Ведмідь і олень
За часів палеоліту, мезоліту і неоліту ритуальні поховання тварин включали переважно останки ведмедів і оленів. Більшість авторів, які досліджують «оленячу тему» в давньому мистецтві, сходяться на тому, що образ оленя (як і ведмедя) мав у ньому культове значення.
При цьому в деяких переказах згадуються дві надприродні олениці, які, на думку академіка Б. Рибакова, являють собою два покоління матерів-прародительок (породіль). Лось або олень, будучи земною твариною, пов’язувався і з нижнім світом, а також з Сонцем і небом. У Північній Європі виявлені жертвопринесення, зроблені за часів пізнього палеоліту і мезоліту: впольованих оленів топили (тобто олені були жертвою якомусь божеству, що мешкало у воді). У палеомезолітичних сюжетах присутні разом з оленем «шамани» з оленячими рогами, мисливці в леопардових шкурах (хижаки сімейства котів співвідносилися в архаїчні часи з божеством пекла), а на одному з малюнків у Дагестані мисливець має роги і в його присутності олень пожирає змію. Суть «оленячого міфу» включає два основні моменти: 1) олень (або лось) несе на собі Сонце; 2) за космічним оленем женеться хижак або мисливець, який наздоганяє і вбиває оленя. І сибірський, і європейський варіанти «оленячого міфу» вказують на мисливця, який переслідує чудового оленя, як на представника пекла (наприклад, у давніх греків «диким мисливцем» називався бог пекла Гадес-Аїд). При цьому він виступає як бог грому і як ведмідь (змій і ведмідь — образи божества землі і владики пекла), як і вовк (теж хтонічний образ) і пізніше — як покровитель ковальської справи і земного вогню. У світлі цих даних можна пояснити мезолітичний ритуал принесення в жертву потоплених у воді оленів, оскільки вода, земля і пекло — це сфера володіння бога низу [47, 37-38].У пізньонеолітичні часи архаїчний образ бога пекла розпався на ряд дрібніших божеств, зокрема з’явився особливий бог полювання, пов’язаний з громом і блискавкою, ім’я якого включало корінь сот. західно-північнокавказький Апсат, давньоєгипетський бог пустелі Сет і змій Сата («син землі»), давньоримський Сатурн і етруський Сатре, давньоєврейський Сатан та ін. При цьому, зазначає А. Голан, у первинному міфі полювання на сонячного оленя закінчується успішно для владики пекла, бога-громовика, а в подальших легендах, навпаки, змій-бог виявляється переможеним [47, 39].