Геометричні символи
Одним із символів Великої богині є знак, схожий на перевернену букву Ш, — це тризубець, скорочений знак гребінки, тобто дощу, як небесних вод (цей символ використовується і сьогодні кримськими татарами, а їх мусульманське свято дев’ятого місяця Рамадан був присвячений в язичницькі часи Місяцю).
До символів Великої богині належала і спіраль, яка фігурує в пам’ятниках всіх епох, починаючи з палеоліту. Спіраль, імовірно, була схематичним зображенням змії, а також знаком грому і символом блискавки, оскільки змій уособлював пов’язаного з Великою богинею бога пекла, який, піднімаючись в небо у вигляді вогненної змії-блискавки, створював грозу. Виходить, що уявлення про бога землі в образі змія і спіраль як символ цього партнера Великої богині походять ще від палеоліту, а в епоху неоліту змії зображалися, на думку А. Голана, і в 8-подібному вигляді. Водночас в Передній Азії 8- і /-подібні знаки символізували птахів, що свідчило, мабуть, про витіснення колишніх уявлень солярним культом. У культових переконаннях післянеолітичного періоду птахи, образ яких раніше пов’язувався з уявленням про небесне божество, почали співвідноситися з божественним Сонцем, а змія, яка вшановувалася землеробами неоліту, стала представником ворожого божества [47, 69-73].Таким чином, біспіраль (S або Z), залежно від контексту, могла позначати або змію, або сонце-птаха. У ранні часи поєднання двох S-подібних фігур позначали, мабуть, двох змій, які втілювали близнят: зміями ці близнята уявлялися тому, що їх батько (бог пекла) — змій; але вони ж могли уявлятися і птахами, тому що їх мати (богиня неба) — птах. До спіралі близький декоративний мотив у вигляді зигзага, який також відомий ще з епохи палеоліту. Зигзаг і хвиляста лінія позначали змію або воду — одну з вшановуваних у давнину природних стихій. Ці ж знаки могли позначати і небесну вологу у вигляді дощу або снігу, володаркою яких була богиня неба.
Знак змії часто зображався на жіночих статуетках епохи неоліту: символічна схема зв’язків бога землі і богині неба. Відомі також зображення змій в оточенні хрестів і свастик, які в епоху бронзи сприймалися як умовні позначення птахів. Цей сюжет конфронтації змії і птаха ілюстрував уявлення про триярусну будову світу (середній, земний світ втілювали, як правило, копитні тварини). Зображення змій і птахів відомі вже в палеоліті, що привело згодом до понять «земних» і «небесних» вод, «земного» і «небесного» вогню. Культові архаїчні поняття «очищення водою» і «очищення вогнем» мають у своїх витоках акт залучення або акт подолання божества, що втілювалося у воді або вогні [47, 74-76].Хрест є давнім культовим знаком, започаткованим ще в кам’яному віці. У незапам’ятні часи його носили на грудях єгиптяни, ассирійці, етруски, греки, а також американські індійці. Цей знак був відомий майже в усьому світі (він фігурує, наприклад, в орнаментах народів Африки й Океанії). В межах передньоазійсько- го ареалу, що охоплює території сучасних Туреччини, Ірану, Сирії, Іраку, культовий знак хреста з’явився близько VII тис. до н. е. і набув повсюдного поширення до IV тис. до н. е. Відомий хрест і в пам’ятниках протоіндоєвропейської давньоямної культури. Хрест зображувався також разом з іншими знаками язичницької символіки: S-подібним символом, баранячими рогами, «деревом життя» з двома птахами, ягням та ін. У давніх віруваннях хрест служив емблемою сонячного божества. Таке значення він мав, наприклад, в Аккаді і Вавилоні, у ацтеків і майя. При цьому знак хреста поширювався в напрямі із заходу на схід. Припускають, що знак хреста, як ідеограма Сонця, пішов від схематичного зображення птаха, який летить (орел, сокіл, вогненний птах Фенікс та ін.). Хрест — це символ Сонця, що втілює безсмертя і вічність. Знак хреста зустрічається ще у неандертальців — настільки він давній [47, 95-103].
На Мальті знайдено палеолітичне зображення з підвіскою у вигляді хреста, що є стилізованим зображенням птаха.
У хетів і вавилонян поняття « Чотири сторони світу» (хрест) пов’язувалося з «Царем світу» — богом Сонця (не пізніше середини II тис. до н. е.), а ідоли Світовіта у слов’ян, Гермеса у греків, Меркурія у римлян, Брахми в індусів мали чотири обличчя, звернені на чотири боки горизонту. Трипільські жертовники також були орієнтовані по сторонах світу. Захід пов’язувався з богом землі (вважалося, що він мешкає на заході). Крім того, з ним, мабуть, пов’язувалася і північ. Наприклад, в Ассиро-Вавилонії Полярна зірка визнавалася чоловічим божеством і чоловіком богині неба (символізувалася фалосом). У деяких міфах сузір’я Великої Ведмедиці уявляється оленем або лосем, за яким женеться Полярна зірка — мисливець. У Сибіру і Месопотамії Полярна зірка співвідносилася з пеклом, а в Стародавньому Єгипті сузір’я Великої Ведмедиці уявлялося демоном з бичачою головою і пов’язувалося з Сетом — «володарем нижнього світу». Сузір’я, яке називається в одних мовах Великою Ведмедицею, в інших — Великим Ведмедем, мабуть, пов’язувалося і з богом землі, і з богинею неба, тому що воно в нічний час вказує своїм хвостом навесні на схід, влітку на південь, восени на захід, взимку на північ, слугуючи наочним уявленням ідеї про чотири сторони світу і чотири пори року. Уособленням богині неба служила і планета Венера, а в якості ще одного символу — Світового дерева — виступала часто береза. Агнець — божество рослинності (символ — кружок з хрестом) — вважався сином богині неба і бога землі [47, 104-108].Скісний хрест — поширений орнаментальний мотив, що зустрічається з епохи палеоліту, — був, імовірно, емблемою Великої богині, її подвійним символом у вигляді двох трикутників (хоча це могло бути і символом жіночого і чоловічого начал). В епоху неоліту скісний хрест, будучи емблемою богині, вважався жіночим знаком, а з епохи бронзи, сприймаючись як символ Сонця, він читався вже як чоловічий знак. Відвіку відоме також поєднання скісного і прямого хреста, яке в неолітичну епоху позначало, ймовірно, ідею зв’язку бога землі і богині неба.
У Стародавній Індії восьмипроменева зірка (тобто поєднання прямого і скісного хрестів, збережене, наприклад, на державному прапорі Великобританії) була символом з’єднання чоловічого і жіночого начал (восьмипроменева зірка-розетка в Месопотамії була, як наголошувалося, символом богині планети Венера). В епоху неоліту та енеоліту у Передній Азії (особливо в Ірані), а також в Європі, в Індії, на Криті (пізніше — в Китаї і Японії) значного поширення набула свастика. При цьому свастика не дійшла до Африки, Південно-Східної Азії, Океанії, Австралії, а семіти в усі періоди своєї історії цей символ ніколи не застосовували. Водночас в доколумбовій Америці свастика була поширеним символом. У перші століття нашої ери свастика використовувалася як християнський символ, але потім була витіснена хрестом. На Кавказі ареал поширення символу свастики, що зберігся до середніх століть, розпросторився високогірною областю, що охоплює західну частину Дагестану (Аварію), східну частину Чечено-Інгушетії і місцевості північно-східної Грузії, що примикають до них (ймовірно, з давніх-давен цей високогірний район населяла етнічна спільність, що має свастику як культовий символ, відомий, наприклад, носіям кубанської культури з початку I тис. до н. е.) [47, 119-120].Перші свастичні малюнки з’явилися в передньоазійських неолітичних культурах у VII тис. до н. е. і були пов’язані, мабуть, як і хрест, з ідеєю чотирьох сторін світу. У язичницькій Скандинавії свастика була символом блискавки і емблемою бога Тора. Іноді свастика має в середині не хрест (символ не тільки сонця, а й землі), а символ неба — кільце або диск, що дає підставу розрізняти «земні» і «небесні» свастики. Уявлення про «чоловічі» і «жіночі» свастики започатковане ще в неолітичній традиції, а давньоіндійські джерела повідомляють, що свастика позначала птаха і з епохи бронзи почала сприйматися як солярний символ. Знак свастики із загином кінців хреста ліворуч («жіночий») символізував політ сонячного птаха восени і взимку на північ, а із загином праворуч («чоловічий») — навесні і влітку на південь. У слов’яно-руській традиції «права» свастика позначає рух за сонцем і символізує добро, «ліва» — рух проти Сонця і вважається недобрим знаком. Таким чином, свастика в солярному культі мала те саме значення, що й хрест, будучи символом сонячного птаха. Ймовірно, свастика позначала річний рух
Сонця, а хрест — добовий. У доколумбовій Америці і в стародавньому Закавказзі відомі чоловічі статуетки зі знаком свастики на лобі, які, можливо, зображали сонячного бога (свастика в доколумбовій Америці вважалася емблемою бога Сонця). У Стародавній Індії і Давній Греції свастика вважалася знаком, що символізує добро [47, 121-122].