Інші неолітичні зооморфні символи
У неолітичному мистецтві зображення коня, а також бізона (або тура) переважають над іншими сюжетами. При цьому образ бізона-тура є передвісником образу бика. Образи коня і бика в неоліті належали до символіки чоловічого начала.
Кінь був вперше приручений протоіндоевропейцями — носіями ямної культури кінця IV тис. до н. е. в прикаспійсько-чорноморських степах, в етнічному середовищі яких існував культовий образ коня. Перед цим, мабуть, були значно поширені культово-міфологічні уявлення про осла, який в доісторичному минулому уособлював зло і потім знехтуване божество: наприклад, в давньоіндійській Ріґведі бог грози уявляється у вигляді осла; у давніх греків осел пов’язувався з Гефестом, Пріамом, Діонісом; у Стародавньому Єгипті осел був присвячений Сету (прообразом якого був неолітичний бог пекла). Загалом осел асоціювався з богом пекла, якого визнавали втіленням чоловічої сексуальної сили і уявляли виразно фалічною твариною, а в Стародавній Індії він вважався до того ж уособленням божества смерті. А на коня, на думку А. Голана, були перенесені більш ранні релігійно-міфологічні уявлення про оленя (зокрема, відомі численні зображення коней з оленячими рогами) як про сонценосну тварину — винищувача змій [47, 48].У фольклорі олень і кінь зближуються з птахами (образ крилатого вогню) — символом небесного верху і Сонця. Кінь, замінивши оленя, став уявлятися істотою, яка супроводжує покійних, а також сонячною їздовою твариною (іноді кінь не тільки перевозить сонячного бога, а й сам асоціюється з Сонцем). Ранні індоєвропейці приносили коней в жертву богові Сонця. З цієї ж епохи (епохи неоліту і бронзи) хрест сприймається тільки як символ бога Сонця. Залишилися, проте, і жертвопринесення коней морському богові Посейдону, який уявлявся таким, що їде на коні, на колісниці і мав епітет «кінний». Посейдон, як владика «низу» Всесвіту, був повелителем вогню і «нижніх», земних і підземних вод (владикою небесних, «верхніх» вод була в неолітичну епоху богиня неба).
Земля і її води мис- лилися як якась загальна стихія, владикою якої був бог в образі змія (хтонічного або морського). Оскільки образ коня замінив в епоху бронзи мезолітичний образ оленя, то він, імовірно, увібрав в себе і уявлення, пов’язані з архаїчними жертвопринесеннями оленів богові водно-хтонічного світу [47, 49—51].Із Сонцем, яке заходить у море, зі світом мертвих, що міститься на заході, пов’язаний, очевидно, образ човна (у Давній Греції, наприклад, на святі Діоніса, який має риси бога землі, його зображення возили в човні, встановленому на колесах). Човен, що перевозить мертвих у потойбічний світ, і човен, що перевозить Сонце по нічному нижньому світу, ототожнювався, у свою чергу, з оленем або конем. Нарівні з конем, який замінив оленя, були поширені ритуальні зображення бика, який замінив колишнього бізона-тура. У неолітичних культурах міносько- го Криту, українського Трипілля, малоазійського Чатал-Гуюка, як і в пізніші епохи, були поширені «бичачі культи»: у Стародавньому Єгипті, наприклад, одним з найвшанованіших божеств був чорний бик Хапі (Апіс); бичачими черепами і скульптурними зображеннями бичачих голів (букраніями) прикрашали сакральні споруди Криту, Чатал-Гуюка і навіть Індонезії; давні греки приносили в жертву владиці пекла Аїду чорного бика; кавказькі абхазці приносили в жертву чорну корову божеству Ахин, яке вважалося грізним і страшним божеством, покровителем моря, атрибутом якого була палиця (палиця, аналог фала — звичайний атрибут архаїчного бога землі і пекла) [47, 52].