Хтонічні та лунарні боги
До розряду цих богів у давньоєгипетській релігії належить безліч персонажів. Більшість з них є божествами родючості (тобто телургічними богами) і водночас покровителями заупокійних культів (тобто, власне, хтонічними).
До таких образів належать, наприклад, бог землі й покровитель мертвих Акер (був одним з найдавніших божеств і вважався втіленням «духів землі» — змій), бог родючості Апіс (зображувався биком і був пов’язаний з культом мертвих), бог землі Геб (хтонічне божество, пов’язане з царством мертвих), бог часу, родючості й подавець їжі Нехебкау (також хтонічне божество в образі змії), бог відтворюючих сил природи, цар потойбічного світу Осіріс. Сюди ж, імовірно, можна зарахувати й одного з богів-деміургів Стародавнього Єгипту Птаха, з яким ототожнювався бог глибин землі Татенен, бог родючості й покровитель померлих Сокар, а пізніше — Осіріс. Як деміург поєднувався з Птахом і Хнум — бог родючості, якого зображувалися (як і іншого деміурга — Амона) людиною з баранячою головою.Особливий розряд водно-хтонічних божеств становлять боги, що уособлюють зле начало і ведуть здебільшого боротьбу із солярними божествами. Тут першість, безумовно, належить потворному змієві Апопу, якого в пізніший період уособлювали із Сетом. Нерідко богом, ворожим Ра й Осірісу, є також Себек (бог води і розливу Нілу), син андрогінної богині Нейт, котрого зображували людиною з головою крокодила. Вважалося, що Себек дає також достаток і родючість [90, ІІ, 423].
Іншими божествами давньоєгипетського пантеону, пов’язаними з землею, родючістю ґрунту, врожаєм, є також бог виноградної лози Шаї, бог рослинності Нефертум (вважалося, що він виріс із тіла богині полів) та ін. Особливою категорією божеств, які належать до водно-хтонічної сфери світобудови, є лунарні божества (частина з них виконує і функції, властиві божествам, котрі уособлюють планету Меркурій).
Першим серед таких божеств є один з найдавніших давньоєгипетських богів мудрості, лічби й писемності Тот (якого, як і Сета, іноді називали «владикою чужоземних країн»). До священних тварин Тота належали жаби та змії (символи перших божеств Хаосу), що вказує на його дуже раннє космогонічне коріння. Тот ототожнювався з Місяцем, він був «владикою часу» і в культі мертвих йому належала провідна роль (на цій підставі Тот також ототожнювався з грецьким богом Гермесом, якого вважали Психопомпом (тобто «тим, хто веде душі»), і римським богом Меркурієм [90, ІІ, 522]. Із Гермесом ототожнювали й іншого давньоєги-
петського бога мертвих — Анубіса, що вшановувався в образі людини з головою шакала або собаки.
Лунарним божеством вважався у Стародавньому Єгипті й бог родючості Мін (одним з його символів був стовп, що уособлював, очевидно, фалос). З Міном ототожнювався також володар вод Себек. Мін опікувався народженням людей, розмноженням худоби, розвитком торгівлі (остання функція часто пов’язана також з Гермесом і Меркурієм). У певний час Мін навіть набуває рис бога-творця світу, і його називають «цар богів». У місті Омбос Мін постає як Мін-Ях (Мін- Місяць), і його свято відзначалося в день молодика у спеціальному святилищі — «Домі Місяця» [90, ІІ, 151]. Ще одним богом Місяця у єгиптян вважався Хонсу («той, що проходить»), який був наділений також функціями бога часу і його лічби (ототожнювався з Тотом, Яхом*, Себеком).