ориген (П-Ш ст.) застосовував слово «Зоряниця» до Іоанна Хрестителя: той передрікає Христа, як вранішня зірка передрікає Сонце. Єзиди однією з маніфестацій Ма- лакі-Тауза також вважають Ісуса Христа. Іноді Малакі-Тауза називають «ангелом віри», і в цій якості він порівнюваний з іранським Сраошею — духом віри, слухняності та дисципліни (священний птах Сраоши — півень). Разом з Малакі-Таузом, становлячи своєрідну тріаду, шануються єзидські святі шейх Аді і халіф Язид I, які вважаються його втіленнями [74, II, 84, 95].Ісус Христос, як відомо, є представником зовсім іншої тріади, а саме — Святої Трійці, яка складається з нерозривних і єдиних Бога-Батька, Бога-Сина і Бога — Святого Духа, що вказує на єзидизм та подібні йому вчення як на вихідні з богоборчих джерел, які прагнуть в усьому наслідувати Триєдиного Бога-Творця. Диявол — це, як відомо, «мавпа Бога», що намагається його копіювати, але не володіючи здатністю створювати, він лише імітує, пересмикує, осміює й створює, що в цілому веде до його головної функції і мети — до руйнування (насамперед — духовного). Сміх, голосний регіт, невтримні веселощі, вакханалія — усе це ритуальні складові служіння Чорному богові, тобто дияволові-сатані (різні карнавали, блазенство, гумористичні вистави тощо). У новозавітному Апокаліпсисі наведені образи всієї богоборчої тріади, що намагається копіювати Св. Трійцю, яка складається з Бога-Батька, Бога-Сина Христа і Бога — Святого Духа. Складається ця богоборча тріада: з диявола (сатани), що називається «великим червоним драконом із сьома головами й десятьма рогами, і на головах його сім діадем», «великим драконом, давнім змієм (...), що спокушає весь Всесвіт» (Апок. 12, 3—9), морським чудовиськом, «князем світу цього», «князем, що панує в повітрі» (Еф. 2, 2) і навіть «богом віку цього» (2 Кор. 4, 4); з антихриста — звіра із сімома головами і десятьма рогами, що виходить з моря (на рогах його було десять діадем), якому «дав дракон силу свою і престол свій і велику владу» (Апок. 13, 2); із лжепророка — «звіра, що виходить із землі», що «мав два роги» і «говорив як дракон» (Апок. 13, 11-14). Ці образи, як видно, відповідають образам морських семітських божеств (Яммі, Левіафанові) і володарів пекла (Думузі-Таммузу, Муту та ін.). До того ж, згідно з біблійними переказами, антихрист, що діє разом з дияволом та лжепророком, буде іудеєм від одного з ізраїльських колін [99, II, 570-571].