Богині Місяця

Селена — уособлення Місяця у грецькій міфології (від грецьк. — «світло», «сяй­во»), дочка титанів, сестра бога сонця Геліоса і богині вранішньої зорі Еос. Селе­ну звабив Пан, син Гермеса, подарувавши їй отару білосніжних ягнят.

Артеміда (етимологія незрозуміла, можливі варіанти: «ведмежа богиня», «во­лодарка», «убивця») — богиня полювання у грецькій міфології, дочка Зевса і Літо (дочки титанів Коя і Феби — ще однієї місячної богині), сестра-близнюк Аполло­на. Артеміда полює в оточенні німф, озброєна луком, її супроводжує зграя собак. Як пише А. Тахо-Годі, богиня має рішучий і агресивний характер, суворо стежить за виконанням здавна встановлених звичаїв, вимагає людських жертв [90, І, 107]. Найдавніша Артеміда не тільки мисливиця, а й ведмедиця, володарка звірів (її жерці в ритуальних танцях одягали ведмежі шкури). Святилища Артеміди часто містилися поблизу джерел і боліт, символізуючи родючість рослинного божества. Хтонічна неприборканість Артеміди близька до образу Великої матері богів — Кі- бели в Малій Азії, звідки оргіастичні елементи культу, що прославляє родючість божества. У Малій Азії, у знаменитому Ефеському храмі, вшановувалося зобра­ження Артеміди багатогрудої. Рудименти архаїчної рослинної богині в образі Артемі­ди проявляються також у її допомозі породіллям. Їй належить і право приносити швидку і легку смерть. Проте класична Артеміда — незаймана і захисниця цнотли­вості, а також покровителька амазонок.

Давнє уявлення про Артеміду пов’язане з її місячною природою, звідси її близькість до магічних чар місячної богині Селени і богині Гекати, з якими вона іноді зближується. Пізня героїчна міфологія навіть знає Артеміду-місяць.

Г еката була у грецькій міфології богинею мороку, нічних бачень і чаклун­ства (дочка титанідів Перса й Астерії) і являла собою давне хтонічне божество [90, І, 269]. Вона сприяє полюванню, пастухуванню, розведенню коней, громадським заняттям людини (у суді, у змаганнях, у війні), охороняє дітей і юнацтво. Нічна страшна богиня з палаючим смолоскипом у руках і зміями у волоссі Геката — боги­ня чаклунства, до якої звертаються по допомогу, вдаючись до спеціальних маніпу­ляцій. Геката — нічна «хтонія» і небесна «уранія», «нескорима» — блукає серед могил і виводить примари померлих. Вона — морок і водночас місячна богиня, близька Селені й Артеміді, що свідчить про походження Гекати з Малої Азії. Ге­ката також схожа з Деметрою — життєвою силою землі, Персефоною — уособлен­ням підземного світу. Зображення Гекати містилося на розпутті або перехресті доріг, де їй зазвичай приносили жертви [90, І, 270].

Діана в римській міфології, як і Геката у грецькій, була «богинею трьох доріг» (її зображення містилося на перехрестях), богинею рослинності, рододо- поміжницею, уособленням Місяця. Епітет Трівія — «богиня трьох доріг» — міг тлумачитися і як знак потрійної влади Діани: на небі, землі і під землею. У рим­ських провінціях під іменем Діани вшановувалися місцеві богині — «господар­ки лісу», богині-матері, покровительки рослинної і тваринної родючості [90, І, 377].