Числові символи

Одним з поширених у давнину символів була п’ятикутна зірка, відома із зобра­жень VII тис. до н. е. в Малій Азії, де вперше з’явився цей символ. Піфагорійці також вважали число 5 священним і вибрали своєю емблемою п’ятикутну зірку.

Зображення руки, відомі з часів палеоліту, були поширені по всьому Се­редземномор’ю, на Кавказі, у Єгипті, Месопотамії, Ірані, Індії, Європі, Америці й Австралії. Палеолітичні відбитки рук невеликі за розмірами, і серед них пере­важають відбитки лівої руки, що, ймовірно, вказує на існування архаїчної опози­ції «лівий — правий», співвіднесеної з поняттям «жіночий — чоловічий». Іншими словами, палеолітичні відбитки рук належали переважно жінкам. У пізніші часи амулет у вигляді руки називався у вавилонян «рукою Іштар», у єгиптян «рукою Іси- ди», а ці сакральні персонажі, на думку А. Голана, генетично пов’язані з Великою богинею епохи неоліту, образ якої сходить ще до палеолітичної доби. Вислов­люється припущення, що зображення руки було символом божества Вранішньої зорі, причому розчепірені пальці символізували промені Сонця, що сходить, і тому могли символізувати не тільки богиню, а й чоловіче божество [47, 153-155].

Кисть руки з розчепіреними пальцями нагадує також вид дерева, зображен­ня якого з’являються, як і руки, в епоху палеоліту в Європі, Азії, Америці й ін­ших регіонах планети, а поклоніння священним деревам зафіксоване у багатьох народів світу з незапам’ятних часів. Образ Світового дерева, що символізувало, ймовірно, Велику богиню і триярусну структуру світобудови, із змією під корін­ням і птахом на його гілках, відомий практично в кожному фольклорі. Та і ниніш­ня різдвяна ялинка, увінчана зіркою, — це священне дерево з символом неба або Сонця. Будучи уособленням богині, образ дерева пов’язувався з жіночою статтю взагалі, як камені — переважно з чоловічою.

Отже, вшановування каменів і дерев — це архаїчний культ бога землі і богині неба. В Росії деревом, що являє богиню (і водночас смерть), була береза з її білою корою (білий колір — колірний символ богині). Примітно, що й назва берези, й назва білого кольору походять, за А. Голаном, від імені богині Ь.г.+і/з, яке, у свою чергу, сходить до імені її чоловіка Ь.т. (одним з найпоширеніших імен хтонічного бога є також V. т., V. І.). Іншим ім’ям богині є, мабуть, похідне від І+і (що є жіно­чою формою імені чоловічого бога І), яке було відоме вавилонянам, ассирійцям, арабам, давнім євреям під ім’ям Ліліт (злий демон у вигляді крилатої і волохатої жінки, дружина диявола). Ім’я Великої богині, утворене від Ь. т., відоме у багатьох народів: фінікійська Берут, кельтська Бригіт, слов’янська Берегиня. Іноді образ де­рева виступає як один з атрибутів не тільки богині, а й її чоловіка — бога землі. У цій функції фігурують дерева певних порід, наприклад, дуб, каштан, горіх, яблуня. З богом пекла пов’язувався і ліс загалом. У міфології багатьох народів «господар лісу» має риси цього підземного божества. У багатьох мовах слова, що познача­ють ліс і гору, етимологічно споріднені, а гора — це житло бога землі [47, 155-159].

Шестикутна зірка вважається специфічно єврейським символом (Маген- Давид, тобто «щит Давида»), проте її зображення відомі з початку неоліту. За де­якими даними, шестипроменева зірка, вписана в коло (тобто знак у вигляді колеса з шістьма спицями), уявлялася емблемою бога землі, тобто бога пекла.

Особливе значення з часів палеоліту надавалося числу 7, яке, ймовірно, виникло з поєднань чисел 3 і 4, де трійка втілювала вертикальну, а четвірка гори­зонтальну структуру світобудови. Сакральність числа 7 була пов’язана, мабуть, із зірками Великої Ведмедиці, в якої групи з 3 і 4 зірок становлять єдину семичленну структуру. У Стародавній Месопотамії був встановлений 7-денний тиждень, ко­жен день якого був присвячений семи видимим небесним тілам: Сонцю, Місяцю, Марсу, Меркурію, Юпітеру, Венері і Сатурну [47, 151-152].

Частіше зустрічаються восьмичленні символи. У шумерів, наприклад, восьмипроменева зірка служила ієрогліфом понять «бог, небо, зірка», а в Аккаді і Вавилоні ця ідеограма відбивала поняття «бог, сонце, зірка, рік». Восьмикутний знак міг вийти в результаті поєднання прямого і скісного хрестів, що, можливо, співвідносилося із сторонами світу: чотири основних і чотири проміжних. Са­кральне значення числа 8 могло мати і календарно-астрономічну підставу, оскіль­ки один раз на вісім років повний місяць збігається з сонцестоянням, і тому збіга­ються відліки часу по Місяцю і Сонцю. У стародавніх країнах Близького Сходу і в Давній Греції відомий такий 8-річний календарний цикл. З епохи бронзи вось­микутна зірка розумілася, мабуть, вже як сонячний символ (у більш ранній період цей символ часто ототожнювався, як наголошувалося, з богинею планети Вене­ра) [47, 152].

До символіки, що позначає неолітичну богиню неба і водночас води (як не­бесної вологи), належить також 8-подібний знак, який може трактуватися і як знак двох божественних близнят — дітей небесної богині. Ромб, на думку А. Гола- на, — це знак землі. Проте ромб — не що інше, як два трикутники, складених один до одного основами (трикутники, складені один до одного вершинами, представ­ляли бантоподібний знак, який був одним із символів Великої богині).

Дев’ятикутні символічні знаки з’явилися ще в палеоліті, а у давніх греків, римлян і германців існував дев’ятиденний тиждень. Сакральність цьому числу додає і 9-місячна вагітність у жінок. Загалом значення числа 9 пов’язують з об­разом неолітичного бога пекла і грози. У Стародавньому Римі й Ірані число 9 мало хтонічне значення, як і в Стародавньому Китаї. Число 9 присутнє в поховальній обрядовості в американських індійців і у слов’ян. Про дев’ять ярусів підземного світу йдеться у скандинавських і американських міфах. Сакральним, з епохи не­оліту, було також число 12, яке відповідає дванадцятичленному діленню року і чотирьом сезонам, що тривають по три місяці кожен [47, 153].